Перш за все я хотів би привітати вас з великим Дванадесятим святом Введення в храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії! Цей храм освячений на честь цього величного Богородичного свята, і тому я також щиро вітаю вас з престольним святом вашої церкви!
Велика тайна: трьохрічна Марія входить до храму Божого. Батьки радіють, діви співають, ангели на небесах дивуються і прославляють Бога. Від свята Різдва Божої Матері Господь Ісус Христос стає все ближче до нас, і тайна пришестя у світ Месії має свій слід і в сьогоднішньому святі. Недаремно Свята Церква зі всечіного бдіння цього свята розпочинає різдвяні піснеспіви – славлення приходу у світ Сина Божого.
Діва Марія входить у Святая Святих, куди входити міг ліше один первосвященик і тільки один раз на рік. Це звершується за промислом Божим, щоби показати достоїнство Діви Марії, яка покликана була Сама стати Храмом Божим, умістилищем Духа Святого, благословенною утробою, з якої народиться Сам Бог – Син Божий.
У цей день, споглядаючи на вхід Пречистої Діви у храм, нам по-дитячому належить радіти разом з усіма, хто споглядав за цією славною подією. У сім’ях буває, що діти готують подарунки для батьків. Якими ж можуть бути дитячі подарунки? Дуже прості, саморобні, але це – подарунки любові. І ми через Матір Божу, приносячи Їй у дар свою любов, приносимо цю любов і Богові Всевишньому. Тому, дорогі брати і сестри, це свято ми повинні переживати по-особливому – як діти, бо всі ми покликані разом із Дівою Марією бути причасними святині і великої таємниці Божої любові, разом із нею, як по сходинках до храму, звершувати протягом життя свого духовне сходження. Усі ми найперше покликані стати добрими дітьми Нового Завіту, які знають Христа, Сина Божого, народженого з лона Пречистої Богоотроковиці.
Бути дітьми Божими – це особлива милість і благодать, подаровані нам Самим Господом. Проте не лише Отця Небесного маємо ми, але й Матір Божу маємо також і за свою Матір, будучи врученими Її молитвам і заступництву. Ось Вона перед нами, на святих іконах, звідусіль споглядає на нас із Богомладенцем Ісусом. У свою чергу ми також повинні зажди своїм духовним поглядом шукати Матір Божу, бо Вона приводить нас до Господа Бога.
Треба подумати і про те, що Діва Марія, звісно, мала батьків – праведних Іоакима й Анну. Саме вони з великої любові до Бога і до своєї Дитини з радістю у серці у трьохрічному віці привели Її для служіння при храмі Божому. Так само і ми радіємо, коли наші діти залюбки ідуть з нами до церкви на богослужіння. Нам не потрібно чекати їхнього трьохрічного віку, з перших місяців ми можемо приносити їх до храму, причащати Святих Христових Таїн. І це наш обов’язок як батьків. Ми повинні навчати своїх дітей жити з Богом у серці.
Ми так ревно в цей час молимося за нашу неньку-Україну, за те, щоби радість таких величних свят нічого не затьмарювало. Та на превеликий жаль на нашій Богомблагословенній українській землі війна. Ці дні ведуть нас до великого свята – Різдва Христового, пришестя у світ Сина Божого – свята вічної надії. І тому з великим натхненням, не сумніваючись, але твердо вірячи, ми повинні й надалі щодня – зранку і ввечері, – молитися за нашу Українську державу. Ми не маємо права, дорогі брати і сестри, дати сумнівам шанс заволодіти нашим серцем, але вірмо, що любов’ю борючися зі злом, як і всередині нас, так і зовнішнім, ми неодмінно переможемо ворога.
Видимий ворог і видимі причини цієї трагічної війни очевидні. Але є й невидимі, внутрішні духовні причини. Поміркуймо, чи впродовж двадцяти трьох років незалежності ми так само палко любили Україну, любили свою землю і народ, як сьогодні? Коли прийшла війна і горе, ми почали палко молитися за Українську державу, а до того до кінця навіть не усвідомлювали великого дару свободи, яку століттями виборювали наші предки. Цієї неділі з ініціативи нашого Предстоятеля Святійшого Патріарха Філарета по всій Україні одночасно звершувалася молитва за мир і спокій, і я вірю, що вона дісталася небес, її почув Господь, і рано чи пізно з волі Божої це зло – війна, – буде подолано.
Водночас і в такій скруті Господь не полишає Своєї промислительної дії над нами. Ця спільна для всього народу біда примножила любов у наших серцях: до України, до свого народ, пробудила в наших головах цікавість до вивчення правдивої історію нашої держави. І дякуймо Богові за те, що Він так нас полюбив, що навіть смуток, він перетворює на користь для нас, і ми утверджуємося в істинні та правді.
Щоби подолати зовнішнє зло, яке прийшло на нашу землю, нам потрібно спочатку самим очиститися – подолати зло в собі й у суспільстві. Ми повинні відівчитися жити за старими непрозорими і гріховними нормами, повинні навчатися жити чесно в чесному суспільстві, повинні навчитися відповідальності і працьовитості, подолати корупцію і хабарництво; багато кому з наших співвітчизників, навіть наших друзів чи родичів, потрібно пройти ще довгий шлях переродження і переосмислення дійсності, бо багато ще є таких, хто називає себе християнином і українцем, але не хочуть знати Бога і Його правди і для України жити не хочуть.
Часто говорять про правильну оцінку, правильне розуміння того, що відбувається довкола. Так ось цю правильну оцінку може дати лише серце духовне, яке постійно спілкується в молитві з Богом, перебуває у Його правді і тому здатне цю правду побачити і зрозуміти. Преподобний Єфрем Сирін повчає нас, що живою душу підтримує саме молитва, яка для неї є найкращою їжею.
У Старому Завіті прочитуємо: не бійтеся і не жахайтеся безлічі цієї великої, бо не ваша війна, а Божа… Не вам воювати цього разу; ви станьте, стійте і дивіться на спасіння Господнє, що посилається вам (2 Пар. 20: 15, 17). Ось саме так потрібно нам, дорогі брати і сестри, сприймати все те, що відбувається в Україні. Своїми молитвами ми вручаємо себе й Україну цілковито волі Божій.
Як і завжди, ми сьогодні молилися, щоби Господь простив гріхи і подав вінці нетління нашим хоробрим воїнам, які покладуть за нас із вами свої життя. За такий великий дар – свободу, – завжди приносяться жертви. Ми б воліли, щоби цих жахливих жертв не було, але сприймати їх потрібно, як велику дар любові до своєї Батьківщини і свого народу. Адже не кожний із нас викликається добровільно йти і захищати Україну. А саме зараз Господь дав нам можливість на ділі показати, наскільки ми любимо свою державу. Не слухайте всіх тих пліток, що наші воїни кладуть там свої голови не відомо за що. Запитайте цих хлопців, які одяглись у військовий одяг, і вони, двадцятирічні, розкажуть вам, як треба жити і в чому смисл життя.
Тому всіма силами підтримуймо наше військо, і перш за все підтримуймо його молитвою. І скористаймося сьогоднішнім великим святом, вкотре вдаймося у щирій молитві до заступництва Пресвятої Богородиці!
Зло поїдає само себе. Ми знаємо багато прикладів з історії людства, як розпадалися імперії зла: було все і в одну мить не залишалося від них нічого. Правда ж на нашому боці, бо ми не бажаємо чужого і ні на кого не нападаємо, нікого не пригнічуємо. А всім, хто брязкає перед нами зброєю належить згадати слова Христові: всі, хто візьме меч, від меча і загинуть (Мф. 26:52).
А у свято Введення в храм Пресвятої Богородиці духовно радіймо, що Пречиста Діва входить у Святеє Святих, і зустрічаймо Спасителя світу, що з небес гряде до нас. Амінь!