Всечесні отці, дорогі во Христі брати і сестри, щойно ми з вами прослухали притчу, яку, якби Христос не сказав іншої притчі, було б достатньо, щоби зрозуміти все Євангельське благовістя. Навіть серед усіх притч, які промовив Ісус Христос, головною притчею буде притча про блудного сина, тому що вона глибоко і змістовно висвітлює сутність Христового пришестя у цей світ. Якщо ми уважно вдумаємося в притчу про блудного сина, то скажемо собі, що це рух не односторонній, бо бачимо, що батько пішов на зустріч блудному сину, а син ішов до батька, надумавши собі покаянну промову про те, що він зробив. Але батько не хотів її чути, бо він побачив весь настрій, всю духовну, покаянну суть свого сина. Син тільки встиг сказати: «батьку! Я згрішив перед небом і перед тобою і вже недостойний зватися твоїм сином» (Лк. 15, 21). Батько прийняв його в обійми.
Притчу цю, як вже досліджено, говорив книжникам і фарисеям, тобто тим, хто досліджував і навчав людей закону. Напевно, що книжник і фарисеї були вражені цією притчею, тому що не було так у ізраїльському суспільстві, що батько міг простити таке безталання, падіння сина. Взагалі, закон зовсім інше проповідував. Зовсім недавно я прочитав, що якби цю притчу говорив один із фарисеїв, то вона б закінчилась тим, що батько не простив би цього падіння. Є ще одне правило, яке випливає із закону юдейського, адже у Старому Завіті у настановах Ісуса, сина Сираха є такі слова: «Послухайте мене, князі народу, і вслухайтеся, начальники зібрання: ні синові, ні дружині, ні братові, ні другові не давай влади над тобою за життя твого; і не віддавай іншому маєтку твого, щоб, розкаявшись, не благати за нього. Доки ти живий і дихання у тобі, не замінюй себе ніким; бо краще, щоб діти просили тебе, ніж тобі дивитися в руки синів твоїх. У всіх справах твоїх будь головним, і не клади плями на честь твою. В кінці днів життя твого і при смерті передай спадщину» (Сир. 33, 18-24). Так сказано в Старому Завіті, і тому той завіт, який знали юдеї говорив, що батько не повинен за життя нікому давати спадку, щоб не заглядувати у руки своїх синів. А що у цьому випадку зробив батько? Він віддав частину маєтку своєму синові, бо так захотів син. Отже, ця притча йшла в розріз тому, що насправді було встановлено у єврейському суспільстві. Ми не знаємо до кінця, як на це відреагували фарисеї, але ця притча безпосередньо торкалася суті пришестя в світ Ісуса Христа і саме тому Він так сказав цю притчу – всупереч закону.
Вже ранні отці Церкви дуже часто не звертали уваги на такій зміст притчі. Вони не говорили про те, що це було в розріз єврейському народові. Вони порівнювали старшого сина із праведними ангелами, а молодшого сина із грішним Адамом, який так само розірвав стосунок із своїм Творцем, і Творець його відпустив, адже людина в кінці-кінців є свобідною. Вона може обирати будь-який шлях, як це зробив блудний син. Господь зіткав одежі, поселив людину і сказав їй трудитись у плоті чола, тому що вона не послухалась Творця Свого. Ось так отці тлумачать значення цієї притчі. Відомий письменник Чарльз Діккенс дуже захоплювався цією притчею. І хоча вона найбільша за змістом, але він казав, що це найкраща розповідь у світі. Все, що можна було вмістити щодо стосунків батька і сина, батьків і дітей, Бога і людини вміщено у цій притчі.
Скільки б ми не звертали уваги на цю притчу, ми будемо бачити те, що ми насамперед чуємо; був син, який ослухався батька. Мені здається, що головним героєм цієї притчі є не блудний син. Зрозуміло, що головним героєм не може бути старший син, а батько, який прощає. Якщо розділити цю притчу на три частини, то все одно побачимо, що батько залишається тим, хто йде на зустріч блудному синові і приймає його в обійми і повертає в стан, в якому він знаходився до падіння: дає перстень, а заколені ягняти – це і є Ісус Христос, який приймає на себе гріхи світу і приносить Себе за цю «загублену драхму», «загублену вівцю», блудного сина. переклад слова «блудний» є дуже правильним, тому що мова йде про сина, який блудив у чужій країні – у країні гріха, і повернувся до батька. У інших перекладах зустрічаються вираження: «падший син», а у нашому перекладі «блудний син». Він дійсно блудив. Він усе, що отримав у батька, все викинув на розпусту. Багато тлумачів говорять, що свині – це біси, і він з ними їв і був задоволений тим, що міг насититись тим, що споживають свині. Так само блудна і занепала людина, коли творить гріх, сорому не має, бо диявол з ним. Так само цей син, коли просив у батька, коли йшов у цю далеку країну і там творив цей гріх, то не мав сорому. Соромно стає тоді, коли ми йдемо на зустріч до батька, до Бога. Нам стає соромно, коли ми повинні покаятися в цьому і ми не розуміємо, як ми могли таке творити і соромно стає розповідати на таїнстві покаяння. Коли ми творимо гріх, то диявол так нас обходить, що ми не маємо сорому. Правда чи ні? Звісно, що правда. І так цей син, він сорому почув тільки тоді, коли пішов на зустріч батькові. Коли батько обняв, то сором пропав, тому що батько зцілив сина.
Не думайте, що Ісус Христос, Євангеліє, благовістя Христове і Церква засуджують сина, який залишився вірним Богові. засудження сина є лише в тому, що він не сприймає цього покаяння. Праведник, праведником будучи, не розуміє ні батька, ні сина, який повернувся без свого спадку. Бог є милостивий і щедродайний так само як і батько в цій притчі. Тому, дорогі брати і сестри, на закінчення хочеться побажати всім не відходити від Бога в дуже далеку країну. Країна ця є дуже страшна, вона є країною розтління. Якщо ми відходимо від Батька, від Отця, то потрапляємо до іншого вітця – диявола, який все зробить, що не буде у нас ніякого сорому, і все зробить так, щоби ми залишилось повністю голими: і духовно, і матеріально. І таких блудних синів у нашому суспільстві вдосталь. Тому ця притча про блудного сина наставляє нас на те, що батько завжди зустріне, Бог зустріне Свою дитину, Своє чадо і помилує. Але чи варто йти дорогою блудного сина? Це питання я залишаю відкритим для вас. Амінь!