Проповідь протоієрея Михаїла Сивака за чином Пасії у п'ятницю четвертої седмиці Великого посту

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Слава Ісусу Христу!

Ваше Високопреосвященство, всечесні отці, дорогі во Христі брати і сестри! Вже четверту п’ятницю поспіль ми збираємося разом для того, щоби помолитися за особливим постовим богослужінням, яке називається Пасією, що у буквальному перекладі означає «страждання». Слухаючи Євангеліє, піснеспіви, перед нами стоїть образ Голгофи, розп’яття і хреста. Що ж таке розп’яття і хрест? В давнину хрест був знаряддям смертної кари, при чому кари дуже жорстокої і жахливої. Людині, яку розпинали до хреста, проколювали руки і ноги цвяхами. Ця людина стікала кров’ю і мучилася. Помирала така людина навіть не від болю, а від задухи. Людина не могла дихати і кожний подих вдавався важкою ціною: треба було при підняти груди для того, щоби вдихнути. Людина у цей момент ще більш роздирала рани, ламала сухожилля і ще більше мучилася.

Така форма смертної кари використовувалася римляни, а вони запозичили її в персів, карфагенців і взяли собі її за практику. Іудеї не знали такої смертної кари. Згідно талмуду, синедріон мав чотири смертні кари: задушення, спалення, каменування і усічення мечем. На практиці, в історії Ізраїля, найбільше застосовувалося каменування. До цієї страти карали людей, які згрішили особливими гріхами, такими як: не шанування батьків, блуд, перелюб, різні збочення і богохульство. Юдеї вважали хресну смерть варварством і язичництвом. Ізраїльтяни ніколи ізраїльтян не карали цією карою, а використовували каменування. Щоб юдей видав юдея на розп’яття на хресті, то це був нонсенс, хоча у Священному Писанні ми читаємо, що саме юдеї кричали до Пилата: «розпни Його». Свого одноплемінника видають на оцю ганебну, дикунську страту. Ці слова, дорогі брати і сестри, є найвища стадія людської ненависті. І в цей час, коли лунають крики: «розіпни Його, винен смерті», відбувається бесіда Христа і Понтія Пилата, яку так правдиво передає апостол і євангелист Іоан Богослов. Пилат запитує: «Ти Цар? Ісус відповів: ти говориш, що Я Цар. Я для того народився і для того прийшов у світ, щоб свідчити про істину» (Ін. 18, 37). Після цього Пилат Його запитує: «а що є істина?» (Ін. 18, 38). Це одвічне питання і над цим люди задумувались в усі часи. Пошук істини в житті кожної людини в той чи інший момент приходив і велике щастя, коли людина відкривала своє серце для Христа і пізнавала істину.

Дуже цікавою є розповідь про пошук власне істини, яку подає нам відомий богослов минулого століття, митрополит Антоній Сурожський. Він каже, що коли ще був малим, 14-літнім юнаком, то був зовсім нецерковним. Він народився в селі емігрантів у Швейцарії, потім двадцять років жив у Франції, п’ятдесят років у Англії і розповідає, що у дитинстві він у Бога не вірив. Він як і його друзі, переймався іншими питаннями. Їх цікавило повернутися на батьківщину, боротися проти більшовицької влади, яка загарбала їхню рідну землю і такими настроями його покоління жило. Він ще хлопчиком вступив в молодіжну організацію «Витязі» і ця організація була патріотично-спортивна. Він особливо захоплювався спортом, а саме волейболом, і про Бога ніяка мова не йшла.

Одного разу, коли він прийшов на заняття цієї організації, то керівник каже йому: «Андрію, зараз ви не будете грати волейбол, а потрібно піти на лекцію, бо до нас приїхав один священик». Як згадує митрополит Антоній, це у нього викликало таке обурення, адже він мав грати у волейбол, а замість того треба йти на лекцію до якогось священика. Але керівник організації виявився дуже мудрою людиною і сказав: «уявіть собі, що якщо ви не прийдете, то яка слава рознесеться про нашу організацію». І тоді Андрій сказав: «Добре, я піду». Він сів на останню парту і займався своїми справами. Священиком, який провадив цю лекцію, виявився відомий богослов Сергій Булгаков. Як не дивно ця лекція вийшла у нього дуже поганою. Він говорив такі речі, яка цих юнаків зовсім не цікавила. Коли, наприклад, ці хлопці говорили про щось таке революційне, а отець Сергій говорив про смирення, терпіння, любов. Ця лекція викликала у майбутнього митрополита великий гнів і роздратування. Він, вийшовши з аудиторії, вирішив прямо поїхати до дому, взяти Біблія, прочитати Євангеліє і собі сказав: «Якщо в Біблії написані такі самі нецікаві речі, які говорив цей лектор, то ноги моєї більше в Церкві не буде. Я повністю розірву свій зв’язок з християнством».

Цей 14-літній хлопчик поїхав до дому, попросив у мами Євангелії, закрився у кімнаті і почав читати. Тут він згадує, що коли читав між першою і третьою главою, то відчув реально, що перед ним хтось сидить, і не хто інший як Сам Христос. Цей хлопчик підняв голову, подивився на порожнє крісло, зрозумів, що нікого немає, але присутність Христа все одно відчував. Він подумав: «Це є воскреслий Христос. Якщо Він тут, і я Його зустрів, то все, що написано в Біблії є правда і те, що вчить Церква є також правдою». І тоді митрополит Антоній сказав: «немає в житті людини іншого завдання, аніж бути з Христом, бути з істиною». Цей випадок владика залишив у своїй пам’яті майже всі свої 90 років життя.

Священне Писання є унікальною книгою. Це є Божественне Одкровення, яке містить не лише відомість того, що було в давнину – 2000 років тому, але говорить про наше минуле, теперішнє і майбутнє. Священне Писання є ікона нашого життя, тому що все, що в ньому сказано, триває зараз. Питання Пилата: «що є істина» (Ін. 18, 38) є і зараз. Багато людей задумуються над істиною, шукають її. І зараз є ті люди, які знайшли істину – Христа, який каже: «Я є путь, і істина, і життя» (Ін. 14, 6). Ці люди, подібно Йосифа Аримафейського, Симона Киринейського, жон мироносиць, учеників йдуть за хрестом, спів розпинаються. Як ученики і апостоли зустріли Його воскреслими, і в нас час є люди, які пізнали істину. І в ту ж мить і зараз, велика кількість людей своїми гріхами викрикують: «розіпни Його». Ось є шляхи, які є актуальними зараз і цей вибір буде до другого пришестя. Наше завдання є – йти правильним шляхом. Дилему вибору один поет описав так, що ми всі спосібні вибирати: чи хрест нести, чи цвяхи убивати. Дай Боже, щоб ми усі йшли шляхом істини, разом зі Спасителем несли хрест, зреклися себе, взяли всі скорботи і тяготи життя і з Воскреслим Христом увійшли в блаженні обителі вічності. Амінь.

(проповідь виголошена за чином Пасії в п’ятницю четвертої седмиці Великого посту, 16 березня 2018 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




print the material
Accessibility menu
Contrast settings
Font size
Letter spacing
Line height
Images
Font
Reset the settings