Я хотів би вас щиро привітати із цим великим дванадесятим святом - Вознесінням нашого Господа Ісуса Христа у славі на небеса!
Це свято, хоч і стоїть на сороковий день після Святої Пасхи і за десять днів до Святої П’ятидесятниці, але, можна сказати, на сприйняття є певною серединою Пасхального циклу. Символом цього циклу є Квітна Тріодь - книга, яка зберігає всю красу богослужінь днів від Святої Пасхи до Святої П’ятидесятниці.
Як християнин повинен зустрічати свято Вознесіння Господнього? Усі ми добре знаємо, що це історична Євангельська подія. І навіть не тільки Євангельська, але й подія всього Нового Завіту, бо й Книга Діянь, автором якої є апостол Лука, також нам розповідає про Вознесіння Господнє на небеса. Про це свідчать і святі апостоли у своїх повчаннях і посланнях.
Хто із вас був на Святій Землі, той звичайно не міг оминути місця Вифанії, Єлеонської гори, звідки возносився Христос на небеса і яке відзначено каменем із зображенням Його святих стіп. На цьому місці зведена каплиця, якою, на диво і на жаль, володіють мусульмани.
Це, звісно, елемент людської історії. Свята Земля пережила дуже великі потрясіння. Власне, їх передбачав і Сам Христос, Який дуже любив Єрусалим і Який, ідучи на добровільні страждання, передрік Єрусалиму не зовсім добру долю. Єрусалим зазнавав впливу хрестових походів, захоплювався мусульманами, розорювався і грабувався. Сьогодні Єрусалим - це святе місто, але місто трьох монотеїстичних релігій: юдаїзму, ісламу і християнства.
Але не про це сьогодні мова, хоча й змальована картина для нас має велике значення. Господь дуже любив Вифанію, до якої, як ви знаєте, не раз приходив. Саме у Вифанії був дім Лазаря, якого воскресив Господь. У Вифанії був дім Симона прокаженого, в якого бував Христос. І ось саме Вифанія стала тим місцем, з якого Господь вознісся на небеса. Апостол Лука у книзі Діянь свідчить, що Єлеонська гора знаходилася на відстані суботнього шляху від Єрусалиму (пор. Діян. 1:12). Апостол Іоан Богослов дає більш точне визначення: Вифанія ж була поблизу Єрусалима, стадій з п’ятнадцять (Ін. 11:18). І Господь взяв своїх учеників, святих апостолів, вивів їх до Вифанії і там перед ними вознісся на небеса.
Може виникати запитань: що ж це таке сталося, що Господь покинув нас?! Ви знаєте, яку насолоду ми би мали, коли Христос повідував би серед нас, зціляв наших недужих, промовляв до нас слова повчання, бував із нами на вечерях, проповідував у храмах?! Це було б надзвичайне чудо! Та Він залишає, залишає тих, кому проповідував, кого навчав, кого покликав за Собою. Господь начебто розлучається з нами - так підказує нам земна наша думка. Але це було би так, якби тільки Вознесіння Господнє у славі на небеса не поєднувалося би з домобудівництвом Божим. Якщо ми знаємо про пришестя у світ Сина Божого, про Його втілення, про Його народження від Діви Марії, про земну проповідь, про Його чудеса, Які він творив на землі, про Його добровільні страждання і Воскресіння і якщо все це об’єднати в одну промислительну дію, то нам стане добре зрозуміло, чому Христос Вознісся на небеса і, сказано, сів праворуч Бога (Ін. 16:19) і Отця. Він прийшов у світ, зійшовши від Отця, і знову повертається до Отця (пор. Ін.16:28). Але повертається з тілом, прийнятим при народженні. Тобто нашу людську природу Христос виводить на небеса і саджає на престолі слави Божої. Саме в цьому є суть Вознесіння Господнього і сенс сьогоднішнього свята.
Ще на Тайній Вечері Господь передрік цей Свій відхід святим апостолам: краще для вас, щоб Я пішов. Бо, якщо Я не піду, Утішитель не прийде до вас; а як піду, то пошлю Його до вас (Ін. 16:7). Отже, Вознесіння Господнє має для нашого спасіння не менше значення, ніж добровільне розп’яття і славне Воскресіння. Це не просто закінчення земної проповіді, перебування Христа Спасителя тілом на землі, це й обіцянка Духа Святого і Другого пришестя Христа на землю у славі. Як Він зійшов на небеса, так само і прийде знову, і ми це повинні усвідомлювати. Віра наша повинна не сумніватися в тому, що сталося цього дня, в події, яку ми святкуємо.
Одного разу на диспуті з атеїстами зайшла мова про це свято, про цю Євангельську подію Вознесіння Господнього. І атеїст, який добре знав Священне Писання, представив священнослужителям такий докір: що ж ви так по-особливому величаєте Вознесіння Христове? Хіба Ілля пророк і Енох, вони хіба не возносилися згідно з вашою Біблією на небеса?! І ось на якусь мить присутнім у залі здалося, що священнослужителям немає, що відповісти на цей докір. І тоді піднявся один поважний чоловік і сказав: навіщо ви вводите цей народ в оману і створюєте плутанину? Іллі потрібна була віра, благочестя і допомога Божа, яка була явлена у вигляді колісниці, а Христос вознісся однією лиш Своєю волею.
От власне, зокрема, для цього Христос і проповідував після Воскресіння ще сорок днів і являвся багаторазово різним ученикам: щоби розвіяти ті сумніви, які зародилися в їхніх серцях і головах під час розп’яття і страждань Спасителя. Христос утверджує нас у вірі, що Він є дійсно Син Божий, який воскрес із мертвих, подолавши смерть, і, при цьому, воскрес у тому ж тілі і це тіло, таке ж, як і наше, возніс на небеса.
Але знаймо, що до кінця віку чудо Христової присутності на землі буде нездоланним. Ось Христос із нами у Святій Євхаристії: Він одночасно і на небесах, і тут, на землі, на святому престолі, подається нам у Святих Своїх Тілі і Крові, все наповнюючи Неописаний. І сьогодні особисто мені і, думаю, вам також надзвичайно радісно на серці, що до Таїнства першої Сповіді сьогодні приступили ваші дітки. Це велика радість для батьків, радіє Бог, ангельський світ радіє. До Причастя вони й раніше приступали, але радіємо ми від того, що вони прийшли до розуміння того, що в житті потрібно бути з Богом, але не можна бути одночасно грішним і з Богом, що потрібним є це Таїнство Покаяння, щоби відігнати від нас усяке зло й утвердити в серцях добро і світло, яке розвіює всяку гріховну темряву.
Тому особлива подяка від мене отцю-настоятелю за діяльність недільної школи, за те, що Ви, отче, цих діток приводите до розуміння першочергового місця Бога в нашому житті. Бо на жаль ми не звикли пам’ятати повсякчасно про Бога і прагнути співвіднести свої бажання з Його волею, а Він пам’ятає про нас що миті. І немає прикладу кращого, ніж ця відкрита щира дитяча віра. Господь закликає нас бути, як діти, тобто бути простими, щирими і добрими. Це не означає бути інфантильним, безвідповідальним, несерйозним, але говорить про дитячу доброту серця і чистоту віри. Водночас Господь вимагає від нас свідомої віри, віри у Воскресіння, у Вознесіння, у зіслання Святого Духа, Якого ми очікуємо як дану нам обітницю, Який усе оживляє та очищає від усякої скверни.
Ось ці десять днів, які нас відділяють від свята П’ятидесятниці, давайте дійсно, дорогі у Христі брати і сестри, проведемо в молитві й очікуванні сповнення цієї обітниці. Немов би разом з апостолами у горниці прославляймо воскреслого Христа, Який Вознісся у славі на небеса, і очікуймо сповнення Його обітниці, через яке прийде до нас освячення і відкриється дорогу до вічного життя. Амінь!
Слава Ісус Христу! Слава Україні!