Сьогодні 100-річчя від дня смерті славної Української письменниці Лесі Українки - Лариси Петрівни Косач-Квітки

З поміж шанованих українських святих, пам’ять яких ми звершуємо чи не кожного дня і це є обов’язок кожного православного українця, в нашому житті є постаті, яким ми також завдячуємо своїм духовним становленням, зростом, більш сутнісним розумінням життя та навіть окультуренням - це постаті наших письменників, поетів, велетнів християнського духу.


Сьогодні, 1 серпня 2013 р., минає 100 років з дня смерті української поетеси Лесі Українки. Ще зі шкільної парти ми знайомі з її творчістю і найбільше через «Лісову пісню». Ім’я Лесі Українки стоїть в українській літературі поруч з іменами Тараса Шевченка та Івана Франка. Її творчість зігріта полум’яною любов’ю до українського народу. Літературна спадщина Лесі Українки багатогранна. Вона писала ліричні вірші, поеми, драматичні твори, оповідання, публіцистичні і літературно-критичні статті.

Лесю Українку можна без заперечень порівняти з тією квіткою «Ломикамінь», про яку вона сама писала у своїх ліричних віршах «Уривки із листів»:


«Нам поетам, назвати б його «Ломикамінь»
І уважніше віддати йому більше, аніж величному лавру».


Сама Леся Українка всією своєю творчістю нагадує нам цю квітку «Ломикамінь». Їй було притаманне чуття справедливості і надмірної правди. Вона палала любов’ю до знедоленого і обкраденого, не тільки матеріально, але й духовно, українського народу. Але її вірші до цього часу навчають і будять нас не опускати рук:


Скрізь плач, і стогін, і ридання,
Несмілі поклики, слабі,
На долю марні нарікання
І чола, схилені в журбі.

Жалкуєм-тужим в кожний час,
З плачем ждемо тії години,
Коли спадуть кайдани з нас.


Ті сльози розтроюдять рани,
Загоїтись їм не дадуть.
Заржавіють від сліз кайдани,
Самі ж ніколи не спадуть!


Нащо даремнії скорботи?
Назад нема нам воріття!
Берімось краще до роботи,
Змагаймось за нове життя!


Господь, у владі Якого всі дні і роки життя нашого, визначив Лесі Українці прожити на цій землі 42 роки, але зробити благословив, навіть через погане її здоров’я, багато. З філософським почуттям Леся відносилася і до смерті:

Дивлюся я на смерть натури, і благання
Я посилаю доленьці своїй,
Щоб і мені дала кінець такий,
Щоб я була спокійна в час конання.
Ніхто щоб не почув тоді мого ридання.
Та й по мені не мають сльози лить, –
Сама в собі я буду жаль носить.
О доленько моя, сповни моє бажання!
І так наш світ повитий горем та журбою,
Нехай ніхто не плаче по мені,
Нехай не засмучу нікого я собою.
Нехай побачу я в смутні для мене дні
Утіху щирую та усміхи ясні.
Темноти й смутку досить і в труні!

Леся Українка померла від тяжкого недугу у Сурамі (Грузія) влітку 1 серпня 1913 р. і напевно ж з усмішкою на вустах...


М.Д.

Переглядів: 3004

print the material
Accessibility menu
Contrast settings
Font size
Letter spacing
Line height
Images
Font
Reset the settings