Отче, напередодні свого 70-літнього ювілею, а також наступного року святкуватимете 40-річчя священичого служіння. З якими емоціями аналізуєте пережите?
З погляду прожитих літ бачиш Божий Промисел і усвідомлюєш, що дитячі мрії збуваються. Отак і моя мрія стати священиком здійснилася.У 1977-1981 роках я закінчив Московську семінарію, а згодом Львівську Духовну Академію. 1981 року Митрополитом Львівським і Тернопільським Миколаєм був призначений до храму святого Миколая, де служу і до сьогодні. З 1998 року є Львівським Благочинним УПЦ КП. У 1992 році, коли у нас була своя автокефальна церква, ми організували Львівську духовну семінарію. З того часу і до сьогодні я є викладачем семінарії, а тепер вже Львівської Православної Богословської Академії. Впродовж усіх років мого служіння було багато і радості, і смутку, всіляких випробувань, особливо у 90-их роках, коли потрібно було обирати між православ’ям і католицизмом. Оскільки наш Княжий храм побудований ще тоді, коли не було унії, то отець-настоятель Володимир Хрептак та я, висвячені у Православ’ї, так і залишились у цій Церкві. Тому люди нам вдячні, що ми залишились православними. Богослужіння у нашому храмі відбуваються щодня. Приємно, що на Літургіях наш храм повний вірянами. Що ж стосується мого ювілею, то я не зважав на те, як швидко минає час. Завжди думаєш, що є молодим. Коли мені було 68 років, тоді пригадав, що швидко буде сімдесятиліття, а опісля, на наступний рік – сорокаріччя священичого служіння. Як священик я завжди стояв на сторожі виконання Церквою Закону Божого, вчення Святих Отців. Для мене також на першому місці завжди була проповідь, адже саме через неї вдалося привести чималу кількість людей до віри і до Святої Церкви. Самі розумієте, що атеїстичне минуле все ж дається взнаки. У 90-их важко було переконувати людей, що Бог є, що Його необхідно любити, в Нього вірити. Це залишається нашим завданням і сьогодні. Адже люблячи Бога, стаємо щасливими, незалежно від обставин життя. Коли ми маємо Бога в серці, то нас наповнює велика любов, яка допомагає виходити із найбільш складних становищ у житті. Я можу назвати багато таких людей, що прийшли до храму Миколая і ходять до сьогоднішнього дня.
Оскільки Ви є благочинним нашого міста, які ініціативи у православному просторі Львова вже є зреалізовані, а які є ще труднощі, проблеми, на які б Ви хотіли звернути увагу?
Я є благочинним міста Львова ще за блаженної пам’яті Владики Митрополита Андрія. Ми багато працювали над тим, щоб засновувати у Львові церкви, оскільки така необхідність була тоді, і є і зараз. Митрополит Андрій дуже активно над цим працював, і наш сьогоднішній Митрополит Львівський і Сокальський Димитрій продовжує цю важливу справу. Владика Димитрій є людиною Божого сильного духу та життєвої мудрості, і служіння та співпраця з ним є надзвичайно легкими та приємними. Ми стараємося, щоб у Львові була справедливість між Церквами, щоб не було ніякої ворожнечі. Тому наша Церква завжди виступає як організатор різноманітних заходів – екуменічних, мистецьких, благодійних тощо. Особливо необхідними для суспільства ці духовні заходи були впродовж подій Майдану, Революції Гідності, у Львові наша Церква завжди приймає участь у таких заходах, також у період Водосвяття, інших великих християнських свят тощо. Отець Андрій Дуда, мій син, священик нашого храму, військовий капелан та волонтер також часто їздить на Схід з душпастирською опікою, везе туди допомогу для наших бійців та місцевого населення. Бо вони наші діти, і потребують нашої допомоги, вони захищають нашу землю, і ми зобов’язні їм допомогти як матеріально так і духовно. Молодший син Роман долучився до збройної боротьби за нашу Вітчизну в лавах ЗС У Десантно-Штурмовій бригаді.
Власне, ви служите у Княжому храмі. Чи потребує спільнота сьогодні якоїсь допомоги?
Цей храм – найдавніша львівська святиня, оскільки він побудований тоді, коли було засноване місто Лева. Конкретного року ніхто не може сказати, приблизно – 1256 рік. Весь час намагаємось утримувати сакральну пам’ятку в належному стані, проте без підтримки керівництва міста зберегти храм надзвичайно важко. Тому ми дякуюємо мерові Львова, який багато посприяв нам, адже є вже креслений план реставрації храму. У планах – гідроізоляція, і перекриття. Можливо, вдасться зробити внутрішні реставраційні роботи. Поки ми своїми силами стараємось, щоб храм був у повній красі, і щоб той Дух Божий, який там витає, укріплював людей у вірі та любові.
Які цілі та перспективи Ви перед собою ставите у наступних десятиліттях, бо ми бажаємо Вам до ста жити і служити?
Я б дуже хотів, щоб люди менше ворогували між собою, особливо міжконфесійно. Життя – дуже коротке, воно швидко минає. Як говорив апостол Павло – «всі ми маємо стати перед судом Христовим». Тому прагну й надалі з чистою совістю та любов’ю до Бога служити, щоб Господь дав мені сили, життя і здоров’я, які я віддаю на вівтар Його ласки та благодаті.