Нам сьогодні належить говорити про хресні страждання Христа Спасителя. По-особливому вони описані в євангеліста Матфея. Складається враження, що всі без винятку беруть участь у цих Голгофських стражданнях. Учні вболівають за вчителя, але бачачи, що нічим вони не можуть зарадити, піддаються страху і розбігаються. Жінки до останнього підтримують Ісуса і навіть у самому кінці стоять віддалік і спостерігають страшною картиною смерті Богочоловіка.
Може здатися, що Господь, помираючи на хресті, відчуває богозалишеність. Один тільки Бог Отець мовчить і нічого не промовляє. І в цю мить у наших серцях виникає багато запитань… Чому Бог Отець спочатку допускає Свого Єдинородного Сина піти на вільні страждання, а тепер ще й нічого не чинить з кривдниками і вбивцями його? Чому нічого не відбувається? Невже на вигук Христа Спасителя, на останні Його слова, на останні волання і молитву Боже Мій! Боже Мій! Навіщо Ти Мене покинув? (Мр. 15:34) Бог Отець не дасть ніякої відповіді?! Як можливо Богові зректися Самого Себе?
Ми не можемо не звернути увагу на те, як земля, цілий світ відповідає на ці хресні страждання і смерть Христа Спасителя. Сказано в євангеліста Матфея: з шостої ж години настала темрява по всій землі до години дев’ятої (Мф. 27:45). Умить все завмерло. Невже ось такою була відповідь Отця на муки Сина і невже оце й уся підтримка Христу на хресті? Згадаємо, коли Господь стверджував Старий Завіт на Синайській горі, Мойсей не міг Його бачити, бо, сказано, вмить все покрив морок і хмара, з’явилися блискавка, лунав грім і звуки сурми. Так Господь встановлював Старий Завіт, вручаючи скрижалі Завіту пророку Мойсею. Так само сказано, що вмить настала темрява на Голгофі, на Лобному місці… Ми не знаємо, чи ця темрява покрила всю землю, чи покрила всі країни, але знаємо, що Свята Земля була охоплена цією темрявою. І якщо деякі дослідники кажуть, що це було звичайне природнє затемнення сонця, то вони глибоко помиляються! Так, ми читаємо, що сонце померкло, але в час повного місяця, коли за Законом юдеї святкували Пасху не могло бути ніякого затемнення, це заперечується астрономією. Очевидно, як колись на Синайській горі Бог ховав Своє лице, так тепер Отець ховає Свого Сина від зору Його мучителів і насмішників. Водночас Він показує, що на Хресті меркне істинне Сонце Правди. Бог покриває все темрявою і так стверджується на Голгофі Новий Завіт. При народженні Ісуса Христа раптом в темряві ночі народжується зірка, яка каже нам, що прийшло Світло для світу, засяяв Христос Бог, Який сяє ясніше сонця та інших зірок. А на Голгофі ми бачимо, як це Світло для світу згасає на хресті, і тому настає ця темрява, яка огортає Голгофу.
Є й ще одне знамення. Сказано: завіса храму роздерлася надвоє, зверху донизу (Мф. 27:51). Туди, куди входив один тільки первосвященик і то лише один раз на рік, вносячи туди кров агнця за очищення себе і всього народу, і куди не могла ступити нога інших, раптом відкривається вхід усім: роздирається завіса, яка немов розділяла людей із Богом. Господь Своїми хресними стражданнями розриває рукопис наших гріхів і отже примирює нас із небесами. Саме відновлення можливості цього райського богоспілкування символізує це знамення.
Сказано також, що земля потряслась; і каміння порозпадалось; і гроби розкрились; і багато тіл померлих святих воскресли і, вийшовши з гробів після воскресіння Його, ввійшли у святе місто і явилися багатьом (Мф. 27: 52-53). Земля, якій було заповідано вирощувати терня і бур’ян, яка виростела терня на голову Спасителя, омилася Божественною кров’ю і вже більше не проклята, а тому вивергає із себе померлих святих. Що це за святі? Звичайні померлі, які провадили праведне життя і спочили в надії на визволення, очікуючи Викупителя, Месії. У могили прийшло це пасхальне повітря, повітря визволення, гроби наповнилися цим духом і померлі, слідуючи за Христом, первісток із мертвих, як сказано в святого апостола Павла, піднялися зі своїх гробів.
Коли ми, дорогі брати і сестри, уважно все це сприйматимемо, то побачимо і зрозуміємо, як Бог Отець відреагував цими трьома явищами, трьома знаменнями на смерть Христову на хресті. І ми повинні гірко плакати, проливати сльози покаяння, стоячи під цим хрестом. Чому ми повинні це робити? Чому ми повинні каятися? Ми повинні каятися, роздумуючи над стражданнями Христовими, в тому, що через лукаві помисли марно провели дні своєї юності, нічого не дали доброго в дні своєї зрілості і добрими справами, за винятком деяких, не можемо похвалитися і в старості. Як сказав відомий поет, ненавидимо і любимо ми випадково. Ось так, і ненавиділи, і любили випадково в своєму житті, ми були ні студені, ні гарячі, ніякі…
Дорогі брати і сестри! Прийде час, коли нам доведеться відчути темряву у своїх очах, коли сонце померкне для нас по-справжньому, коли ми відчуємо, що смерть уражає нас і роздиратиметься завіса нашого тлінного тіла, коли захитається під нашими ногами земля і відкриється гріб. І тоді на якусь мить перед нами постане образ розіп’ятого Христа, перед яким ми відповідатимемо за свої діяння.
Надія ж наша лише на милосердя Боже, на те, що Христос Бог воскресить по Своєму чоловіколюбству і нас у вічне блаженне життя і не дасть загинути нам. Амінь!