Євген Клімакін: Ваша Святосте, Ви народилися в Донецькій області, Ваш батько загинув під час війни. Сьогодні село, в якому Ви народилися, знаходиться на окупованих територіях. Те, що зараз відбувається в Україні, напевно, і Ваша особиста трагедія?
Патріарх Філарет: Так. Справді, моя батьківщина – це село Благодатне Амвросіївського району, сьогодні знаходиться на окупованій території. Треба пам’ятати, що до цього часу йде неоголошена війна з боку Росії, яка замість того, щоб залишатися гарантом недоторканності української території, відняла у нас Крим. Росія чинить гріх не тільки проти Бога, це зло, яке бачить світ. Україна свого часу відмовилася від ядерної зброї, отримавши гарантії недоторканності наших кордонів від Росії та інших країн. Кремль порушив міжнародний договір і тепер багато країн не довірятимуть міжнародним угодам і гарантіям.
Є. К.: Як Ви розумієте, навіщо Росія це зробила?
П. Ф.: Вона хоче повернути собі статус другої наддержави, який у неї був після закінчення Другої світової війни. Росія хоче зібрати навколо себе всі колишні радянські республіки. І не треба думати, що Росія зупиниться на Україні. Вона не заспокоїться. Вона мріє і про повернення в свою сферу впливу країн Балтії, Польщі. Це підтверджує лютнева зустріч глав МЗС у Мюнхені, на якій російський міністр запропонував підтвердити Гельсінські угоди 1975 року, згідно з якими Європа поділялася на дві частини – сферу американського і радянського впливу. Лавров хотів, щоб європейські міністри підтвердили, що Європа поділяється на дві сфери впливу. Він заявив про це офіційно, значить вони думають не лише про Україну. Те, що відбувається на Донбасі – це тільки початок. Агресора треба зупиняти на самому початку. В іншому випадку він зміцнює свої сили і йде далі. Далеко ходити не треба. Давайте згадаємо Гітлера. Спочатку була Австрія, потім – Чехія. Жертвою стала і Польща. Агресор завжди знаходить привід для нападу. Адже на Польщу він напав дуже лукаво – як ніби поляки самі були винні. Це все не правда. Агресори завжди говорять неправду. Так, що Путін йде тим самим шляхом. Європа повинна захищати себе. Якщо ж демократія не в змозі себе захистити, значить вона не демократія. В Європі не все ідеально, але ми, українці, хочемо бути в Європі, ми вибираємо краще. Краще бути свобідною, демократичною державою, хочемо нормально жити. Це краще, ніж бути убогим. Ми знаємо свої недоліки: корупція, мало було проведено реформ. Однак Україна розпочала цей процес. Це проходить дуже повільно, народ цим не задоволений, однак саме це невдоволення владою свідчить про те, що український народ хоче виправити свою систему і приєднатися до кращої.
Є. К.: Що відбувається з Вашими парафіями, які знаходяться зараз на окупованих територіях?
П. Ф.: У нас справді є єпархії, які знаходяться на окупованих територіях. Це Кримська, Донецька і Луганська єпархії. Наше духовенство і парафіяни виявилися там в дуже важкій ситуації. Наприклад, в Криму у нас забрали кілька храмів. Це робить окупаційна влада. Храми перевели в Московський Патріархат. Зараз кримська влада хоче відібрати у нас єпархіальне управління. Якщо говорити про окуповані території Донецької області, то там богослужіння звершуються як у перших християн – в катакомбах, таємно. Влада т. зв. ДНР і ЛНР вважають, що тільки Московський Патріархат має право на існування. Решта не мають такого права. Саме тому це стосується не тільки нас. Наприклад, Римо-Католицька, Греко-Католицька Церква, Протестантські Церкви знаходиться в такій самій ситуації. Важко. У Криму наших священнослужителів, парафіян змушують приймати російське громадянство, відмовлятися від українського і переходити на російські закони. Адже це не лише порушення релігійної свободи, а й основоположні права людини. Частина нашого духовенства покинула окуповані території, їх переслідували. У керівництва т. зв. ДНР навіть є список священиків Київського Патріархату, яких вони хочуть заарештувати.
Є. К.: А як картина змінилася в цілому? В Україні православні віруючі головним чином ходять до храмів Київського Патріархату та Московського. Анексія Криму, війна якось вплинули на вибір Церкви, до якої ходять православні віруючі?
П.Ф.: Неоголошена війна радикально змінила ставлення до Московського та Київського Патріархатів. Люди побачили, що ми – це справжня українська Церква, яка захищає свою державу і свій народ. Московський же Патріархат не приймає участі в захисті української держави. Адже я пропонував митрополиту Онуфрію, який очолює Московський Патріархат, збирати по всій Україні гроші на армію. Він відмовив, мотивувавши це тим, що ми таким чином покажемо, що в Україні слабка армія. Так ми і так знаємо, що її зробили слабкою для того, щоб потім захопити нашу країну. Зараз люди вже бачать, де українська Церква, а де російська під українською вивіскою. Саме тому багато віруючих перейшло з Московського Патріархату в Київський. На сьогоднішній день близько ста парафій за власним бажанням перейшли з Московського Патріархату до нас. В Україні зараз 20 мільйонів людей називають себе віруючими Київського патріархату і 10 мільйонів – Московського. До війни в Московський і Київський Патріархат ходило приблизно однакова кількість осіб. Це не наші дані, це результати соціологічних опитувань. Що ж стосується парафій, то у Київського Патріархату їх 5,5 тисяч, а у Московського – 11–12 тисяч.
Є. К.: Я чув, що деякі священики Московського Патріархату навіть соромляться того, що вони де-факто підпорядковані Москві.
П. Ф.: Так. Зараз, я б сказав, що не модно бути частиною Московського Патріархату. Росія йде війною на Україну – як в такій ситуації говорити, що я підкоряюся Москві? Саме тому священики і соромляться. До речі, на відміну від простих людей, самі священики не поспішають до нас переходити. Адже вони понад двадцять років розповідали вірним, що наша Церква не благодатна, що там все незаконно, неканонічно. Що вони зараз скажуть своїй пастві?
Є.К.: В одному з інтерв’ю Ви сказали: «Якби не Православна Церква Київського Патріархату, Путін був би вже в Україні». Що ви мали на увазі?
П.Ф.: Якби вся Українська Православна Церква була підпорядкована Московському Патріарху, то вона вклала б в уми віруючих позиції Москви, виховала б їх у вірності Московському Патріархату. У такій ситуації в Україні Кремль не зустрівся б з опором. Людям в храмах говорили б, що це нормально, що Росія – це наші брати, ми багато століть були разом. Якби у всіх православних храмах України транслювали цю пропаганду, то Путін вже був би тут. Адже ми бачимо, як Московський Патріархат сьогодні займається пропагандою. Якби ці псевдо істини доносили тридцятьом мільйонам українців, то у людей не було б моральної, духовної сили, яка дозволила б чинити опір російської агресії. За соцопитуваннями, народ в Україні найбільше довіряє Церкві. Саме тому я стверджую: якби не було Київського Патріархату, то Путін захопив би вже всю Україну. Ми є, війна триває, однак він не може здобути перемогу над Україною.
Є. К.: Неодноразово ієрархи Московської Православної Церкви говорили про те, що в Україні, на Майдані зібралися сили пекла. Як ви розумієте, чому вони так говорили?
П. Ф.: Вони залежні. Вони не можуть сказати правду в умовах диктаторського режиму Путіна. Не може сказати правду і Патріарх Кирил. Вони повторюють те, що говорить влада. Російська Православна Церква впродовж століть звикла підкорятися владі. Що хочуть політики, те вона і робить.
Є. К.: Ви знайомі з Патріархом Кирилом, однак понад 20 років вже не бачилися. Якби ви зараз з ним зустрілися, щоб ви сказали Кирилу?
П. Ф.: Я думаю, навряд чи така зустріч відбудеться. Однак, якщо б це сталося, я першим ділом нагадав би йому, що всі ми помремо. Нам всім доведеться постати перед судом Божим. Що ми Йому будемо говорити? Чи правду ми говорили своїй пастві? Якщо ні, то чому ми зайняли в Церкві такі високі посади? Я б дуже хотів це сказати Патріарху Кирилу. Ми повинні не забувати про те, що Бог є.
Є. К.: Ні для кого не секрет, що в радянські часи церковні ієрархи співпрацювали з КДБ.
П. Ф.: Після розпаду Радянського союзу ситуація змінилася докорінно. В СРСР вся Церква перебувала під контролем КДБ. Не було такого єпископа, у якого не було б контактів з КДБ. Таких просто не допускали. Сама система в СРСР була побудована таким чином, що без згоди спецслужб, неможливо було призначити ні єпископа, ні священика. Щоб дати священику прихід, відправити його туди служити, необхідно було домовитися з представниками КДБ. Тоді вся Церква перебувала під величезним контролем спецслужб. Зараз нічого не треба узгоджувати. Проте, в ідеологічних питаннях Московський Патріархат підконтрольний Кремлю. Вони не можуть свобідно говорити те, що не угодне Москві. Так, вони агенти московського впливу, проте священики не перебувають під контролем спецслужб Росії.
Є. К.: Хотів би ще торкнутися з вами хворобливу тему для польсько-українських відносин – Волинь. Що необхідно зробити для зняття напруження?
П. Ф.: Необхідно знати правду. Була різня? Була! Українці вбивали поляків, поляки вбивали українців. Винні перед Богом і одні, і інші. Ми повинні один одному пробачити. У Біблії написано: «Якщо будете прощати людям, то простить і вам Отець небесний». Ми повинні знати правду, проте будувати майбутнє ми повинні не на негативних відносинах з минулого, а на тому хорошому, що є у нас зараз. Сьогодні між Польщею і Україною хороші відносини. Польща підтримує нашу європейську інтеграцію.
Є. К.: У цьому році Польща відзначає 1050-ту річницю свого Хрещення. Що Ви хочете побажати полякам з нагоди цієї дати?
П.Ф.: Я вітаю польський народ з цією подією, з цими роковинами. Нехай Господь веде нас християнським шляхом. Щоб ми, і українці, і поляки, зробили свій внесок у моральне оздоровлення Європи. Ми багато співпрацювали з поляками, зустрічалися на конференціях. І ви знаєте, ми завжди зустрічалися як друзі, з посмішками на обличчях. Це мені дуже запам’яталося.