Вже третю п’ятницю поспіль у цей вечірній час ми приходимо до храму для того, щоби помолитися, для того, щоби вознести молитви за особливою постовою службою – пасією.
На українську мову слово “пасія” перекладається як страждання. І справді, осердям цього богослужінням є читання Євангелія, в якому розповідається про страсті Христові.
Не може людина, дивлячись на Голгофу, слухаючи, які страждання перетерпів Спаситель, не зворушуватися серцем, стояти спокійно та душею перебувати наче осторонь Голгофських подій. Не може людина спокійно себе почувати, чуючи про те, що перетерпів Господь наш Ісус Христос.
Євангеліє змальовує нам страшні картини: Христос терпить побиття (а ми знаємо, що римські легіонери таке побиття звершували особливою зброєю, яка називається бичем – рукоятка з ланцюгами, на кінці яких були загострені шматки металу, – і зброя ця завдавала надзвичайного болю, вириваючи шматки тіла з того, хто піддавався тортурам), закровавлений іде на Голгофу, приймає найжахливішу на той час смерть – смерть на хресті, а, як відомо, людина, яка піддається розп’яттю, вона помирає не стільки від страшної болі і крововтрати, скільки від задухи, бо вага власного тіла не дає їй зробити вдиху.
Дивлячись на Голгофу мабуть кожна людина запитує себе: а для чого ж Спаситель пішов на смерть? І тут ми повинні, перш за все, зрозуміти, яке значення має жертва Христова і через що це розп’яття є важливим для кожного із нас.
Відповідь на це складне питання ми знаходимо в Біблії, в Божественному Одкровенні. Ще з перших глав Біблії, у книзі Буття, ми читаємо розповідь про страшну трагедію, яка спіткала людство, про гріхопадіння. Саме через той гріх прабатьків у людську природу ввійшли гріх і смерть, людська природа стала скаліченою, людина стала тлінною і смертною, і ця хвороба почала передаватися з покоління в покоління.
Своїми силами людина не може подолати ані гріха, ані смерті. Старозавітні праведники, як тільки могли, старалися втримуватися від гріха, але все одно зазнавали падіння. Згадаймо царя Давида, царя Соломона – і вони підавалися гріху, а потім слізно каялися.
Більше того, власними зусиллями людство не може подолати смерть, не може подолати те, що найбільше отруює наше життя, адже думка про смерть, думка про те, що прийде кінець земного існування, все таки людину зворушує, мучить і засмучує.
Що робити? Як спастися людині? Як подолати гріх і смерть?
З великої любові все за нас робить Сам Бог, Творець наш, який приймає на себе оцю скалічену, ушкоджену людську природу: Він стає людиною і перемагає гріх і смерть.
Яким чином? Гріх Ісус Христос перемагає тим, що протягом всього свого земного життя Він не чинить гріха. Навіть фарисеїв Він запитував, чи можуть вони звинуватити Його у гріху, і вони не могли цього зробити. Гріх подолано.
А як Господь долає смерть? Господь іде на розп’яття. В одній із молитов требника подане таке символічне порівняння: сказано, що Господь спіймав смерть на гачок. І справді, як риба, що хапає приманку, потрапляє на гострий гак, уловлюється рибалкою, так символічно ми можемо уявити і вчинене Христом Богом. Христос іде на хрест, піддається страті, помирає і пускає смерть у себе. Смерть огортає людську природу Христа, але водночас натрапляє всередині на Бога, на Того, Хто є Джерелом життя, і таким чином смерть руйнується. Христос воскресає. Смерть подолана.
Недаремно святитель Іоан Золотоустий з величчю взиває: “Смерте! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога?” Христос долає смерть, Христос воскресає.
Але одразу у нас може виникнути інше питання: якщо Христос переміг гріх і смерть у Собі, в тому тілі, в тій природі яку прийняв на Себе, то чи стосується це й нас, що нам робити, адже ми продовжуємо грішити, ми помираємо?
Христос це передбачив і дав нам великий дар – Таїнство Євхаристії, в якому ми це освячене, вилікуване, оздоровлене Тіло і Кров святу приймаємо в себе, через яке ми спасаємось. Саме тому Таїнство Євхаристії – це основа і кульмінація нашого спасіння.
Яку аналогію можна провести до цих слів? Уявімо собі, дорогі браття і сестри, людину, вражена смертельною хворобою. Такі люди найчастіше перебувають у відчаї, вони розуміють, що приречені, розуміють, що цей недуг є невиліковним. І ось такій людині повідомляють, що знайдені ліки від її хвороби, що вона може вилікуватися і спастися. Що треба хворому робити? Звичайно, він радіє, звичайно, немає меж його радості, адже він розуміє, що тепер спасеться від немичої швидкої смерті. Але лише радіти – мало, потрібно йти до лікарні, проходити курс лікування, приймаючи ці ліки.
Те ж саме можна сказати про нашу смертельну хворобу – гріх. Христос нас спас, Господь відкрив нам дорогу до вічного життя, дав нам Євхаристію, але від нас лишень залежить, чи ми підемо у храм Божий, чи ми будемо приймати ці Божественні ліки, це Тіло і Кров Христові, чи не будемо. Так, ми спасенні, але це спасіння ми повинні засвоїти, прийняти на себе, ми повинні спасатися і робити те, що для нас у Голгофській Жертві зробив Сам Бог – долати гріх.
Тому дивлячись на це розп’яття, яке овіяне печаллю, скорботою, болем, водночас ми повинні відчувати також і радість спасіння, адже ми бачимо звершення Євхаристії.
Що таке розп’яття? Розп’яття – це відкриті обійми, у які Господь кличе кожну людину, закликає до Себе, закликає до спасіння, до оздоровлення, до вічного блаженного життя в Бозі.
Про це повчав святий Іоан Золотоустий: “Там, де є розп’яття, ми бачимо прощення гріхів, ми бачимо примирення людини з Богом, ми бачимо свято і радість”. Амінь!