Важко нам уявити і вмістити подію смерті Христової на хресті. Залишені для нас євангелістами свідчення яскраво зображають, яким незвичайним потрясінням зустріла смерть Ісуса Христа на хресті сама природа. Адже, коли Господь промовив: Отче, у Твої руки віддаю дух Мій. І, сказавши це, віддав дух (Лк. 23:46), то, сказано, настала темрява по всій землі, і сонце затьмарилось, і завіса в храмі роздерлася посередині, і земля потряслась, і каміння порозпадалось, і гроби розкрились (пор. Лк. 23: 44-45; Мф: 27:52). Ось так відреагувала природа на те, що сталося на хресті Христовому. Ось так нищилася влада пекла, двері якого вже не могли втримати душ померлих.
Євангельські сторінки розповідають, що під хрестом стояли Божа Матір, апостол Іоан Богослов, віддалік знаходилися жінки, які слідували за Христом і слухали Його вчення. Втім любов від найближчих до Христа людей нас не дивує; найбільш разючими серед усіх голгофських подій нам мабуть видаються слова римського сотника, який, побачивши все це, вигукнув: воістину Чоловік Цей був праведний (Лк. 23:47). А в іншого євангеліста ми навіть знаходимо визнання цим сотником Ісуса Сином Божим (пор. Мф. 27:54).
Тлумачі Священного Писання вказують на те (та й ми це розуміємо), що римський сотник як язичник, як представник язичницького світу не міг до кінця зрозуміти і осягнути того, що це справді є Бог. Але Божим провидінням в його уста були вкладені ці незвичайні слова свідчення про Христа, які чула колись Божа Матір від архангела Гавриїла, які лунали над Йорданом, які чули вибрані Христові ученики на Фаворі. Увесь тогочасний язичницький світ немов би промовляє з уст цього сотника. Скільки разів застерігав Спаситель юдеїв, щоби не хизувалися своєю приналежністю до богомвибраного народу, щоби перестали гордовито називати себе насліддям Авраама, а навчилися краще жити справді за Законом Божим! І тепер ми бачимо, як скасовується богообранство юдейського народу: в Новому Завіті богомвибраний народ складають усі ті, що слухають слово Боже і виконують його (Лк. 8:21).
У той же час, юдеї, що зібралися на видовище цієї страти, що кілька годин тому ще гукали розіпни! розіпни Його! - весь цей народ, каже євангеліст Лука, повертався, б’ючи себе в груди (Лк. 23:48). Немов і юдейський світ приходить до розуміння, що вчинили якусь надзвичайну злу справу. Від чого все це сталося? Ми не можемо достеменно пояснити, що слугувало підставою для такого різкого повороту у свідомості юдеїв, але, очевидно, не останню роль відіграли і природні знамення, і воскреслі давно померлі люди, адже сказано, що ці воскреслі люди ввійшли у святе місто і явилися багатьом (Мф. 27:53).
Але, що ми бачимо на свято П’ятидесятниці? Після першої ж проповіді апостола Петра навертається близько трьох тисяч юдеїв. Раптом вони всі стають віруючими, визнають Христа! Втім остання картина перед тим, як Ісуса Христа мають зняти з хреста і погребти, виглядає саме так: ми бачимо народ, що повертався, б’ючи себе в груди.
Можливо, якби Христу подали доброго питва, а не жовч із оцтом, якби Він хоча б утамував спрагу, то видовище для цього народу ще би тривало. Але цього не сталося, Ісус дуже швидко, нетипово, як для цього виду страти, швидко помирає. З історії нам відомо, що засуджені на смерть через розп’яття на хресті мучалися дуже довго, часом впадали у сопор, знову приходили до тями, страждали від спраги і задухи, і все це дійство могло тривати днями. Тому і сказано: Пилат здивувався, що Він уже помер (Мк. 15:44).
Ось так вивчаючи і вдумуючись у Писання, ми можемо зрозуміти, що сподвигало перших християн добровільно йти на муки, страждати за Христа. Коли мученику Гордію в 313 році висунули звинувачення у тому, що він був християнином, то йому відразу пригадався той римський сотник, який стояв під хрестом Господнім. Він і сам був сотником римського війська, таємним християнином, якого викрили. І він, будучи натхненним цим євангельським прикладом, вирішив для себе, що не зречеться своїх переконань, але подібно тому сотнику до останньої миті свого життя визнаватиме Христа за Бога. І так, з непохитною вірою, він пішов на муки.
Отже, ми з вами, всечесні отці, дорогі у Христі брати і сестри, вдивляючись у ці картини, ці незвичайні і невипадкові постаті Святого Євангелія повинні черпати у них духовне натхнення і брати у певній мірі їх собі за приклад. Адже цей сотник як воїн, вочевидь, неодноразово і дивився смерті у вічі, і бачив смерті багатьох людей, бо був у боях, ходив у військові походи, але він пізнав усю надзвичайність того, що відбувалося довкола нього на Голгофі і не побоявся ні первосвящеників, ні юдеїв, ні свого начальства, ні римської влади, а виголосив знаменні слова: воістину Чоловік Цей був Син Божий (Мк. 15:39). А для нас Цей Чоловік воістину є Сином Божим, Єдинородним Словом, нашим Спасителем, до Якого ми прибігаємо і в руки Якого у певний час віддамо свій дух. Амінь!