Найперше хотів би привітати всіх вас із днем пам’яті святителя Миколая, архієпископа Мир-Лікійського, Чудотворця!
Напевно дуже багато містян, які сьогодні йдуть на богослужіння, направляють свої стопи саме до цього давнього Княжого храму на честь святого Миколая, який сьогодні відзначає своє престольне свято. І тому всіх вас, тут присутніх і особливо я вас вітаю також, особливо парафіян цього храму, я вітаю із цим престольним святом.
Мені видається, що наше місто Львів, перше ніж було вручене заступництву святого Юрія Переможця, наші князі-засновники міста вручили заступництву святителя Миколая. І ось в цьому випадку так яскраво відображається влучність Афонського синаксарія, в якому сказано, що у світі найбільше шануються святитель Миколай і святий Юрій Переможець.
Насправді про святого Миколая, про його життя і служіння, нам відомо не надто багато, та попри це шанування його серед віруючого люду сягає найбільших висот. Якби між святими була заздрість, то напевно багато святих позаздрили би святителю Миколаю, але такого в Царстві Божому, звісно, не існує.
Святитель Миколай народився наприкінці третього століття і жив на початку четвертого, походив із заможної родини, служив священиком, а пізніше – єпископом, і за своє праведне, побожне, сповнене добродійств життя прославлений Церковю як великий угодник Божий.
Батьки святителя були християнами і відкрито сповідували Христа. Перше, що Миколай успадкував від батьків – це щира і тверда віра. Із раннього житія його відомі два показові факти, які наводить наш вітчизняний агіограф святитель Димитрій, митрополит Ростовський. Він закликає звернути увагу на младенця Миколая, який змалку переміг у собі тілесні пристрасті, годуючись у середу і п’ятницю від грудей матері лише один раз на день і простоявши на рівних ногах у купелі хрещення весь довгий чин Таїнства.
Ім’я святого Миколая, що означає перемогу, перш за все говорить нам тут перемогу над людськими пристрастями. Ми у храмі деколи й години не можемо вистояти, а цей младенець самостійно стояв у купелі свого хрещення; нам так важко буває дотримуватися належно посту, а цей младенець, можливо і не усвідомлюючи цього до кінця, постився в середу і п’ятницю. Він воістину, за словом тропаря, став для нас правилом віри, образом лагідності, і смирення вчителем.
Святі отці, розмірковуючи над тим, що таке віра, говорять, що коли людина має тверду віру, до неї приходять і лагідність, і смирення, а звідси приходить до людини і найважливіше – любов. Так навчає нас святитель Іоан Золотоустий. Задумайтеся над цим! Любов до нас приходить тоді тільки, коли ми маємо для неї у своїх серцях добрий ґрунт – тверду віру, лагідність, смирення. Чи можна любити без віри, лагідності і смирення? Звичайно, що ми можемо так любити, але якою буде ця любов?! Вона буде напівправдивою, чогось у цій любові буде невистачати і вона швидко згине. Віра – це основа християнського життя, а тому і любов без віри неможлива.
Згадаймо, як Христос промовив до Іаїра: не бійся, тільки віруй (Лк. 8:50). Також і до інших зцілених Ним промовляв: віра твоя спасла тебе. Саме до віри покликане нас навертати життя святителя Миколая. Потрібно вірувати! Адже не можливими були б для святителя Миколая всі ті численні створені ним чудеса, якби він не мав у серці своєму віри. І для нас неможливо інакше прийняти їх, як тільки через віру, бо розум наш заперечуватиме: не міг младенець не приймати молока від грудей матері, не міг стояти у купелі хрещення, не міг він являтися на морі, зупиняти стихію і воскрешати людей, не міг так безстрашно виступати проти неправди, не може приходити до всіх віруючих людей, сповняючи їхні прохання, і зокрема - до наших діток. Усе це дуже схоже на казку, але віра змінює глибину сприйняття нашим розумом подібних прикладів життя святих. Тому то людина духовна здатна розуміти: що неможливо для нашого людського розуму, можливо для Бога і тих Його угодників, яких ми шануємо і які обожнені Самим Богом через їхні подвиги віри.
Ось учора при невеликій кількості людей, що доволі дивно, ми провели до місця вічного спочинку останки Івана Федорова. Хто не знає Івана Федорова? Усі знають! Прославив його один винахід: він надрукував, як сказано було на його надгробку, книги до того небачені. Були переписувачі книг, які сиділи місяцями, роками і від руки переписували книги, а йому Бог вклав розум зробити цей винахід – друкування книг. І хоча він не був першим друкарем, а лише одним із перших, але, як видно з його життя і діяльності, це була людина унікальна. Коли у Львові занепало і припинилося книгодрукування, він не міг сидіти склавши руки і зробив наступний винахід – багатоствольні гармати, які захоплювали і дивували багатьох монархів Європи.
Що могло керувати цією людиною, яка жила не обивательським життям, а прагнула щось винайти? Гадаю, це був образ творця, закладений в Івана Федорова Господом Богом.
Чим прислужився нам Іван Федоров? Він бажав, щоби люди читали, вчилися, розвивалися і пізнавали Бога через надруковані ним книги, а геніальність його праці полягала в тому, що підсумком її ставав на один-єдиний примірник книги, а десятки і навіть сотні.
Показово, що свого часу Іван Федоров змінив свій труд книгодрукаря і зайнявся розробленням важких військових знарядь. Так і ми сьогодні змушені, можливо, відкласти багато занять і думати більше над захистом нашої держави. Ми з вами живемо в час, коли треба по-особливому проявляти віру, надію і любов – ці три християнські чесноти, які не можливо ніяк розділити. Ми повинні надіятися, що в нас все буде гаразд, надіятися на милість Божу. Не менше в цей час потрібно і любити, не менше, ніж в епохи святителя Миколая чи Івана Федорова, тому що тільки любов’ю можна перемогти зло, яке панує всередині людських душ і яке виливається назовні. Водночас все це буде можливо лише з вірою, з твердою і діяльною вірою в Бога.
Бачимо, як Господь оголив і показав правду, зробив наших удаваних братів наче нагими, щоби всім показати їхнє нутро, їхню брехливу сутність. І ми побачили, що ніякої братньої любові насправді не було, нема і хтозна, чи буде. Дуже важливим було це соборне стояння людей на Майданах, коли народ заявив в один голос: не буде в нас зла, не буде в нас такої влади, яка обкрадає нас! Наш Предстоятель Святійший Патріарх Філарет нещодавно якраз зробив заяву, що так само, як проти зовнішнього ворога, який прийшов на нашу землю, ми повинні сьогодні боротися і проти ворога внутрішнього – корупції, яка розкладає нашу Українську державу вже впродовж двадцяти трьох років. І кожний повинен підхопити цю думку, підтримати її і діяти на її втілення, бо успіх справи залежить від кожного з нас.
Як можемо ми здійснити все це? Не інакше, як із розсудливістю і з постійною молитвою за державу і за владу, щоб їй Господь уклав у серце цей добрий намір провести потрібні реформи. Ну і звісно, у всьому слід нам надіятися на Бога і вірити, що Господь не залишить нас: чи то в біді, чи то в щасті.
І ось тут дуже актуальним є образ святителя Миколая, який є чудовим зразком віри і милосердя. Апостол Яків навчає нас: вiра – коли не має дiл, сама по собi мертва (Як 2:17). Отже свою віру повинні ми підтверджувати добром, милосердям, співстражданням. І все це ми робимо, тому що не можна сказати, що народ не відгукнувся на проблеми і виклики, які постали перед українським суспільством. Ми допомагаємо воїнам, які обороняють нашу державу, ми жертвуємо зі своїх статків і майна на нашу спільну перемогу, і в цьому проявляється наші любов і співстраждання.
Та на жаль серед нас є різні люди. Учора почув по радіо, як одна жіночка вишуканою українською мовою висловила докір гостеві студії – волонтеру, – що волонтери начебто слугують на підтримку і продовження війни, і ще й звернулася до образу святителя Миколая, заявляючи, що цей добрий і милосердний святий такого б не схвалив. Дивом дивуєшся такому невігластву, дивуєшся таким людям, які наче не бачать, що відбувається в нашій країні довкола них. Хіба не за нас воюють ці хлопці? І хіба ми можемо покинути на призволяще? Ось саме в такому випадку святитель Миколай висловить нам свій докір, бо якщо не будемо милосердними і не матимемо любові, то будемо не християнами, а якимись самозванцями від релігії.
І тому, дорогі брати і сестри, вірмо, що переможемо, якщо тільки правдиво споглядатимемо на начальника віри нашої Господа Ісуса Христа і таких Його угодників, як святитель Миколай, який, я вірю, захищає не тільки наших діток, наші сім’ї і родини, наші помешкання, але й наше богомбережене місто Львів. І нехай Божа благодать за молитвами святителя Миколая завжди спочиває над усіма нами. Амінь!