Дорога їмосте, діти, внуки, все чесні отці, шановна і опечалена громадо, «Возлюблений Богом і людьми і пам’ять його в благословеннях». Такі слова ми з вами читаємо у Святому Письмі Старого Завіту у книзі Премудрого Сираха, і сьогоднішній день свідчить нам про це: засмучені обличчя, скорбота, щирі сльози на очах і тиха сердечна молитва промовляє нам , що ми сьогодні хоронимо – придаємо землі батька родини; хоронимо сьогодні пастиря – батька і отця цілої громади; хоронимо поважного і заслуженого служителя вівтаря Господнього – блаженної пам’яті протоієрея Ростислава Свистуна.
Цей священик, який востаннє лежить на землі перед нашими очима, був побожним священиком у вівтарі Господньому; на амвоні був ревним проповідником слова Божого, науки Божої; у сповідальниці був ревним наставником, розрадником, часом картав, вчив зі всякою терпеливістю і довготерпінням, наставляючи на дорогу Божу; для вмираючих людей був люб’язним приятелем, укріпляючи їх на дорогу вічного життя. По слову святого апостола, отець Ростислав був усім для всіх, щоб спасти декого, і тому пам’ять його напевно, що буде благословенною в серцях всіх людей, які його знали, знають і будуть напевно ще багато людей знати його, бо насамперед ця пам’ять буде жити у пам’яті сокільчан – тих людей, з якими він збудував цей прекрасний храм. Кожного разу, коли ви будете приходити на богослужіння чи проходитимете повз храм, то тут буде стояти хрест на його могилі і кожний поставить питання: «а хто тут лежить?» І відповідь буде одна: «будівничий цього святого храму. перший священик, який в цьому храмі служив – ревний і побожний пастир Церкви Божої».
Щоби пам’ять отця Ростислава була благословенна, дорогі браття і сестри, треба пам’ятати про те, у що він вірив і чого він вас усіх учив. Насамперед це була віра у Бога Отця і надія на Нього, який Сина Свого єдинородного віддав, «щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне» (Ін. 3, 16). Це була віра і надія на Сина Божого – Ісуса Христа, щоби з тим іменем Ісуса, яке є єдиним під небом, ми могли спастися. Бо каже Слово Боже: «бо немає iншого iменi пiд небом, даного людям, яким належало б спастися нам» (Діян. 4, 12). Це є віра і надія на Духа Святого і, що з благодаттю Святого Духа кожний може творити добрі діла на славу Божу. це віра і любов до Бога, бо «Бог є Любов» (Ін. 4, 8). Це є віра і до ближнього – жити так, щоби нікому не робити ніякого зла. Пам’ять отця Ростислава буде благословенною в прийдешніх поколіннях, але вона повинна бути благословенною і у наших серцях. Він залишив нам приклад як треба жити і як треба завершити свій земний шлях. Перш за все це була віра, якої він не зрадив і з якою він прожив таке велике життя. На цій дорозі життя було багато випробувань і ударів долі, але він витерпів до кінця. «Хто ж витерпить до кінця, – говорить Господь, – той спасеться» (Мф. 24, 13).
Отець Ростислав дотримав своєї священичої присяги, коли молодим чоловіком поклав руку на Євангеліє і присягав вірність Святій Православній Церкві, що він ніколи не зрадить Церкви. Приклад залишив нам отець Ростислав і в тому, що був довгий час духівником Пустомитівського деканату і вірним помічником Львівських архіпастирів. Отець Ростислав по-християнськи закінчив свій земний шлях, прийнявши тайну Сповіді, помирившись з Богом, прийнявши Святі Таїнства Тіла і Крові, над ним було здійснено таїнство Маслосвяття, і він закрив очі, щоби відкрити їх у вічності. Він може сказати сьогодні нам із цього гробу словами святого апостола: «Подвигом добрим я змагався, свiй бiг закiнчив, вiру зберiг; а тепер готується менi вiнець правди» (2 Тим. 4, 7-8).
В цей весняний день отець Ростислав має попрощатися з усіма нами. Насамперед з їмостею, до якої отець Ростислав востаннє каже: «Прощай і прости. Ти була моєю порадницею, ти була моїм Ангелом-Хоронителем, ти була моєю заступницею в цьому житті, бо я служив у вівтарі, а ти була у дома, доглядаючи родину. Якщо щось було погано в цьому житті – прости і не пам’ятай». Прощайте і ви, дорогі і опечалені діти і внуки. Ваш батько із цього темного гробу востаннє вам посилає своє батьківське благословення. Сину – отцю Любомиру дає заповіт триматись віри святої, бути побожним священиком і наслідувати свого батька у ревності служіння Церкві, Богу, людям і Україні. Вам, дорогий владико, покійний отець Ростислав сьогодні складає слова подяки за розрішення від гріхів, за прощання з ним. Покійний прощається з усіма своїми деканальними священиками і дякує вам за вашу любов, ласку, пошану, за те, що ви не залишили його сьогодні самотнього і полишає вам молитви за себе перед престолом Господнім. Прощається отець Ростислав із викладчами, студентами, працівниками Львівської Православної Богословської Академії, в якій він працював із самого початку, а ж до тих пір, поки здоров’я не залишило його. Він викладав предмет Старе Письмо Старого Завіту. Він писав конспект з цього предмету і ділився знаннями з молодими хлопцями, які відчули покликання до священичого служіння.
Сьогодні у глибокій задумі ми схиляємо голову тобі, отце Ростиславе, і кажемо тобі: «Прости нам, прощаємо і тебе». До вас, дорогі парафіяни, отець Ростислав востаннє каже: «прощайте і простіть». Він дякує вам за вашу молитву, за вашу любов, за доброту вашого серця. Він дякує вам і ніколи не забуде про те, що ви пам’ятали і знали голос свого пастиря і за ним пішли. Він сьогодні віддає свою душу у руки Бога Живого, а вас просить пам’ятати у своїх молитвах, а якщо когось чимось образив словом, ділом і думкою, то простіть йому, а ми піднесімо свою молитву до Пастериначальника нашого Господа Ісуса Христа: «Прийми Господи, душу ново спочилого раба Твого, протоієрея Ростислава в небесні оселі. Прости йому всякий гріх вільний і невільний і даруй йому вінець слави». Амінь.