Хочеться сказати Вам багато слів подяки. Наш храм дуже часто приймав і буде приймати архієреїв, бо ми маємо і відчуваємо живу потребу у святительській молитві за нашу громаду, за наших парафіян.
Особливість мого свячення двадцять п’ять років тому була в тому, що довкола престолу Свято-Троїцького кафедрального собору м. Ленінград разом із настоятелем цього храму водив мене мій батько отець Василь. Тоді ще було важко собі уявити священиче служіння, всі його складнощі і виклики. Хоч я і був сином священика, але у кожного священика, як і в кожного архієрея, як і взагалі в кожного християнина своя дорога, своя дорога до Бога.
Я бажав у всьому точно наслідувати свого батька, але час, звісно, вимагав від мене інших, відмінних кроків, вимагав набагато більше праці, ніж я собі міг подумати, набагато більше відданості цьому служінню. Мені пропонували залишитися в м. Ленінград, вступити до Академії і отримати парафію. Але для мене було дуже важко сприйняти те, що мені доведеться служити завжди на російській мові, що мої діти будуть розмовляти російською мовою. Це було першим і найбільш вагомим аргументом, щоби не дати згоди на це служіння в м. Ленінграді.
Я повернувся на Батьківщину, а в той час тут уже йшли міжконфесійні війни, чималими були протистояння в м. Комарно. Я отримав грамоту від уже покійного нині владики Іоана Бондарчука на церкву святих апостолів Петра і Павла, яка сьогодні є греко-католицькою, але вона була православною. Лише декілька тижнів довелося мені служити з батьком у цьому храмі, але задля спокою і миру був змушений цей храм віддати для служіння греко-католицькій громаді. Однак навіть у цих обставинах Бог не залишив мене, тому що я мав ще дві інші батьківські парафії у селах Кліцко і Бучали.
Бувало всіляко, протягом вісьми років я прослужив на цих парафіях, за цей час розпочалось і завершилося будівництво храму у с. Бучали, владика Андрій звершив його освячення, я послужив там усього неповний місяць і так склалося життя, що мусив я їхати у далеку Америку, де прослужив в Американській Православній Церкві шість років.
Але, як кажуть, усюди добре, а вдома найкраще. Я повернувся сюди вже у 1999 році і 1 грудня владика Андрій благословив мені грамоту на настоятельство у храмі святого архістратига Михаїла. Ось і на станом на сьогодні, Владико, я Вашими молитвами і благословенням звершую тут своє служіння.
Мушу сказати, що я безмежно радий, що Ви приїхали розділити зі мною цю радість. Цей день для мене є днем подяки Богові за те, що Він мене зберіг до цього часу і завжди підтримує на шляху священичого служіння. Я дякую Господеві, що сьогодні звершилась ця Літургія, і дякую, Владико, Вам, що Ви прибули очолити цю службу.
Особлива й окрема подяка Вам, Владико, за те, що сьогодні це торжество звеличує наша Львівська ікона Божої Матері. Дійсно, через цю ікону наш край Галицький, наша Львівщина вручені під особливий покров і заступництво Божій Матері. Вашими, Владико, стараннями ця ікона отримала нове життя, і тепер, сподіваємося, це її відродження буде вже на довгі віки.
Знайте, Владико, що ми дякуємо Богові за те, що Ви у нас є. Дай Вам, Боже, довгих років життя і служіння. Нехай Господь Вам допомагає у Вашому архієрейському служінні. А якщо ми у якийсь спосіб Вас не послухаємо, якось не так поведемось, Ви нам пробачайте як добрий і милосердний пастир Христовий.
Ще раз дякуємо Вам від усієї громади, від усіх, хто трудиться у цьому храмі, за те що Ви сьогодні завітали до нашої парафії. Ми чекаємо завжди Вас, дорогий Владико, тому що наш храм – це Ваш храм. Спаси Вас, Господи, на многії літа!
Іс полла еті Деспота!