Перш за все я хотів би всіх вас привітати з днем пам’яті святих Першоверховних апостолів Петра і Павла - вашим престольним святом, - і зі шостою неділею після Святої П’ятидесятниці, а також і святом з нагоди прибуття до вас Львівської ікони Божої Матері “Одигитрія”, або “Провідниця”. Отже щиро вітаю вас із цим святим недільним днем!
Ось сьогодні ви почули Євангельську розповідь про зцілення розслабленого. Я хотів би звернути вашу увагу на вказівку, що Христос увійшов до Свого міста. Євангеліст Матфей не наводить назви цього міста і каже тільки: увійшовши в човен, переплив назад і прибув до Свого міста (Мф. 9:1). Про що тут ідеться? Переплив Ісус Генісаретське озеро, бо раніше перебував Він у країні Гергисинській, де, як ви чули минулої неділі, зцілив двох біснуватих, і прибув до Свого міста. Якого міста? Це місто Капернаум, про що дізнаємося ми при більш детальному вивченні Писання. Узагалі кілька міст можна назвати Христовими: це і Вифлеєм - місце народження Спасителя, і Назарет - місце, де жило Святе Сімейство і проходило дитинство і юність Ісусові, і, врешті, Капернаум - центр Галілеї - основне місце проповіді Христової.
Утім, не зважаючи на безліч проповідей сказаних у цьому краю і незліченну кількість учинених там чудес, одного разу Христос із сумом був змушений сказати невтішне пророцтво, щодо цього розкішного і багатого міста: і ти, Капернауме, що до небес піднісся, до пекла зійдеш (Мф. 11:23). І додав: бо якби в Содомі сталися чудеса, що явлені були в тобі, то зостався б він до сьогоднішнього дня (Мф. 11:23).
Символічно, що саме в Капернаумі, назва якого перекладається як “дім утіхи”, Господь вчинив так багто чудес. І саме тут Христос, зціляючи розслабленого, прощає йому гріхи і запитує лукавих книжників: що легше – сказати: прощаються тобі гріхи, чи сказати: встань і ходи? (Мф. 9:5) І після цього вже видимо явив Свою Божественну силу піднявши одним тільки словом розслабленого з його ложа. Хоча ми повинні розуміти, що зцілення відбулося, ще раніше, коли цьому чоловікові Господь простив гріхи, через які його і мучила важка недуга.
У нас, з іншого боку, могла б виникнути і думка про те, а чому ж Єрусалим - найсвятіше місце для юдеїв, де був споруджений храм Божий, єдине (на думку юдеїв) місце істинного поклоніння Богові, - ніколи не називався в Євангеліїї містом Хрисовим? Господь, віддаючи належну шану цьому святому місцю, втім прагнув вказати на викривлену віру книжників і фарисеїв, яку вони поширювали в народі. І тому Христос не вливає молоде вино в старі міхи і не ставить нової латки на старій одежі і йде проповідувати туди, де за провидінням Своїм бачив найбільші плоди цієї проповіді.
Що ж до розслабленого, то розповідь про нього, а точніше про його зцілення, має стати для нас добрим уроком. Щоправда, ми з вами буваємо розслабленими частіше духом, ніж тілом - це не так помітно, але значно небезпечніше. Утім, душевна розслабленість зрештою неодмінно приведе до розслабленості тілесної, до того, що ми називаємо апатією, депресією тощо. Тому пам’ятаймо, що значно легше в житті ходити стежками правди і триматися Бога, ніж потім чекати, коли Господь зглянеться над нами і Сам прийде в наше життя, щоби рятувати нас із безодні гріха. Очевидно, що саме цією стежкою правди йшли всі послідовники Христа, серед яких святі апостоли Петро і Павло, пам’ять яких ми творимо сьогодні. І я хотів би зупинитися на цих двох постатях, нагадавши вам дуже коротко євангельську історію.
Петро, хоч і не був першим покликаний іти за Христом, та всі ми знаємо його як найревнішого послідовника Христового. Саме апостола Петра ми, за словом Христовим, називаємо каменем віри, каменем сповідання. Христос, звертаючись до апостола Симона (хоча звертається тут найперше до нього не як людини, а до його внутрішніх душевних якостей), каже: ти Петро, тобто “камінь”, і на цьому камені Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її (Мф. 16:18). Біля Христа ми бачимо ще одного особливо приближеного апостола - це “апостол любові”, “син грому”, - святого апостола і євангеліста Іоана Богослова. Проте святий Іоан через свій, можливо, молодий вік чи певні риси свого характеру, був обраний Христом для інших святих справ.
І ось, коли Христос вознісся на небеса і сів праворуч Бога і Отця, а святі апостоли розійшлися проповідувати Євангеліє Царства Божого, знаходиться ще один апостол. Громадянин римської імперії, єврей, дуже освічена людина, яка закінчила філософську школу Гамаліїла - Савл. І ось цей Савл іде дорогою до Дамаску, де мав очолити розправу над християнами, і йому дається велике знамення: на шляху його засліплює надзвичайно яскраве світло і він чує: Савле, Савле, що ти гониш Мене? Важко тобi йти проти рожна (Діян. 26:14). Ця подія кардинально і миттєво змінила все Савлове життя. Йому відкривається розуміння того, що він неправдиво переслідує християні бореться, насправді, не за правду, а проти Бога. І ось з’являється в християнській історії Церкви такий апостол, великий апостол, якого пізніше називатимуть “апостолом народів”, а він сам себе - Павлом, тобто “найменшим”.
Ми можемо лише дивуватися Божественному провидінню, адже кожен з апостолів відповідно до своїх особистих рис, вмінь і схильностей отримав свій послух і свою неповторну місію в проповіді Євангелія. Коли ми відкриємо Новий Завіт, то побачимо, що найбільша частина послань належить саме апостолу Павлу. Бо в той час, як апостол Петро проповідував переважно юдеям, апостол Павло проповідував здебільшого язичникам. Але, як і апостол Петро, так і апостол Павло сповідницьки, мученицьки, закінчили своє земне життя. І обидва вони в цьому житті були настільки прості, що можна лише дивуватися.
Святе Передання розповідає, що апостол Павло був ростом в три лікті. Не значно відрізнявся від нього і апостол Петро. Це були прості люди, навіть тіла яких не були нагородженні велично, а перемогли вони весь світ. Можливо, в час свого життя, вони не зробили цього видимо, не довели світові своєї правоти та істинності свого вчення, бо загинули в той час, коли язичництво було ще дуже сильним, коли, найперше, влада імператора Нерона, який повсюди переслідував перших християн, була дуже сильною. Народ і влада були переконані, що вони безславно знищують цих апостолів, а отже і справу їхніх рук, нерозуміючи, що насправді це є діло Боже. І ніхто й подумати тоді не міг, що слава цих апостолів охопить весь світ, що слова їх за правдими словом Біблійним сягне кінців Вселенної, а сповідання їхнє переможе весь світ - всі імперії і царства. Багато було видимо славного на землі за багатовікову історію людства, але все це зникло і слава його пішла також у небуття, а слава Христа і Його святих апостолів - вічна.
Я також хотів би сказати вам кілька слів про нашу Небесну Покровительку - Пресвяту Богородицю, явлену нам у Її Львівській іконі “Одигитрія”. Заслуга відновлення шанування цієї ікони належить одній глибоко шанованій мною людині - Борису Григоровичу Возницькому. Царство йому Небесне! Саме він цю ікону віднайшов у Львові після десятків років, протягом яких вона вважалася втраченою. Я хотів би вам нагадати, що у Львові було дуже багато шанованих Богородичних ікон, які після війни, здебільшого, були вивезені до Польщі. Проте деякі з них усе ж залишилися зберігатися у благочестивих людей, і однією з таких ікон якраз і є Львівська ікона Богородиці “Одигитрія”. Ця ікона була прославлена за участі Святійшого Патріарха Філарета в Покровському кафедральному соборі Львова у 2010 році, а днем вшанування її був визначений перший недільний день після дня пам’яті святого Юрія Переможця. До речі, хотів би зауважити, є така поширена помилка, коли говорять, що великомученик Юрій Переможець є покровителем Львова. Так ось цей святий є покровителем львівського єпископства, Львівської кафедри, але не самого Львова, бо Покровителькою Львова є Божа Матір.
І ось через цю ікону Божа Матір посилає нас Свою особливу благодать, тому що вже зафіксовано дуже багато чудес, явлених людям за молитвами перед цим святим образом. Особливо багато чудес звершувалося над бездітними сім’ями, які зовсім незабаром уже раділи народженню сина чи донечки. Перед цією іконою стояли воїни, просячи благословення і заступлення перед відправкою в зону АТО, і поверталися всі до єдиного живі і здорові. І ще багато-багато чудес було явлено протягом доволі короткого проміжку часу. Звичайно, ми віримо, що не ікона, не зображення все це робить, а Сама Божа Матір, Яка чує нашу молитву і бачить нашу віру.
Якби ми собі уявили мапу України, від Сходу до Заходу, у вигляді тільки явлених на нашій землі шанованих і чудотворних ікон Пресвятої Богородиці, то здивувалися би від того, що вся вона вкрита цими чудотворними іконами. Чому так? А тому що наш народ постійно поневірявся будучи під владою інших народів і держав, а якщо й отримував на корткий час державність, то дуже швидко її втрачав через прихід до влади негідних людей. І ось цей наш народ за Владичицю собі обрав Саму Пресвяту Богородицю, шукаючи в ній підтримки і спасіння, не покладаючи надії на князів земних. Згадати хоча б Почаївське чудо! Хтось підрахував що таких ікон є триста двадцять п’ять. А я думаю, що їх є значно більше! І ось п’ять років тому, в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці, до їх числа приєдналася і Львівська “Одигитрія”.
Не сумніваймося, Матір Божа являє милість Свою і до цього часу. Тому щиро просімо Царицю неба і землі простягти Свій омофор над усім нашим українським народом, щоби оберігати нас від усякого зла, особливо від того, що твориться на Сході України!Ми постійно молимося за мир, і ви, напевно, звернули увагу, як і сьогодні ми теж на колінах молилися за мир, і як виголошував в ектеніях протодиякон: нехай розвіються лихі наміри і злі думки тих, хто йде на нас війною! Нехай Господь їм нагадає заповіді блаженства, в яких говориться про миротворців, а якщо вони не хочуть зважати на Святе Писання, хоч і називають себе православним народом, то нехай Господь пошле на них ангелів лютих, щоби вони отямилися і побачили, що все в руках Божих і вони зокрема, а правда і істина завжди Богом оборонятимуться. Амінь!