Для віруючої людини докази існування Бога не потрібні, бо вона має віру, для невіруючої ж не потрібні, бо вона не має в них потреби. Святі отці Церкви в своїх творах допомагають нам пізнати Бога, Його Святе Слово, прочитане нами в Біблії, та Його Божественну волю до нас. Кожен з отців церкви ділиться своїм духовним досвідом та глибокою вірою. На мою думку у творах святителя Григорія Богослова доступно і зрозуміло описано погляд на незрозуміле питання для багатьох: які ж відносини Бога і людини?
Святитель Григорій Богослов усвідомлює тимчасовість пророцького буття по відношенню до Буття Бога: Таке тимчасове життя наше, браття! Така забавна наша поява на землі – виникнута з нічого і, виникнувши, руйнується! Ми те ж, що швидкий сон, невловима примара, політ птаха, корабель на морі, прах, який не має сліду, подув вітру, весняна роса, цвіт, часом що народжується і часом облітаючий. Дні людини, як трава, як колір польовий, так він квітне. “Все суєта суєт, і всяка суєта і томління духу” (Еккл. 1:14), тобто якесь безрозсудне прагнення душі і розвага людини, осудженої на це, можливо, за стародавнє падіння. На кінець цього, говорить він, “Бога бійся” (Еккл. 12:13), тут межа твоєму подиву [4, с.146].
Погоджуємось із думкою, що “... християнська богословська наука стоїть на трьох стовпах: Бог, світ, людина” [3, с. 25]. Саме ці три основоположні категорії “... є тим самим фундаментом, що формував богословську спадщину отців церкви. Сучасні богослови називають антропологію отців Церкви патристичною, але ніяк не філософською. Вони ніяк не пов’язують філософську антропологію з богословською спадщиною отців-каппадокійців…” [6, с. 43].
Святий Григорій Богослов у своїх творах у тих думках, які стосуються людини, веде мову одночасно про мізерність та велич людського буття. Мізерність людини має місце тоді, коли вона перебуває у гріхах. І навпаки, ведучи праведне життя, людина здатна пізнавати Бога. Бог ніколи не забуває про людину, навіть тоді, коли людина Його зраджує – грішить. Але святитель говорить не тільки про любов до Бога, а веде мову і про людинолюбство. “Бог...будучи завжди живим, щоб клопотати про нас...Що ж? І вельми таємно, і вельми людинолюбно!” [5, с. 371]. “Бо єдиний Бог, єдиний і Посередник мiж Богом i людьми, чоловiк Христос Iсус” (1Тим. 2:5). Бо він як Людина (тому що ще з тілом, яке прийняв) і нині молиться про мій порятунок, поки не зробить мене богом, силою Своєї чоловічності, хоча ми не знаємо Його по плоті… розумію під цим тілесні немочі і все наше, окрім гріха! [5, с. 371]
Вихід людини зі стану, обтяженого з гріхом, можливий, як порятунок. Це вимагає від людини покаяння і спокутування гріха, очищення за допомоги Божої. Жертвою очищення є Ісус Христос. У Ньому з’єднані дві досконалі природи: божественна і людська. Через Христа рятується вся природа людська. І після очищення і відновлення всього Бог буде “всіляким у всілякому”. Таким чином, у святоотцівській традиції “людська істота займає граматичне положення між “горнім та долішнім” світами, про що свідчить вислів про її творення “за образом Бога”. Отже, людина створена за “образом”, але тільки тоді, коли вона буде здатною “прийняти старшинство згідно гідності народження”, вона може розкрити в собі “подобу Божу” [7, с. 160].
Бог свідомо творить людину як чоловіка і жінку, тобто як необхідні взаємні протилежності, або – джерело фізичного способу людського існування після гріхопадіння першої людини, чим подає можливість біологічного відтворення. Навіщо? Щоб через ланцюг поколінь людина в образі всього людства виховала в собі прагнення до богоподібності. Це шлях свідомого приборкання пристрастей [8, с. 161].
Святитель Григорій Богослов так говорить про цей шлях подолання людських тілесних пристрастей: “Ім’я Бога помсти вселяє в нас страх, ім’я Бога порятунку – надію, ім’я Бога чеснот – подвижництво, щоб досягаючий успіху в чому-небудь зі сказаного, як би носячи в собі Бога, тим більше поспішав до досконалості і зближення з Богом за допомогоб чеснот” [10, с. 373]. Крім цього “…душі боголюбивій властиво підпорядкувати божественному все людське” [5, с.227].
Напруженість відносин між людиною і Богом виникає тільки з ініціативи самої людини, її волі, яка перебуває у гріховних пристрастях. Бог, навпаки, проявляє до людини необмежене людинолюбство, яке не можливо збагнути людським розумом у повній його силі і величі, оскільки Бог терпить за людину, бере її провини, жертвує Собою заради спасіння людини. Така божественна самопожертва – це основа Його чоловіколюбства. Святитель запитує: “Яка причина того, що Бог заради нас приймає людську природу? Та, щоби всі ми були спасенні. Бо яка ж може бути інша причина?” [5, с. 364]
Бог стає людиною, прирівнює Себе до неї заради спасіння самої людини. Тобто, “Євангельський Христос з перших глав відкривається нам одночасно як Бог і людина: у всіх Його діях і словах, які, будучи діями і словами людини, зміцнені проте печаттю божественності. Ісус народжується як і інші діти, але не від чоловіка і дружини, а від Святого Духа і Діви… Він зростає і зміцнюється духом, живучи у батьківському будинку, але маючи дванадцять років, сидить у храмі серед учителів і говорить загадкові слова про Свого Отця. Він приходить хреститися на Йордан, як і інші люди, але у момент Хрещення чутний голос Отця і Святий Дух присутній у вигляді голуба” [9, с.106].
Святитель Григорій закликає всіх “уподібнитися Христу: бо і Христос уподібнився нам; зробимося богами заради Нього, бо і Він став людиною для нас, Він взяв гірше, щоб дати краще…” [2, с.22]. А також, святий Григорій говорить, що Бог, Який “є мир наш... скасувавши ворожнечу плоттю Своєю, щоб... примирити обох iз Богом хрестом, убивши ворожнечу на ньому. I, прийшовши, благовiстив мир вам, далеким i близьким” (Ефес. 2: 14-17), знаходиться під законом і ззовні закону, Батько любові і Любов, дав нову заповідь: настільки любити один одного, наскільки ми самі Ним полюблені. У вченні про загробне життя святитель Григорій близький до Орігена, але позбавлений його крайнощів у вченні про очищувальну дію вогняного покарання: безболісне очищення гріхів подається в Таїнстві Хрещення, а ті, що згрішили після звершення цього Таїнства, отримують важчий шлях спокути, посту і сліз.
В аспекті взаємостосунків Бог-людина, обожнення самої людини здійснюється таким чином, що людська природа при цьому зберігається, вона змішується з божественною особою Христа і не зливається з нею, оскільки людиною причетною до Бога робить лише третя Іпостась Святої Тройці – Святий Дух.
З точки зору святителя Григорія Богослова шлях до обожнення людини лежить через молитву, а молитва, у свою чергу, є розумним сходженням до Бога. Через молитву людина частково набуває богопізнання, яке стає все більш повним у міру наближення до Бога, бо Бог з такою швидкістю осяває наш розум, як блискавка. Молитва – це розмова з Богом. Таким чином обожнення людини, яке відбувається дією благодаті Святого Духа, є головною метою і призначенням всього людського життя.
Які шляхи до обожнення? Це перш за все любов. Любов до Бога, що подається зокрема у Таїнствах Церкви. “Дух робить мене богом у Хрещенні”. Але особливо цьому служить Таїнство Причастя: “Приступи і стань поблизу Жертви, біля цієї Трапези, порятуй мене Ти, Який цією Жертвою тайно діє до обожнення”.
Виходячи з поглядів святого Григорія Богослова, людина може обрати свій майбутній шлях – спасіння чи загибель, і в цьому суть обожнення, яке повинно бути свідомою справою кожної людини. Така свідомість наданого вибору свідчить про те, що Бог не хоче бачити в людині раба, але сина, який свідомо підкоряється волі Бога, бо знає, що Бог як батько ніколи не буде бажати людині зла.
Список використаної літератури:
1. Біблія: Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту. — Київ: Видання Київської Патріархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, 2004. — 1407 [8] с.
2. Громов Михаил. Учение о Святой Тройце. 2002 р.
3. Иларион (Алфеев) еп. Таинство веры. Введение в православное догматическое богословие. 2005 р.
4. Иларион (Алфеев) еп. Учение (Григорий Богослов). Церковно-научный центр "Православная энциклопедия". 2006 p. ТІ2
5. Лаба Василь. Патрологія. 1989 р.
6. Лоский В. Догматическое богословие. 1991 р.
7. Мень А. прот. Библиологический словарь в трёх томах. Т. 1. 2002 р.
8. Михаил (Грибановский) еп. Лекции. 2003 р.
9. Мумриков В. дияк. Св. Григорій Богослов. 1989 р.
10. Скупай К. Святой Григорий Богослов о богомудрии и богопознании. 1989 р.