Я хотів би перш за все привітати вас із восьмою неділею після П’ятидесятниці і також із прийдешнім вашим престольним святом - днем пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира Великого - просвітителя Київської Русі-України.
Сьогодні незвичайний день для вашого міста і вашого храму, тому що завітала до вас Львівська ікона Божої Матері, яка чудесним чином була збережена для нашого міста Львова і для всього нашого Галицького краю. Саме із розповіді про цю ікону я хотів би розпочати свою проповідь.
Ця ікона з давніх-давен знаходячись у Львові, за промислом Божим, встигла побувати у храмах усіх конфесій: і в католицькій катедрі, і в православному храмі, й у вірменському соборі. Узагалі, у Львові було дуже багато ікон, і зокрема чудотворних, Божої Матері, які після війни з приходом більшовиків, НКВСівців, тобто, зі встановленням комуністичного режиму у Львові здебільшого монахами Католицької Церкви були перевезені до Польщі задля їх збереження. А ця ікона була забрана з вірменського собору учителькою пані Станкевич до свого помешкання, а після її смерті потрапила в сім’ю Отко. І ось ближче до нашого часу вже нині покійний Герой України Борис Григорович Возницький, який зберіг для прийдешніх поколінь надзвичайну кількість пам’яток давнини отримав ікону від цієї сім’ї і помістив її в Галереї мистецтв у Львівському палаці Потоцьких.
У 2010 році, п’ять років тому, він звернувся до мене, а точніше - до всієї нашої Церкви з ініціативою прославлення цієї чудотворної ікони, оскільки працівники музею почали спостерігати особливі чуда. До ікони приходило дуже багато людей, які приїжджали навіть з інших далеких країн. Особливо багато було бездітних матерів. І за молитвами і вірою цих людей Божа Матір являла багато чудес. Працівники музею почали вести окремий записник, де все фіксували, і саме на підставі цих записів Борис Григорович і звернувся до нас. У тому ж таки 2010 році під час перебування у Львові Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета у день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, 4 грудня, ця ікона була нами прославлена, а попередньо на засіданні Священного Синоду ми винесли відповідне рішення і визначили днем її особливого вшанування перший недільний день після дня пам’яті святого великомученика Юрія Переможця. І так щороку в кафедральному соборі ми звершуємо особливе вшанування нашої Покрови.
І ще, як я вважаю і як всі ми можемо бачити, ця ікона невипадково явилася у нашому Галицькому краї саме в цей особливий для нас час. Я хотів би зауважити, що до цієї ікони приходять віруючі всіх конфесій. Приходять до неї і наші воїни, просячи благословення і захисту перед відправленням в зону АТО. І, до слова, було зафіксовано, що перед нею одного разу молився невеличкий стрій із двадцяти воїнів. І що ж? Усі вони повернулися цілими і неушкодженими! І ця подія 2014 року також є задокументованою.
Я хотів би звернути вашу увагу на те, що Божа Матір допомагає нам не тому що це є саме Львівська Її ікона, бо допомагає Сама Богородиця, а не Її, нехай і святе, але лише зображення. Божа Матір є одна-єдина, Вона має особливу благодатну силу як Мати Сина Бога Живого, а вся безліч чудотворних ікон є лише засобом виявлення до нас Її ласки і милосердя. Цих чудотворних образів на нашій українській землі, як було підраховано у 2008 році, є близько трьохсот двадцяти п’яти. Якщо би ми уявили собі карту України, то із Заходу на Схід вона вся була би вкрита цими чудотворними образами. Серед них ми знаємо такі наприклад: на півдні - Касперівська, на Сумщині - Октирська, на Поділлі - Подільська, є Волинська ікона Божої Матері, Києво-Братська, Києво-Печерська, Почаївська і багато інших.
Чому так сталося? Чому наша українська земля вкрита цими іконами? У них Пресвята Богородиця приходила на допомогу нашому народові, коли йому вже не було звідки її чекати. Цьогоріч минає тисяча років з дня упокоєння рівноапостольного князя Володимира. Він помер у 1015 році, в липні місяці. Так ось після його смерті, ми бачимо, сини його наступників почали ворогувати між собою. І в цих міжусобицях і братовбивствах ми поступово втратили нашу державність. І коли перевівся князівський рід, коли наш український народ опинився поневоленим сусідніми держави, коли звідусіль нас утискали, тоді на допомогу нам приходила Божа Матір, Яка Своїм державним покровом допомагала нам вистояти.
Хто знає історію України, той погодиться, що читати її неможливо без сокрушення серця, без збентеження і жалю… Скільки наш народ перетерпів і ще терпить до цього часу! Можливо Господь таким чином з одного боку хоче очистити нас, а з іншого - показати нашу славу і честь. Бо ж хто міг ще два роки тому подумати, що серед нашого народу з’явиться так багато героїв. Я постійно говорю про це у проповідях для того, щоби стало зрозумілим, як Господь викриває людей. Поруч із нами в суспільстві живуть тисячі людей. Були, можливо, такі, яких ми осуджували чи сприймали з упередженням, а Господь вивів їх на передову і показав, на що вони здатні, і прославив їх. А були й такі, якими ми захоплювалися, а вони виявилися ні на що непридатними. Але в загальному український народ явив себе справді великим, хоча й ми все ще повинні доводити, що спроможні захищати свою державність і що ми є гідними нащадками вояків Української повстанської армії, Січових Стрільців, козаків - усіх тих, які безстрашно захищали нашу українську землю в минулому. Не думаймо, що Господь покинув нас, бо каже Христос: у вас і волосся на голові все перелічене (Лк. 12:7).
У Писані Старого Завіту є прекрасні дуже доречні в наш час повчальні слова, які відкрив через пророка Іозіїла Дух Господній: не бійтеся і не жахайтеся безлічі цієї великої, бо не ваша війна, а Божа… Не вам воювати цього разу; ви станьте, стійте і дивіться на спасіння Господнє, що посилається вам (2Пар. 20: 15, 17). І те, що відбувається в нас - не наша це війна, а Божа, бо це війна правди зі злом.
Дух свободи рухає всіма нами, і якщо ми не можемо взяти в руки меч, то творимо милостиню, допомагаємо нашим воїнам, складаємо посильні пожертви, щоби підтримати їх, і довкола цієї біди об’єднався весь український народ. Це не війна окремих людей, бо весь український народ виступив проти брехні і воює зі злом. Тому стіймо і побачимо - Господь переможе за нас. А молитви Божої Матері, Владичиці і Заступниці нашої, допоможуть нам вистояти в цій боротьбі. А якщо ці молитви ще підкріпити нашим зверненням до собору українських святих, на чолі якого, безсумнівно, стоїть наш великий просвітитель рівноапостольний князь Володимир, я вірю, що цей сонм вимолить у Бога для нас перемогу і мир.
Треба багато молитися. Коли нашого Патріарха запитали, коли ж припиниться війна на Донбасі, він, не задумуючись, відразу дав відповідь: коли там народ покається! Очевидно, що чаша терпіння Божого переповнилася, і тому тільки в покаянні і сльозах ми здатні здобути перемогу. Тому кожного дня і кожної хвилини, я просив би вас (особливо матерів, наших жіночок-берегинь), молитися за Україну, молитися за український народ, подібно до Божої Матері стояти молитовною нерушимою стіною, прибігати до Пресвятої Богородиці і Господь неодмінно переможе за нас! А тих, кого Він обрав за знаряддя для цієї перемоги, я думаю, що Він давно вже їх прославив вічною Своєю славою і надягнув і на живих, і на загиблих Свої нетлінні славні вінці мучеників за наш український народ і українську землю.
Нехай покров Божої Матері, Її заступництво, Її присутність у цьому нашому Львівському образі “Одигирії - Провідниці” буде з усіма нами. І нехай Божа Матір веде нас шляхом спасіння, шляхом сприйняття благодаті, яку нам подає Син Божий, Якого Вона повсякчасно молить про наше спасіння. Амінь!