Дорогі у Христі брати і сестри! Сьогоднішня неділя, яка називається неділею про митаря і фарисея, вводить нас у підготовчий до Святої Чотиридесятниці період, оскільки у храмах розпочинається читання особливої богослужбової книги – Тріоді Постової, де зібрані тексти всіх богослужінь Великого посту, а також підготовчого передпостового часу.
Перед нами Церква сьогодні ставить двох людей – митаря і фарисея. Притча ця розказана нам Самим Ісус Христос – Богом, до Якого ми звертаємося у молитвах, до Якого молилися і митар з фарисеєм. Тобто важливо розуміти, що Христос говорить як Бог, як знаючий, яка молитва є спасительною і через яку молитву людина оправдується перед Творцем.
Ця притча, здається, доволі проста і зрозуміла, адже Сам Ісус Христос відразу розкриває її зміст, говорячи, що один пішов із храму більше виправданим, ніж інший, і цим більше виправданим був саме митар. Чому так, нам здогадатися неважко, співставивши гордівливе самолюбуваня фарисея і смиренне каяття митаря. Але ми повинні знати, що і фарисей не був засуджений Господом. Христос лише сказав, що краще нам наслідувати в молитві митаря, це більш спасенний шлях, але як справедливий Суддя Він не міг відкинути побожного способу життя і ретельного виконання Закону фарисеєм. У цій притчі Христос показує, що недостатньо лише одного знання заповідей і виконання їхніх матеріальних аспектів, але потрібна глибока духовна самосвідомість і душевна простота.
Часто не зовсім правильне розуміння цієї притчі у нас виникає, через іншу семантику слова “фарисей” сьогодні на відвіну від єврейського суспільства часів Христа. Сьогодні фарисейством ми називаємо духовне лицемірство. Однак в епоху Ісуса Христа це слово асоціювалося із глибокою релігійністю, побожністю і ретельним виконанням Закону. Навіть до цього часу в Ізраїлі є верства ортодоксальних євреїв, які до йоти дотримуються Закону і всіх давніх традицій і які фактично у певні мірі є послідовниками згаданих фарисеїв.
Фарисеїв завжди можна було впізнати, чи то на вулицях, чи то у храмах, через особливий одяг. І цього всім нам варто навіть повчитися, адже не у всякому одязі слід нам приходити у храм, та й не лише у храм, а будь-куди. Це хоч і зовнішній матеріальний аспект життя християнина, але не виконуючи таких простих зовнішніх норм, як можемо ми сподіватися на досягнення духовних висот? Це марна справа! Ми знаємо, що в офісах великих підприємств, у державних установах тощо є певний дрес-код, ми можемо туди приходити лише в офіційному одязі. Хіба ж Бог, до Якого ми приходимо у храм, не більший від начальників і можновладців?! Про це ми як християни повинні пам’ятати, і не обурюймося, якщо прийшовши до церкви, як на вечірку чи пляж, отримаємо від когось повчання про належне вбрання.
Митарів так само всі знали і не просто знали, але ненавиділи. Це були збирачі податків, євреї, що перебували на службі в Римської імперії і працював на збагачення тодішнього язичницького римського суспільства, а часто і на своє власне, забираючи в людей більше належного.
І ось ці дві людини зайшли до храму помолитися. Фарисей стояв і перелічував свої добрі справи. І це таки дійсно були добрі справи, адже, коли запитаємо ми у священика, у свого духівника, за прикладом євангельського юнака: Учителю, що зробити мені, щоб успадкувати життя вічне? (Лк. 10:25), то навряд чи почуємо щось відмінне від слів Христових: заповіді знаєш: не перелюбствуй, не вбивай, не кради, не лжесвідчи, шануй батька твого і матір твою (Лк. 18:20).
Ось, власне, фарисей і жив за Законом Божим: він і десятину віддавав, і посту дотримувався, і милостиню творив. Хто ж скаже, що не потрібно постити? Чи, можливо, не потрібно діл милосердя, добрих вчинків творити? Усе це потрібно робити! Що ж не так було з молитвою його? У цих словах промовляла гординя та ще й завершив усе він осудженням іншої людини, чого аж ніяк не можна було робити.
Молитва фарисея була великою, пишною, а митар повторював одне тільки речення. Ось ми маємо молитовники, в них – різні молитовні правила, канони, акафісти тощо. Але знаємо й те, що коли перебуваємо в дорозі, коли знаємо, що на нас десь може чатувати небезпека ми звертаємося до Бога в найкоротшій і найщирішій молитві: Господи, Ісусе Христе, Сину Божий, помилуй мене грішного! Так само, лежачи на операційному столі, ніхто не бере молитвослова і не каже до хірурга: “Почекайте, я звершу канон великий, велике моління!” Чому так? Та тому, що для Бога неважливо тривалість молитва, Господь дивиться на душевний стан того, хто звертається до Нього в цій молитві. Митар перебував у стані визнання своїх гріхів і щирого каяття і тому в молитві своїй оправдався він більше перед Богом, ніж фарисей.
Що ж іще скажемо про фарисея? Христос, як я вже говорив, не засуджує і не відкидає його цілком, даючи зрозуміти, що фарисей як людина релігійна, яка дотримується всіх звичаїв, обрядів і традицій, яка виконує Закон, яка є хранителем цього Закону, в майбутньому може бути так само виправданий. Коли? Коли наповнить свій зовнішній стан внутрішнім змістом. Тому нічого з того, про що говорив у молитві фарисей – піст, милостиня тощо, – ми не повинні відкидати, але все, що робимо, слід наповнювати духовним сенсом.
Згадаймо й іншу притчу Христову, яку знаходимо в Євангелії від Матфея: в одного чоловіка було два сини; і він, підійшовши до першого, сказав: сину, піди сьогодні попрацюй у винограднику моєму. Але той сказав у відповідь: не хочу. Але згодом, розкаявшись, пішов. І, підійшовши до другого, він сказав те саме. Цей сказав у відповідь: іду, господарю, – та не пішов (Мф. 21: 28-30). І запитує Господь: котрий з цих двох виконав волю батька? (Мф. 21:31). Звісно, що перший, хоч і спершу противився волі батька. І тому Господь, бажаючи вказати на те, що ми часто подібні стаємо на другого сина, каже: істинно кажу вам, що митарі і блудниці поперед вас йдуть у Царство Боже. Бо прийшов до вас Іоан Хреститель дорогою праведности, і ви не повірили йому, а митарі та блудниці повірили йому (Мф. 21: 31-32).
Тому бачимо, що оправдатися можемо ми дуже легко перед Богом через віру і через сокрушенне серце. Пам’ятаймо завжди, що Христос прийшов, щоби спасти кожного із нас, і людина, яка в наших очах виглядає найбільшим грішником, може бути вмить виправдана Богом.
Зауважте, що Господь у притчі про фарисея і митаря вказує, що кожний із них стояв у певному місці храму. І в кожного з нас є в церкві своє місце. Одні хочуть стояти ближче до іконостасу, до вівтарної частини, інші, навпаки, стоять позаду. Одна парафіянка нашого собору мені говорила: “Я, Владико, стою віддалік, бо мене так учили Почаївські подвижники, що не треба займати передові місця”. Я аж ніяк не засуджую тих, які стоять під самим іконостасом, і не вихваляю тих, що стоять у притворі. Я говорю про те, що, буває, прийдеш до храму, а до тебе підходять і кажуть: “Ідіть звідси, бо я тут стою! Ось я тут завжди стою, а ви тут ніколи не стояли!” І скажу, якщо ми ось таке місце перед Богом виборюємо і плекаємо, то, повірте, що із храму підемо з таким же результатом, як і фарисей. Бо справжнє наше місце перед Богом – це місце духовне, смиренний стан нашої душі, це місце у Царстві Його, а не квадратний метр у церкві.
Отож, дорогі брати і сестри, я бажаю всім нам і дуже хотів би, щоби з храму сьогодні і завжди ми виходили оправданими подібно до смиренного митаря. А для цього з глибини душі взиваймо: Боже, милостивим будь до мене грішного! І нехай в цьому нам допомагає Бог! Амінь!