Шанування святих ікон відіграє в Церкві надзвичайну роль, тому що ікона є щось значно більше, ніж просто образ, вона не лише прикраса храму чи ілюстрація до Святого Письма, вона повна відповідність йому.
Цим пояснюється те значення, яке Церква надає іконі, тобто не всякому зображенню, а тому специфічному образу, який Церква сама виробила протягом своєї історії в боротьбі із язичництвом і єресями, тому образу, за який вона в період іконоборства заплатила кров’ю мучеників і сповідників – православній іконі.
Ікона, як образ священний, є одним із проявів церковного Передання, на рівні із писемним Переданням та усним.
Шанування ікон Спасителя і Богородиці, ангелів і святих є догмат християнської віри, сформульований Сьомим Вселенським Собором, догмат, який виходить з основного сповідування Церкви – вочеловічення Сина Божого. Його ікона є свідоцтвом істинного, а не примарного Його воплочення. Ось чому ікони називають “богослов’ям у фарбах”.
Православна Церква завжди стежила за тим, щоби дух світу цього не проникав в церконе мистецтво.
Саме слово “ікона” – грецького походження і означає образ, портрет.
У період формування християнського мистецтва у Візантії цим словом називали всяке зображення Спасителя, Богородиці, ангелів, святих або події Священної історії, незалежно від того, чи це було скульптурне зображення, монументальний живопис чи щось інше.
У Церковному мистецтві розрізняють такі ікони, як настінний розпис, фрески, мозаїки та ікони, писані фарбами на дошці.
Православна Церква стверджує, що образ є наслідком Боговоплочення. Згідно цього вчення, образ притаманний самій суті християнства, оскільки християнство є Одкровення не лише Слова Божого, але й Образу Божого, явленого Богочоловіком Ісусом Христом. Церква навчає, що ікона ґрунтується на самому факті воплочення Другої Іпостасі Святої Тройці.
Святий Іоан Дамаскин говорить так: “Якщо в Старому Завіті Божествене Одкровення людям являлося безпосередньо в слові, то в Новому Завіті – і в слові, і в образі, оскільки Невидимий став видимим, Неописаний став описаним”.
Преподобний Федір Студит каже, що зображення Образа Христа – це не подоба чоловіка тлінного, а подоба чоловіка саме нетлінного, тому що Христос не просто людина, але Бог, що став людиною.
Лик святого на іконі зображується не як повсякденне, звичайне обличчя людини, а як його вічний прославлений лик. Сам зміст ікони полягає в тому, щоб показати наслідників нетління, наслідників Царства Божого.
Ікона є зображення, в якому перебуває благодать Духа Святого, що спалює всякі пристрасті людські і освячує людину. Благодать, що перебуває на іконі творить чуда через ікону і ці ікони називають чудотворними. Таких ікон є багато.
Віруючі люди, які шанують ікони отримують поміч Божу за своє ставлення до ікон.