Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня неділя немов відділяє для нас свята Вознесіння Господнього і Святу П’ятидесятницю. І ви щойно чули Євангеліє, доволі незвичайне читання, коли Господь Ісус Христос - Бог Син, - звертається до Бога Отця і молить Його за те насліддя, яке Він надбав упродовж земної проповіді. Господь так і каже: не за весь світ благаю, але за тих, яких Ти дав Мені, тому що вони Твої… щоб вони були єдине, як і Ми (Ін. 17: 9, 11).
Ці слова богослови називають первосвященичою або архієрейською молитвою Ісуса Христа. Дуже часто втілене Слово Боже зображається на іконах в образі Первосвященика, Ісус Христос зображається як великий архієрей. І ось у цю неділю якраз звершується пам’ять отців I Вселенського Собору, які, розмірковуючи зокрема над словами цієї первосвященицької молитви, встановили канони правильної віри і навчили нас, як потрібно правильно поклонятися Богу Отцю, Богу Сину, Богу Духу Святому - Єдиносущній і Нероздільній Святій Тройці Єдиній в трьох Іпостасях.
Собор цей в історії християнської Церкви мав неабияке значення. Церква тоді ще була єдиною і тільки-тільки виходила з епохи гонінь, адже згідно з Міланським едиктом християнство проголошувалося державною релігією Римської імперії. Імператор Константин ще не був християнином, але дбав про те, щоби в імперії не було ніякого розділення і, зокрема, щоби внутрішні Церковні розділення не слугували причинами для незгоди у суспільстві. І тому з його ініціативи у 325 році після Р.Х. в Нікеї було скликано Собор, який в історії відомий як Перший Вселенський Собор. До того часу Церква не знала подібних Соборів і ніде в християнській церковно-історичній літературі ми не зустрічаємо згадок про щось подібне до 325 року. Отже, цей Собор воістину був Першим, а також і Вселенським, тому що з усіх частин імперії, з усіх країв, де тільки проповідувалося християнство, прибули єпископи на цей Собор.
Не думайте тільки, що все було так просто, як можемо собі уявити, читаючи про цю подію в підручниках. По-перше, сам період гонінь ще дава про себе знати: багато єпископів мали сліди катувань, були покалічені, з понівеченими обличчями. Що ж до обставин, за яких скликався Собор, то й тут не все було так просто. Ці згадані гоніння християни переживали по-різному: були такі, що зберігали вірність християнству до кінця, навіть до смерті, і перед начальниками і суддями сміливо засвідчували свою віру; але знаходилися й такі, які, прийнявши віру в Святому Хрещенні, не витримували переслідування і відступали від цієї віри, зрікалися її під страхом тортур і смерті. І ось, коли християнство, так би мовити, вийшло з підпілля, між християнами виникли суперечки. Одні говорили, що відступників не слід більше приймати до християнської громади, а інші казали, що не можна боронити людині повернутися до Христа через покаяння, до того ж таким чином буде множитися віра Христова.
Та найбільші суперечки були богословського характеру, стосувалися самого віровчення і виникали на ґрунті вчення про постать Ісуса Христа: чи було це втілене досконале Божество, чи просто надлюдина, що мала особливу благодать від Бога. І ось був такий олександрійський пресвітер Арій, який був славетним проповідником, але почав заперечувати Божество Ісуса Христа і навчав, що Ісус Христос був звичайною людиною, лише наділеною певними ознаками Божества, але ажніяк не рівний Богові Отцеві. І ось ця суперечка набула такого великого розголосу, що для того, щоби встановити істину, було скликано в Нікеї Вселенський Собор.
Собор розпочався 20 травня 325 року і завершився через сімнадцять тижнів - 25 серпня того ж року. Лише у червні на Собор завітав імператор Константин, який виголосив свою знамениту промову, висловивши бажання, щоби в імперії були всі єдині, і Церква щоби була єдина, і щоб єдиними устами славилося ім’я Боже. Отцям Собору він поставив вимогу, щоби різні думки були подолані й утвердилася істина. І ось упродовж сімнадцяти тижнів на Соборі тривали дискусії стосовно вчення про Сина Божого - Другу Іпостась Пресвятої Тройці, і було укладено першу частину Символу віри, в якому стверджується що Бог Син рівний Богу Отцеві і предвічно народжений від Нього. І так ми віруємо, бо Сам Христос говорив: хто бачив Мене, той і Отця бачив (Ін. 14:9). І вже на II Вселенському Соборі Симовлу віри був доповнений і набув сучасного вигляду. Саме цей Нікео-Царгородський Симовол віри ми спільно промовляємо за кожною Літургією. І тому сьогодні я не переповідатиму його вам, бо ми його, так само, як і завжди, разом проспіваємо.
Але я хотів би, щоби ви не просто співали цю молитву, а задумувалися, добре задумувалися над її словами, бо за кожне слово її було зазнано багато страждань. І правдива віра була вистраждана християнами. Було недостатньо одних дискусій, і за істинне християнське віровчення було пролито багато мученицької крові. Арій і його послідовники свого часу були наближеними до багатьох чиновників, і тому уявляємо, наскільки непросто доводилося тим, хто заперечував цьому лжевченню.
Хоча для нас, певною мірою, це вже історія, в якій багато чого і недомовлено через брак писемних джерел, але те, що ствердили святі отці, їхня праця має для нас надзвичайне значення. Під постановами Собору свої підписи поставили лише двісті отців. Історія достеменно знає про участь у Соборі 318 єпископів, але деякі історики стверджують, що їх було набагато більше. Так ось, як бачимо, знайшлися ті, хто не підписався під постановами Собору, і такі єпископи зазнали гонінь, тому що на Арія і його послідовників була накладена анафема. Імператор Константин відрікся від них, сказав, що таких священнослужителів, які навчають не так, як постановив I Вселенський Собор, в імперії просто не існує.
Що ж до постанов, то крім первісного тексту Символа віри, I Вселенський Собор виніс їх усього двадцять. Вони, зокрема, стосувалися дисципліни і норм життя єпископів, пресвітерів, дияконів. Ось, перечитуючи ці постанови, я звернув увагу на останній канон, який говорить про те, що, оскільки здебільшого було неприйнято творити земних поклонів від свята Пасхи до П’ятидесятниці, а були такі, які творили поклони, то Собор постановляє, щоби в усіх храмах і громадах було однаково, під час звершення Євхаристії поклонів від свята Пасхи до П’ятидесятниці не творити. Так і ми з вами чинимо до сьогодні. Але, дивишся, ось поклон забила людина, і не знаєш що їй сказати. Встаньте, не треба?! Повчаєш - ображаються. А це постанова I Вселенського Собору. Якщо отці так вирішили, що в цей час, цей період церковного року не слід творити поклонів, значить вони вирішили це і треба цього дотримуватися, бо так було наставлено Собор Духом Святим. Дуже важливо мати свідому віру і навіть у дрібницях вірувати правильно, як навчає нас Сам Господь і поставлен Ним учителі Церкви. Тому недаремно в день П’ятидесятниці ми звершуємо вечірнє богослужіння і вперше після Пасхи творимо коліновклонні молитви як ознаку того, що Церква входить у звичайний церковний рік, де ці поклони християни знову можуть творити під час богослужіння.
Сьогодні, дорогі брати і сестри, звершується також пам’ять святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, учителів слов’янських, які проповідували Слово Боже слов’янським народам. Їхня місія полягала в тому, що вони віднайшли (саме віднайшли!) слов’янську абетку. Адже багато істориків стверджують, що Оскольдове Хрещення Русі, яке ми згадували минулого року в знаменній даті його 1150-річчя, засвідчує те, що у Києві ці письменна мали бути вже тоді. І філософ Кирил, прийшовши до Києва, знайшов Євангеліє, написане письмом, яке ми сьогодні називаємо кирилицею. Саме письмена цього Євангелія він взяв за основу абетки. Принаймі, український історик Наталія Полонська-Василенко стверджує, що місія святих Кирила і Мефодія пов’язана з Оскольдовим Хрещення Русі.
На закінчення, дорогі брати і сестри, я всіх вас вітаю із цим пам’ятним днем для нашої християнської історії і для всієї Христової Церкви і бажаю, щоби ми вірно і правдиво сповідували свою віру, в якій охрестилися, в якій провадимо своє земне життя до спасіння і в якій даватимемо відповідь Христу Богові. Амінь!