Перша неділя Великого посту називається неділею Торжества Православ’я, торжества віри Христової. І невипадково цього дня ми читаємо слова євангеліста про те, як сумнівався один з майбутніх учнів у Господі, а інший сказав йому: піди і подивись (Ін. 1:46). Той прийшов і побачив Спасителя. Як він це пережив, євангеліст не говорить, але він одразу все зрозумів, побачив своїми очима, а головне - відчув серцем, що перед ним Сама жива Істина.
Ці слова піди і подивись стосуються і Церкви Христової, явлення Христа на землі. Багато говорять: “Де ж ваша правда, у чому ваша правда?”, оскільки вважають, що вона вже застаріла, відмерла, непотрібна. А ми відповідаємо людям: “Підіть і подивіться”. Але не на нас, грішників, тому що ми погані свідки Божі, а підіть і подивіться на Господа нашого, на Його красу і любов до людей, на Його жертовну любов, на Його Хрест і страждання, на Його вчення, на Його Дух, Який із нами. Піди і подивися на святість Євангелія, на неперевершенну Його силу, яка пермагала все, скільки би не перслідували її – сотні років вона завжди виходила з гробу, як Сам Христос вийшов із гробу, перемігши смерть. Тому і говорить Церква: “Не дивися, людино, на гріхи наші, а подивися на нашого Господа, подивися на великих святих від древніх днів”.
Сьогодні в апостольському читанні перераховувалися праведники з часів Старого Завіту, а це ціла хмара свідків, які дорогоцінні для світу. Ці люди терпіли переслідування, наклепи, вигнання, муки і смерть, але вони вибрали саме таку дорогу, тому що віддали себе Господу. У цьому виборі і було Торжество Православ’я, тому що воно, перед усім, в істинній вірі.
Як говорить апостол, Мойсей зволив залишити палац, багатство, щоби стати поруч із рабами, щоби вести їх за велінням Божим. І царі, і пророки, і судді, і праведники, і переслідувані, і ті, які поневірялися в печерах і проваллях земних – всі вони вибрали віру.
Не думайте, що торжество віри лише у зовнішній пишності. Звичайно, коли ви приходите в Лавру і бачите прекрасні собори, чудесні ікони і чуєте дивний дзвін дзвонів, які розносяться благовістям по околицях, звичайно, це краса нашої віри і торжество. Але це все – зовнішнє, те, яке минає, руйнується, воно може бути знищене і злими людьми, і часом.
А істинна віра і Дух Христовий не може бути знищеним! А люди духу, такі, як усі святі Нового Завіту, теж є хмарою свідків. І ми знову скажемо: “Ні, друже, не дивися на нас, слабких і немічних, а подивися на цих святих, які перемагали допити, муки, вигнання і приниження, які свідчили про Бога своєю любов’ю до людей, своїм служінням людям, своїм терпінням великим, своєю святістю, своєю близькістю до Бога – ось вони всі, ось у них, святих, і є торжество Церкви по всьому світу, завжди і всюди. І вони нас учать, тому що вони наш приклад і наші вчителі, але більш за все вчить нас приклад Самого Спасителя”. Тому й Апостол закінчується великими словами: тому i ми, маючи довкола себе таку хмару свiдкiв, скиньмо з себе всякий тягар i грiх, який нас обплутує‚ i з терпiнням підемо на подвиг‚ який чекає на нас, 2 дивлячись на Начальника i Виконавця вiри Iсуса (Євр. 12: 1-2).