Проповідь Високопреосвященного митрополита Димитрія у неділю 20-ту після П’ятидесятниці

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!

Дорогі у Христі брати і сестри! Не могла душа наша, почувши слова Христові, не збентежитися: щоб вони, дивлячись, не бачили і, слухаючи, не розуміли (Лк. 8:10). Це страшні слова Господні про засліплений народ ізраїльський, але не менша їхня вага й сьогодні. Бо й сьогодні скільки є людей, які повсюдно бачать великі діла Божі, завдяки яким живе наш видимий земний світ, але противляться їм, противляться Богові і не розуміть Його спасаючої промислительної дії!

Господь промовляє до нас притчами і водночас тлумачить їх нам, відкриваючи нам розуміння Священного Писання, наскільки можливо це для наших грішних розумів.

Хто має вуха слухати, нехай слухає! (Лк. 8:8) Двічі Господь повторює ці слова. Що мав на увазі Христос? Чи ж те, що, маючи тілесні вуха, ми повинні слухати Його повчання? Так, але й говорив також про більше. Спаситель говорив і про духовні вуха, якими ми повинні слухати і сприймати Його заповіді і повчання і переносити їх на наше життя, на наші вчинки, і так діючи, ми спасемося і ввійдемо до Небесного Царства, в яке всі покликані ввійти.

Притча про сівача дуже зрозуміла і “придатна” для нас, адже образ сіяча присутній у нашій українській історії, у мисленні українців. Український народ називають народом-землеробом; із сивої давнини наші пращури засівали ниви.

Вочевидь процес цей вимагає клопіткої і ретельної праці. Треба підібрати добре зерно, але й не менше важливо підготувати добрий ґрунт, аби врожай був багатим.

Та як би не старався сівач, не можливим є абсолютний результат його праці: все одно частина зерна не зійде. Так і в Євангельського сівача трапилося різне: були зерна, які летіли на дорогу, на каміння, деякі зерна впали поміж терня і бур’ян. Але, звісно, був і добрий врожай.

У образі сівача Господь зображає Самого Себе – Сина Божого, Який втілився, прийшов на землю, зробився таким, як ми з вами, був подібний до нас у всьому, окрім гріха, став Сином Людським, взяв зерна Божої науки, Євангелія Царства Небесного і вийшов сіяти зерно Своє.

Священне Писання повчає нас слову Божому, слову спасительному, правдивому й істинному, такому, що не може бути піддане сумнівам, бо виходить із уст Самого Христа – Бога Істинного. Слова Христові – це зерно, а душі наші – ґрунт. Знаходяться у світі люди, навіть християни, які деколи піддають сумнівам слова Христа Спасителя. Ці люди – земля при дорозі, і зерна спасительних слів дуже легко і швидко забираються в них ворогом роду людського, як каже сам Спаситель, дияволом, що в образі птахів прилітає і видзьобує все засіяне зерно. Це люди легковажні і вітряні, які все сприймають поверхово, кидаються в крайнощі, швидко приймають думки і бажання йти за Христом і слухати Його слова і так само легко і швидко прощаються з цими бажаннями.

Людей, чиї душі немов кам’янистий ґрунт, також чимало довкола. Вони з дуже великою жадобою слухають слово Боже, радіють навіть цьому, каже Христос, але вірують до часу і плодів це слово у них не дає жодних. Душа їхня кам’яна, нічого не сприймає у цьому світі глибоко, не проймається нічим. На камінні нічого не може рости окрім хіба що моху. Так і люди такі не дають не лише християнських плодів, але й загалом користі від них у житті мало.

Є серед людей і такі, які приймають і сприймають слово Боже, але терня життєвих турбот, різних життєвих земних потреб і бажань, різної марноти, глушить відлуння спасительного слова у їхніх душах, і плодів для вічності такі люди також не приносять жодних. Що для нас є цим терням, яке виселяє з наших душ Самого Христа? Це наші гріхи і пристрасті, які глушать голос нашої совісті, які показують нам можливість іншого, часто більш привабливого, життя. Але життя у гріхах є погибельним, а насолода – не тривалою. Бо зрештою гріх, як терня, охоплює людину цілком і людина гине: спочатку духовно, а потім і тілесно.

Бачите, як просто і мудро Христос змальовує нам образи людей і робить це так майстерно, щодо будучи зрозумілою дві тисячі років тому, ця притча актуальна і сьогодні.

Сьогодні у нашій державі незвичайний день – день виборів до Верховної Ради. Ми почали дуже часто вживати термін, який, узагалі то, не мали би мабуть уживати: “чесні вибори”. Бо ж, якщо ми говоримо про чесні вибори, то визнаємо, що цілком можуть бути і нечесні вибори.

Знаєте, ті передвиборчі баталії, які, слава Богові, тривали не так довго, показали в підсумку своєму, що ми так нічого і не зрозуміли, не навчилися і не зробили жодних висновків із подій в Україні останнього року. Ми бачимо і взаємне поливання кандидатів брудом, і взаємні звинувачення, бачимо нечесну гру у передвиборчих перегонах. Залишається сподіватися ще на одне: можливо, чесно все порахують. А що вийде з цих виборів, ми побачимо з часом.

Біда в тому, що не має ніякої відповідальності. До влади у великій кількості йдуть не просто не фахівці, але й просто зовсім бездуховні люди, для яких християнство це щось дуже абстрактне, які не розуміють ані, що таке віра, ані, що таке слідувати за Христом. Тоді буде лад у нас, коли політики будуть подібні на добрий ґрунт, на якому зерно науки Господньої сходить і дає добрий плід. Тоді буде все чесно, демократично, не буде корупції, продажу державних інтересів, тоді Україна буде сильною. Але бачимо, на жаль, що сьогоднішні наші кандидати мало подібні на такий ґрунт, а значно більше – до землі при дорозі, кам’янистий ґрунт і тернисті зарослі.

Та не слід упадати у відчай. Ми здатні нашою участю у суспільному житті все це змінювати. Хоча, звісно, нас опановує страх і жах від споглядання нерозуміння очевидностей, очевидних речей.

Христос каже про зерно, що впало на добрий ґрунт: коли зійшло, дало плід у стократ (Лк. 8:8). Ми ж повинні, що жоден урожай не збирається без терпіння і праці. Скільки нам ще терпіти? Господь не накладає на нас хреста, якого не зможемо ми перенести через життя. Хрест терпіння не для того накладається на людину, щоби вбити її, але, навпаки, щоби допомогти загартуватися в цьому терпінні і дати добрий духовний урожай.

Не песимістичною повинна бути моя проповідь, і ви не повинні вийти з цього храму з думками, що все вже втрачено. Є в нашій країні люди, які щиро хочуть служити українському народові. Нам же, виборцям, потрібно змінити все у своїх розумах, і наш громадянський обов’язок ці вибори зробити чесними, а перш за все – прийти на них.

Отож, дорогі брати і сестри, пильнуйте, бо дні лукаві, але християнин – це оптиміст. Соломон премудрий сказав: житло праведних розквітне (Притч. 14:11). Я вірю, що наша Україна розквітне. Амінь!

Слава Ісусу Христу! Слава Україні!

(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Покровському кафедральному соборі у неділю 20-ту після П’ятидесятниці, 26 жовтня 2014 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії


ПРОПОВІДЬ >>>

Pоздрукувати матеріал
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування