Перш за все, я вас всіх вітаю із цією святою неділею і першою річницею освячення нашого храму. Минуло більше, ніж рік як ми увійшли до цього храму, молимося в цьому храмі, звершуємо Божественні Літургії, інші Таїнства, і це приносить мир та спокій у наші душі. І хоча наша громада не є такою чисельною, але я вірю, що з часом сюди буде приходити все більше і більше людей, для того, щоби помолитися в цьому храмі на честь наших українських святих – преподобних Іова та Амфілохія Почаївських.
Багато у кого ці святі асоціюються із Почаївською Лаврою, і з теперішнім її життям і становищем, і думають, що наче тут не є та церква, яка повинна бути, бо ці святі пов’язані із теперішнім Почаєвом. Але не забувайте, що це є наша святиня, і рано чи пізно вона буде належати до Української Церкви, так як до Української Церкви Київського Патріархату належить цей храм. Іов Почаївський жив у ті часи, коли Українська Церква належала до Константинопольського Патріархату, тобто жив і подвизався в часи нашої гетьманської і козацької України, і його канонізація відбулася за київського митрополита Діонісія Балабана, який належав до Константинопольського Патріархату.
А що ми можемо сказати фактично про нашого сучасника – преподобного Амфілохія? Це була велика людина. Його радянська влада хотіла знищити фізично, і тому бував він і в психіатричній лікарні, і все робилось для того, щоби ця людина не жила на світі. Він, відкинувши всі земні блага, подвизався в Почаївській Лаврі. Більше того, він був лікарем, і як виявилося, в роки війни преподобний Амфілохій – отець Йосиф допомагав воїнам УПА. Хоча це і не виявилося в радянські часи, але напевно хтось із кадебістів про це знав, і тому переслідували його і хотіли знищити. Ви маєте в молитвениках великих святих заступників, які своїми тілами знаходяться у Почаївській Лаврі, а на небесах стоять перед Богом, і молять Бога за весь український народ, бо вони «кість від кості і плоть від плоті» були українцями. Якби вони зійшли зараз на землю, то вони абсолютно б не підтримали всього того становища, в якому сьогодні знаходиться Почаївська Лавра, куди ви приїжджаєте і вас запитують: чи ви не розкольник; чи ви не уніат; чи ще якісь інші дають запитання. Ось таке зараз становище Лаври, але ми віримо, що воно у швидкому часі зміниться, адже ніщо не стоїть на місці, і якщо у нашого православного народу є така мрія – побудувати єдину помісну православну Церкву – то вона здійсниться. Лавра буде нашою святинею. Тому не треба поєднувати цей храм, який закладений мною і священнослужителями Львівсько-Сокальської єпархії із Почаївською Лаврою. Ось два святих почаївських, значить це все те, що є у Лаврі. Я над цим дуже хочу наголосити, і ви повинні також вести роз’яснювальну роботу серед населення цього куточка нашого давнього міста Львова.
Сьогоднішнє Євангельське читання, дорогі брати і сестри, є дуже актуальним. Я б хотів його повністю перенести, екстраполювати на сьогоднішній день: притча про безумного багача, яка читається кожного року відповідної неділі у храмі. Притчу цю виголосив Господь по дорозі до Єрусалима, коли йшов на добровільні страждання. Його постійно супроводжували ученики його, ті, хто його підтримував, хто вірив в Його вчення, вірив в Його слово, бачив Його справи, і тому один багатий чоловік звернувся до Ісуса Христа як до знавця закону Мойсея і запитав Його: як потрібно правильно розділити майно між братом і братом. Ісус Христос відповів, що добрим є, коли це багатство вас не спокушає і ви Його не маєте, і запропонував оцю притчу про безумного багатого. Наголошую, на тому що святе Євангеліє, Сам Господь і вчення Церкви Христової не відкидає багатство як такого. Це тільки безумці придумали, що всі можуть жити однаково за достатком своїм, бо кожна людина не є схожа на іншу: серед нас є такі, які нічого не вміють робити, і є також бізнесмени – люди багаті, які володіють справою і мають достаток від цього.
Так ось до таких Христос звертається, щоб вони не були безумними в житті, щоби ними не заволоділо багатство настільки, що вони забудуть про Бога, і забудуть хто вони. Таким був із притчі цей багач. Він побачив, що вродила йому нива, Господь добре послав поліття, добрий врожай, і сам з собою – не з Богом радиться, не з близькими, а сам з собою радиться, сидить і розмірковує: "зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди весь хліб мій і все добро моє. І скажу душі моїй: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселись"(Лк. 12, 18-19). Чи не зустрічали ви таких безумців? Звичайно, що вони є – є такі безумці. Можна володіти маленьким, і бути безумцем, можна мати прив’язаність до однієї пристрасті і бути схожим до цього безумного багача. Христос каже: "Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе" (Лк. 12, 20). Христос не уточняє хто саме прийде по душу, але зрозуміло, що ангели не прийдуть, а прийдуть біси, бо цей безумний багач і про Бога забув і про душу забув: сам з собою розмовляє, ні з ким не радиться, думає, що це все йому належить, про Бога забув.
Пов’яжіть цю притчу із сьогоденням. Хіба в нас немає таких, які тільки живуть і думають як взяти те, що неправильно лежить, як свої кишені збагатити грошима і інші мрії як збагатитися, та ще й неправильним шляхом. Подивіться в яку люди попали залежність. Подивіться один на одного: ми залежимо від великих цін. Хто це зробив? Оці безумні багачі. Хтось каже, що населення попало в залежність від облгазів. А складіть ціну до купи, хто її таку зробив? Ці безумні багачі. Щоб збудувати цей храм мільйони гривень потрібно дати. Надрукувати книжку – тисячу гривень. Куди не ступити, ми побачимо безумні ціни від безумних багачів. І це ми всі разом сотворили. Одні знущаються, а інші терпнуть, але рівності ніякої не чекайте, бо люди різні за своїми талантами. Якби були такі, що душею своєю багатіють на небесах і мають багатство, то вони так би не чинили. Вони б ділилися своїми коштами, хоча і такі є бізнесмени, які знають як потрібно ділитися коштами, але їх є дуже мало. Ось завдяки цим людям виріс цей храм. Переважна більшість – це ті, які хочуть взяти із державного бюджету і нам кожного дня про це розповідають із екранів телевізорів і ми стикаємось з цим, але зарадити нічим не можемо. Тільки розповідають і толку всьому цьому немає, тому що ті, від кого це залежить, не хочуть цього робити і самі в цьому пов’язані. Господь про це попереджає, і тому вся наша аскетична література, як б ви не читали, особливо чернеча література отців-пустинножителів нагадує нам про останній день, про смерть, і ми не будемо грішити, якщо будемо пам’ятати про цей останній день. коли прийдеться спочити біля ніг Христових, і дати відповідь перед Ним. Через те, що не маємо страху Божого, маємо такі рецидиви суспільства. Тому кожний на своєму місці, у своєму житті, особливо християни, повинні не тільки чути ці слова Христа Спасителя – притчі цієї, але й багатіти в Бога. А в Бога багатіти – означає багатіти в душі: не про тіло, яке ми бачимо перед собою, дбати, а про душу мало турбуємось. Душа – невидима, ми її не бачимо, не усвідомлюємо, дуже схожі на цього безумця багатого. Коли будемо турбуватися про душу, то сама ця природа людини поведе нас правильним шляхом, де Божі цінності будуть на першому місці. Тоді ви зрозумієте, що ви є голі перед Господом; голими народились, і голими йдете до Господа, і нічого вам не потрібно: жити потрібно так, щоб тільки життя своє підтримати, їсти потрібно стільки, щоб життя своє підтримати, вдягатися треба так, щоб не виглядати голими перед людьми, а не мати такі шафи, що заплутатися в одежі, і не знати, що одіти. Ось коли ви вже таке питання собі ставите, то потрібно знати, що ваше тіло вже гониться за цією одежею, і вона зайва є у вашому житті.
Бачите, яку аскетику у нашому житті пропонує Христос. Ми повинні все це виконувати. Подивіться, в які одежі були одягнуті преподобні Іов та Амфілохій Почаївські: в звичайній чернечій одежі, і багатіли в Бога духом своїм. Тому вони творили такі чудеса: вичитували людей, виганяли бісів так як Амфілохій Почаївській, а Іов допомагав убогим, був великим світильником, заснував монастир, біля чудотворної ікони Почаївської і заслужив в Бога те, що ми сьогодні його згадуємо; і храм цей освятили в честь цих преподобних. Ось таке багатство потрібно мати перед Богом. І нехай ці преподобні, за їхніми молитвами перед Богом і Богородицею, сподоблять нас вічного, блаженного життя, в якому багатство, мудрість, честь. Амінь!