Сьогодні маю за честь привітати вас усіх із особливою датою вашої парафії, а саме 135-ою річницею народженя вашого прекрасного храму! Я вірю що цей храм, будувався найперше молитвою і любов’ю. Бо для того, щоби збудувався храм рукотворний, потрібно спочатку збудувати храм у своїй душі, у своїй душі та у своєму серці треба полюбити Бога, захотіти збудувати церкву, своїми почуттями і думками линути до Господа і тоді тільки можливою і здійсненною стає справа побудови рукотворної святині.
На пам’яті багатьох людей, навіть тих, які нині молились за Літургією, ще є живими сторінки нашої історії, коли храми закривалися, коли зневажалися наші святині, зносились хрести, святі джерела засипали землею – робилось усе можливе, щоби тільки люди забули дорогу до святих місць. Сьогодні ж усе є навпаки, сьогодні ми вільно можемо сповідувати Бога. Ця свобода як найбільший дар Божий, дарована нам також і як випробування від Господа: чи будуть усі такими ж ревними християнами, коли прийти до церкви на молитву буде так просто, коли ніхто не боронитиме перехрестити чола; чи вставатимемо ми зранку з молитвою і лягатимемо із вдячністю Творцю? Був час, коли віруючий люд був змушений, подібно до батьків євангельського сліпого чоловіка, приховувати свої думки, почуття і віру "тому що боялися юдеїв", нових юдеїв в особі безбожної влади (Ін. 9, 19-23). Але зараз час бути подібним до євангельського сліпого, що прозрів, час разом із ним промовити "вірую, Господи!" і ревно слідувати за Христом у всіх своїх словах і вчинках (Ін. 9, 37-38).
Хочу окремо висловити подяка вашому настоятелеві отцю Іоану – цьому скромному, але дуже ревному і працьовитому священику, який разом із вами перебуває у цьому човні, який лине по морю різних життєвих випробувань. Не просто так ми в ектеніях промовляємо: в мирі Господу помолимось; і ще: за мир у всьому світі, за добрий стан святих Божих Церков і за з’єднання всіх. Це не порожні прохання! Як важливо сьогодні всім нам бути єдиними у цьому прагненні, прагненні до мирного неба над нашою державою.
Особливо у свято вашого небесного покровителя, святого архистратига Божого Михаїла, який прагнув щоби запанував мир у небесному вертограді, нехай і у ваших серцях завжди панує мир і спокій.
Сьогодні дуже важко стає відкрито сповідувати Христа, і тут я маю на увазі сповідувати Христа у суспільстві. Христос є гонимим звідусіль: з держави, із законів, зі шкіл тощо. Вже не в кожному класі побачите ви ікону; у вищих навчальних закладах це взагалі рідкість; у кабінетах державних мужів на місці ікони висять портрети їхніх керівників. Ми піддаємось впливам Західного світу, починаємо говорити про толерантність. Але що це за така толерантність, що ми повинні відкинути своє, те, що нам близьке рідне, щоби не ображати цим інших, тих, хто не поділяє наших поглядів? Це велика прірва, в яку ризикує впасти увесь християнський світ, і, власне, Західне християнство вже частково перебуває у цій прірві. В той час, як східні нації і культури твердо бережуть свої звичаї, ми говоримо про толерантність і втрачаємо найцінніше. Ми почали легалізувати у нашому суспільстві гріх. Це великий виклик кожному із нас і виклик нашій християнській вірі.
Мені хочеться, дорогі брати і сестри, щоб до цього храму не заростала стежка, щоб ви, як сьогодні, так і завжди разом зі своїми дітьми, приходили до храму, соборно молилися, творили молитву перед Богом. І ця молитва, молитва кожного з вас, є дуже важливою. Молімось, щоби стояв цей світ, щоби ми стояли у православній вірі. Нехай Боже благословення, благословення Христа Спасителя перебуває завжди над усіма вами.