"Євхаристійне життя, як сенс християнського буття", - доповідь диякона Артемія Бабленюка за Урочистим актом у ЛПБА

Всі ми добре знаємо і не усвідомлюємо свого життя без дії благодаті Божої в нашому серці та в наших справах. А особливо завжди прагнемо до єднання із Богом у Святій Євхаристії.

Святитель Григорій Богослов у одному своєму слові писав: «Через Безкровну Жертву ми стаємо учасниками із Христом в Його стражданнях і Божестві» [5, c. 81]

Друге із двох важливих Таїнств, посередництвом якого людина з’єднується із Тілом Христа і здобуває початок нетління і божественного життя, – це Євхаристія. Цьому Таїнству передує Хрещення, яке дається людині для нового народження і підготовки до Причастя Тіла і Крові Христа. Через Хрещення очищається «образ» в людини і починається слідування Христу, Євхаристія же наближає її до «подоби» і повному з’єднанні із Христом. Здійснюване через це Таїнство з’єднання людини із Христом – вища форма проявлення божественної любові до нас [10, c. 45 – 46].

У справі Спасіння людини, найпершим та ефективним засобом являється Євхаристія. Вона, тобто Євхаристія – це «Таїнство із таїнств» в Православній Церкві. Це Таїнство являється серцевиною і основою усіх богослужінь Церкви. Без неї неможливе існування Церкви, а також і всього Нового Завіту. Саме, коли встановилося Таїнство (у четвер на Тайній вечері) Христом, тоді все звершилось. А саме те, що людина прийняла в дар найкращий засіб для обоження.

Таїнство Євхаристії – це Таїнство в якому віруючий християнин причащається оновленої природи Господа нашого Ісуса Христа. Під виглядом хліба і вина – причащаємося істинного Тіла та істинної Крові Ісуса Христа.

Поняття «Євхаристія» походить від грецького слова (εύχαριστία) і означає «благодаріння» [9, c. 193]. Вона була встановлена на Тайній Вечері Господом нашим Ісусом Христом у Сіонській Горниці. Про цю подію згадують усі чотири євангелисти: (Мф. 26: 17 – 35); (Мк. 14: 12 – 31); (Лк. 22: 7 – 38); (Ін. 13: 1 – 17, 26).

У Євангелії від Матфея пишеться: «І коли вони їли, Ісус узяв хліб і, благословивши, переламав, і роздаючи ученикам, сказав: прийміть, споживайте; це є Тіло Моє. І взявши чашу та подякувавши, подав їм і сказав: пийте з неї всі, бо це є Кров Моя Нового Завіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів» (Мф. 26: 26 – 28). Ці слова є основоположними у Церкві, щоб слідувати за настановою Христа, який сказав «Це творіть на спомин про Мене» (1 Кор. 11: 24 – 25). На відмінно від протестантів Православна Церква роблячи «спомин» не робить символічно, а вірує і сповідує, що в Євхаристії причащаємося істинного Тіла і Крові Спасителя. І, говорячи про те, що Євхаристія немислима без Церкви архімандрит Кипріан (Керн), пише: «Поза Церквою можна лише уявляти Сіонську Вечерю, робити символ її, але ніскільки не звершувати Євхаристійне Жертвоприношення. Поза Церквою вона безблагодатна. Євхаристія, як і взагалі життя в Таїнствах, не можливе існувати без освячувальної дії Святого Духа» [8, c. 7].

Розглядаючи питання Євхаристії, як Причастя оновленої природи Ісуса Христа, можна задатися питанням: «Яким чином, і чому Євхаристія була звершена до Воскресіння Ісуса Христа (до оновлення природи)?» А все це тому, якщо слідуючи словам Одкровення, де говориться: «І поклоняться йому всі, що живуть на землі, імена яких не написанні в книгах життя у Агнця, заколеного від створення світу» (Одкр. 13: 8), тобто Ісус Христос (Друга іпостась) розп’ятий був до створення світу. З цих слів «Розп’яття» – це не те, що ми бачимо на Голгофі. Бо те, що на Голгофі – це вияв любові. У Бога немає споживацького життя і це показує розп’яття (Він «живе» ради іншого). І Бог будучи за своєю природою трансцендентний (тобто за межами світу), народжується у світ (стає іманентним, тобто вступає в світ), добирається до Сіонської Горниці (де служить Євхаристію). І те, що сказав «робити на спомин» – це не пам’ятати про те, що відбулося. А спомин – це те що в Сіонській Горниці Ісус Христос звершив явлення життя Вселенної. У Сіонській Горниці показується синергія Бога Отця, і Сина, і Святого Духа. Завдання Бога – явити, що' є життя! І саме на Тайній Вечері показано сутність життя. А далі, після цієї Вечері, Христос іде, щоб показати, що' є християнство (але не потрібно розуміти, що й страждання на хресті були тільки показом! Ні. Через хрест прийшло нам спасіння). Тому ми на Євхаристії актуалізовуємо життя Божественне.

Після встановленої Євхаристії Господом нашим Ісусом Христом показано як християнин має жити. Після Причастя має бути страждання (боріння в Гефсиманії) і Хрест (розп’яття). Моління Ісуса Христа в Гефсиманському саду і його боріння є для усіх нас прикладом того, як потрібно жити справжньому християнину. Має бути воля Господня, тобто підкорити свою волю Божественній. І говорив Христос у Гефсиманії: «Авва Отче! Все можливо Тобі: пронеси мимо Мене чашу цю; та не чого Я хочу, а чого Ти» (Мк. 14: 36). Тут Христос показує нам, як потрібно побороти природній детермінізм. Інший для нас має бути джерелом життя. Християнство – це розп’ястися за іншого. Тому в Гефсиманії починається справжнє життя християнина. Після правильного Причастя повинна йти Гефсиманія та Голгофа.

Після встановлення Вічної Трапези Христос бере трьох апостолів Петра, Якова та Іоана (Мк. 14: 33) та йде у Гефсиманський сад на молитву. Чому ж бере цих трьох апостолів? Напевно тому, що саме в них він бачить міцну віру і вони вже були з Ним, на горі Фавор, коли Він Преобразився, що таким чином й доказувало їхню стійкість. Але ученики були змучені і заснули, так що тричі Христос їх будив і говорив, щоб вони пильнували і молилися (Мк. 14: 38). І це також є доказом того, що хоч ми прийняли у Себе Самого Бога, та все одно диявол спокушає людину і їй постійно треба бути готовою і не забувати Бога.

Після моління Христа в Гефсиманії відбувається ув’язнення Спасителя, хресні страждання, гріб, воскресіння, вознесіння і через десять днів Сходження Святого Духа на апостолів. Із цього й починається життя Церкви. Тому, й установлена Христом на Тайній Вечері, Церква актуалізувалася в день П’ятидесятниці, коли учениками була звершена перша Євхаристія. Із дня П’ятидесятниці почалась творча дія Духа. Дух уже в дії, а тому царство не тільки настане, але вже настало, тобто Дух – залог цього Царства [3, c. 7].

Із перших віків християнства це Таїнство здійснювалося дещо відмінно від сучасної практики звершення Літургії, хоча саме головне – Її сутність – залишилася незмінною. Про древню Літургію ми дізнаємося із Священного Писання Нового Завіту, а також із творінь святих отців перших століть.

Церква не може бути зведена одними тільки канонічно-адміністративними рамками. Бути у списку приходських приходах і брати участь в приходських зібраннях, не означає ще саме по собі жити у Церкві. Не можна тільки відноситися до Церкви, чи рахуватися у ній, потрібно у Ній (тобто Нею) жити [13, c. 8].

За твердженням протопресвітера Миколая Афанасьєва «Участь у «таїнстві зібрання» є виявлення життя Церкви і життя у Церкві. Євхаристія є центр до якого все іде і в якому все сходиться. «Це є Тіло Моє», але тіло відбувається в Євхаристії. Де тіло там і Христос. І навпаки: де Христос, там і Його тіло. У Святому Дусі відбувається пришестя Христа на Євхаристії, яка є не тільки зібрання, але і Трапеза Господня» [3, c. 7 – 8].

Тому, й дійсно доречним є критика апостола Павла і відносно сучасного стану Церковного життя, або життя віруючих у Церкві. Апостол Павло писав у свій час до християн Коринфу в яких були розділення і зібрання не мали єдину мету – Причастя, Євхаристії. У посланні до Коринф’ян пишеться: «То по-перше чую, коли ви сходитесь до церкви, між вами бувають розділення, чому почасти і вірю. Бо повинна бути і між вами і розбіжність думок, щоб виявились серед вас досвідченні. Далі ви збираєтесь разом не так, як для споживання вечері Господньої: бо кожний спішить раніше від інших з’їсти свою їжу, тож один лишається голодний, а інший упивається» (1 Кор. 11: 18 – 21). Апостол Павло тут показує стан древньої Церкви, як такий. Він показує, що перші християни (а вони в більшості були із язичників (1 Кор. 12: 2)) не розуміли мети свого зібрання і через це між віруючими була розбіжність.

Дана розбіжність полягала в тому, що вони ділилися на групи, або сім’ї, чи знайомих, забуваючи при цьому бідних, чим зруйнувалась сама мета встановлених «вечерь любові». І тому апостол, направляючи віруючих, до благоговійної участі у вечерях любові в наступних рядках цієї глави говорить про встановлення Таїнства Євхаристії Христом. І закінчує словами: «Хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крові Господньої» (1 Кор. 11: 27). Ці слова дуже важливі з догматичної точки зору: хліб є істинне Тіло Христове, а вино – істинна Кров Христа, а не тільки символи, як нечестиво вчать крайні протестанти і сектанти [2, c. 596].

Ці же слова святого апостола звучать і до всіх віруючих сучасності. Ми через цього первоверховного апостола повинні зрозуміти, що метою приходу у храм на Літургію, має бути наше бажання з’єднатися із Христом. Це реальне лише тільки через Євхаристію. Як говорять: «людина яка була присутня на Літургії і не причащалася Христа, то це те саме, що прийшла в ресторан і нічого не заказала».

Чому ж це Таїнство називається саме Таїнством Євхаристії – Благодаріння? Наприклад, патріарх Константинопольський Ієремія, (XVI ст.) писав: «…священнодія за якою звершується велике Таїнство Причастя, називав Євхаристія (Благодаріння, Подяка), тому, що саме тут ми маємо можливість більше дякувати, ніж просити; бо тут більше отримуємо, ніж просимо, і навіть не залишається тут нічого, чого б не дарував нам (у цьому Таїнстві – А. Б.) Бог» [9, c. 193 – 194]. І це є правда, бо що може бути більше, за прийняття у себе Бога і як наслідок вже тут на землі стаємо богами.

Про це й писав у свій час святитель Григорій Богослов у викривальному своєму слові до Юліана Відступника, говорячи: «…через Безкровну Жертву ми стаємо учасниками із Христом в Його стражданнях і Божестві» [5, c. 81]. Тим самим, досягаючи єднання із Господом, причащаючись Його прославлених Плоті й Крові, тієї людської природи Сина Божого, яку прийняв на Себе при Втілені і зцілив у Собі Спаситель, ми дійсно зцілюємося і обожуємося. Живучий і діючий віднині у християнах – по дару Євхаристійного Причастя – Христос, як би «актуалізує» в нас і робить зміст нашого буття зрозумілий і плоди здійсненого Ним Викуплення. Для непричасної до Євхаристії людини таке входження в подвиг і торжество Викуплення яким-небудь іншим чином, окрім Літургічного причастя – неможливо і недоступно… Саме тому, завдяки Святим Дарам християни і отримують той святий образ буття, до якого нині покликані всі люди, які перебувають у спасенному світі – життя у Христі і Життя Христа [9, c. 194 – 195].

Євхаристія – це є Трапеза Господня, на яку Господь кличе усіх і яка звершується для всіх зібраних разом. Бути учасником Євхаристії означає бути учасником Трапези Господньої. Але, щоб бути учасником Трапези, то це потрібно «споживати» від неї. Іншої участі у Євхаристії не може бути й починаючи із першої Євхаристії, здійсненої апостолами після П’ятидесятниці іншої участі не було. Це було «передання», якого суворо дотримувалася рання Церква. Так відбувалося і на трапезах Господа в час Його земного життя, і так було на іудейських трапезах, починаючи із повсякденних і закінчуючи самими святковими. Тільки той, спожив їжу на трапезах являвся учасником її, а хто не їв від трапези, той не тільки не був на трапезі учасником, але й не міг на ній бути присутній [3, c. 113 – 114].

За своїм містичним змістом Євхаристія сягає ще Старого Завіту. Багато святих Отців протипоставляли Євхаристію тому плоду, який був у раю і давав першим людям життя. Також і це сказав Сам Христос: «Я є Хліб Життя» (Ін. 6: 35).

Також у Старому Завіті прообразом була манна, як їжа із неба, на що також Ісус Христос відповідав: «Батьки наші їли манну в пустинні й померли; хліб, який сходить з небес, є такий, що хто його їсть, той не помре» (Ін. 6: 49 – 50). Ці Слова були сказані Спасителем після чудесного насичення п’ять тисяч народу п’ятьма хлібами у пустелі і народ поплинув за Ісусом, через те, що хотіли їсти, бо Він казав: «Ви шукаєте Мене не тому, що бачили чудеса, а тому що їли хліб і наситились» (Ін. 6: 26).

І це ж саме буває в сучасному світі, коли йдемо до храму Божого не через Ісуса (не через те, щоб жити із Богом), а ради «хліба і вкуса» (приходимо в храм і просимо благополучного земного життя).

Великий Вчитель Церкви Микола Кавасила пише: «Обітниця трапези вселяє нас у Христа, а Христа у нас. Святе Писання каже: «Хто їсть Мою Плоть і п’є Мою Кров, в Мені перебуває, і Я в ньому» (Ін. 6: 56). А коли Христос перебуває, живе в нас, то в чому ще відчуваємо потребу, яке із благ втратимо? Перебуваючи у Христі, чого іншого будемо прагнути? Він і мешканець наш і житло, отож блаженні ми в оселі, блаженні, що самі стали оселею для Нього» [7, c. 64 – 65].

І далі продовжує: «О велич таїнств. Бо як же можна розум Христа змішати з нашим розумом, волю Його з нашою волею і злучити тіло з тілом, і кров із кров’ю?.. А що саме це трапляється засвідчує апостол Павло: «А ми маємо розум Христовий» (1 Кор. 2: 16); «Шукаєте доказу, що у мені говорить Христос» (2 Кор. 13: 3); «Думаю, що і я маю Духа Божого» (1 Кор. 7: 40); «Я люблю всіх вас любов’ю Христа Ісуса» (Флп. 1: 8), звідки й зрозуміло, що має з ним одне і теж бажання, і підсумовуючи все, каже: «Вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2: 20) [7, c. 65].

Саме слова апостола Павла й показують сутність Євхаристії і Християнства в цілому. Вже не має бути моєї волі, а має бути Христова воля. Все своє життя потрібно підкорити Христу. А це вдасться лише через прийняття у себе Христа.

Христос – Світло. Причащаючись Тіла і Крові Христа, ми тим самим освітлюємо свою душу, яка опанована багатьма гріхами (пристрастями) і через це Світло Істинне бачимо свою гріховність, що таким чином дає нам можливість очиститися і зцілитися. Причастя – це є головне лікарство дароване Господом нашим Ісусом Христом і завдяки цьому лікарству ми актуалізовуємо своє реальне Спасіння через Христа.

Також, недаремно критикує архімандрит Кипріан (Керн) сучасний стан християнства у своїй праці «Євхаристія», говорячи: «Літургія і Євхаристійне життя не є і не може бути обмежене подачею записок «за здоров’я» і «за упокій». Євхаристійне життя не є просте стояння у церкві і присутність при звершенні у храмі чинопослідування. Євхаристійне життя не є слухання церковних пісень. Мирянин, не присутній, а активно, молитовно переживає здійснюючу літургічну і голгофську драму, і причащається» [8, c. 9].

І також, цей же архімандрит зазначає: «В Єдиної Церкви не може не бути Єдиної Євхаристії. Але із цим, взагалі, не стоїть у протилежності той факт, що при багаточисленності Помісних Церков, різновидності примислених до них багато племен і народів, різних історичних культур, традицій та інше, існує велика кількість різних типів євхаристійних молитов, чи анафор. Єдність Церкви і Єдність Євхаристії зовсім не потребує однаковості в богослужбовому ритуалі; варіанти, помісні особливості не тільки терпимі, але й дуже важливі, як доказ Соборної природи Церкви.

Тому, від Сіонської Вечері Господньої і від більш чи менш єдинообразної апостольської Вечері на протязі історії виникло велика кількість різних типів євхаристійних молитов. У одних тільки ефіопів відомо 16 видів Літургій» [8, c. 9 – 10].

Склад Літургії, який був при апостолах, послужив зразком для Літургії у пізніші часи. Це можна судити по збережених писаннях святого Іустина мученика, Тертуліана і Кіпріана, а також по древнім літургіям, апостола Якова і євангелиста Марка. Також, по літургії поміщеної в «Апостольські Постанови» і літургіям святого Василія Великого та святого Іоана Золотоустого [4, c. 12]. У сучасній практиці нашої Церкви служиться Літургія 3-х святителів: Василія Великого, Іоана Золотоустого та Григорія Двоєслова.

Як навчає Православна Церква, єдиним істинним звершувачем Євхаристії є Сам Христос: Він невидимо присутній у храмі і діє через священика [6, c. 174]. Тому, й оскільки звершувачем Літургії є Христос, то Вона не залежить від достойності чи недостойності звершувача Таїнства. Але якщо священик, чи єпископ буде недостойний у звершені Євхаристії, то це Таїнство послугує йому в суд і осуд. Так само і для недостойних причасників [9, c. 212 – 213].

Християни перших віків щоденно були присутні на Божественній Літургії і причащалися Святих Животворящих і Христових Таїн. Тоді, на стільки святе і непорочне було життя у християн, настільки завжди вони жили у Бозі, що їхнє життя являлось постійним приготуванням себе до прийняття Святих Тайн і не потрібно було особливої підготовки. Якщо же приходилось християнину відлучитися чи подорожувати, то не було різниці хто, – раб чи господар, чоловік чи жінка, – брали із собою в невеликий сосуд Святі Дари і причащалися самі. У кожного християнина був звичай носити із собою три дорогоцінні речі: хрест, святе Євангеліє і сосуд із Святими Тайнами» – зазначає у одній із своїх проповідей про Божественну Літургію священномученик Серафим (Звєздінський) [12, c. 112 – 113].

Відтак, це Таїнство є досконале, вище за всілякі Таїнства, і проводить аж до самої вершини благ, тому й пролягає тут для будь-якої людської ревності остання межа. Бо в Ньому ми поєднуємося із самим Богом, і Бог поєднується з нами найдосконалішим єднанням. А яке ще може бути найдосконаліше єднання, як не стати одним духом з Богом? [7, c. 66].

Архімандрит Микита (Вутірас) у своїй праці «Жизнь во Христе согласно опыту святых отцов» дуже вдало використовує творчість святих отців, для того, щоб обгрунтувати значення і смисл Євхаристії для всіх людей: «Доки людина не звернеться до Боголюдини Христа, вона ніяк не зможе зцілити свою особистість від хвороби гріха. Міцне здоров’я дарується в таїнстві боголюдства Христа. Боголюдство діє на літургії і перебуває в Церкві. Лікарство нашої душі і саме повітря нашого буття – Сам Христос. Як велично говорить святий Миколай Кавасила: «Гріх розтліває людину. А Христос відновлює і знову створює людину, подаючи їй Своє Тіло». Тому, православне духовне життя полягає в тому, щоб «Носити Христа на своїх грудях» як говорив священномученик Ігнатій Богоносець» [11, c. 28].

І на завершення, підсумовуючи дану доповідь, хотілося б сказати про видіння, яке бачив один старець-подвижник, в якому розповідається про велике значення Євхаристії у житті людей: «Бачив він вогненне море. А на іншому боці стояв прекрасний сад, звідки доносилися співи птахів та неслось благоухання квітів. І чує подвижник голос: «Перейди через це море!», але перейти не було можливості. Довго стояв він у роздумах, як перейти, і почув знову голос: «Візьми два крила, які дала Божественна Євхаристія: одне крило – Пречиста Плоть Христова, друге крило – Животворча Кров Його». Без них, який би не був подвиг, – досягнути Царства Небесного неможливо. Через це і Марія Єгипетська, яка подвизалася 47 років, досягнула того, що піднімалась при молитві у повітря, просила старця Зосиму причастити її Святих Животворчих Таїн. І подібних прикладів у історії Церкви [дуже і дуже] багато» [12, c. 113 – 114].