Найперше я хотів би всіх вас привітати з престольним святом вашого храму – Воздвиженням Чесного і Животворчого Хреста Господнього! Дякую вам за те, що сьогодні маю можливість звершити тут соборно Божественну Літургію соборно з великою кількістю священнослужителів.
Уся історія людства рухається навколо великої Жертви любові, що звершилася на Голгофі – добровільним зішестям на хрест Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа. Сьогоднішнє свято – це згадування події знайдення і воздвиження Чесних і Животворчих Древ Господніх, а отже і тієї великої Жертви, що була принесена Спасителем на Хресті.
Після добровільного страждання, розп’яття на Хресті, Воскресіння і Вознесіння на небеса в історії заснованої Христом Церкви спостерігається певне затишшя. Але яке це затишшя? Це вдаване затишшя є надто страждальним і називається епохою мучеників, коли за Христа страждали майже всі без винятку християни. Ті, хто називали себе послідовниками Христа, починаючи від святих апостолів і тих, хто засновував перші християнські громади, й аж до початку четвертого століття – весь цей час християни зазнавали гонінь.
Але все це припиняється в доволі знаменний спосіб – Воздвиженням Чесного Хреста. Візантійська імператриця Єлена знаходить Хрест Господній і воздвигає Його разом із Єрусалимським Патріархом Макарієм як знамено перемоги. І ось у Христовій Церкві Хрест стає не лише знаменом духовної перемоги над гріхом і смертю, але й фізичної перемоги християн – усіх тих, хто страждав за ім’я Христа впродовж трьох століть. Мученицька кров припиняє так масово проливатися після Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста, коли християнство стає державною релігією Римської імперії, що на той час уже фактично занепадає.
Імператор Константин згодом підписує Міланський едикт, який визнає християнство релігією імперії, і цим декларує перемогу Христа. Як не гнали апостолів і послідовників Ісуса Христа наступних століть, але попри все християнство, релігія апостолів-рибалок, простих людей, поклало до ніг Христа весь світ.
Наша душа сьогодні повинна бентежитись і оплакувати свої гріхи, тому що саме гріх вивів Христа на Голгофу – на добровільні страждання, на розп’яття і смерть. Подібно як відчуваємо ми провину перед спочилими батьками за свою неуважність і непослух, так душа наша християнська повинна відчувати скорботу через те, що Син Божий був змушений не тільки взяти на Себе нашу плоть, але й розп’ятися цією плоттю на Хресті, постраждати і вмерти за гріхи всього світу: гріхи тих, хто народився і відійшов у вічність, тих, хто живе, і тих, хто ще прийде у цей світ.
Господь вознісся на Хрест, не маючи жодного гріха, про що було сказано: подiбно до нас, зазнав спокуси в усьому, крiм грiха (Євр. 4:15). Сьогодні ж ми співаємо: спаси нас, Сину Божий, що плоттю розіп’явся, співаючих Тобі алилуя. Це переможна пісня, яка до того ж нагадує нам про Джерело і засіб нашого. Сам Хрест, який знаходиться на середині храму, вкотре нагадує нам про сенс нашого земного буття, про кінцеву його мету, про вічність.
Хрест – це постійне нагадування, якою ціною ми, дорогі брати і сестри, викуплені з рабства гріха. Ми кажемо, що Христа розп’яли юдеї, але ж Христос пройшов добровільно весь Свій життєвий шлях, шлях, який вів Його до Голгофи. Як Син Людський і Друга Іпостась Пресвятої Тройці Він знав наперед, що з ним станеться, що ті люди, які вигукували Осанна!, розіпнуть Його. Тому цей Хрест – це постійне нагадування про велику Жертву любові, про досконалу любов, виявлену Богом до людей. Хрест – це епогей Божої любові, тому що лише чиста і велика любов може змусити пожертвувати собою за всіх – за добрих і злих, за праведників і грішників.
Усім у цьому світі керує Божественна любов. І хай не бентежаться душі ваші через те, що ми переживаємо надто складний час, коли ми перебуваємо у стані війни, коли зло – гріх гордині, обману і ненависті, – переповнило чашу нашого терпіння і здається, що не буде йому кінця-краю. Але якщо Господь зупинив і подолав всесвітнє прадавнє зло, то хіба Він не зупинить цього зла, цих лютих бісів на нашій багатостраждальній українській землі? Зупинить! Адже за це ми молимося щодня: прокидаємося з молитвами про мир, ходимо, працюємо з молитвами про мир і лягаємо спати з цими молитвами. І Господь неодмінно вислухає наші молитви і в найкращий спосіб припинить беззаконня.
Тепер задумаймося, яку жертву ми можемо принести до підніжжя Самого Христа? Яку ж іще жертву, як не жертву нашої любові і нашої віри! Віра утверджує нас у добрі і добро у нас. Той таки імператор Константин побачив побачив знамення Хреста на небі і почув слова: цим переможеш, повірив у це і переміг. Тому якщо і ми у день Воздвиження Чесного і Животворчого Хреста, духовно підіймемо високо над собою це знамено перемоги, то неодмінно підкоримо всіх ворогів. Наша віра повинна утверджувати в наших серцях іншу велику чесноту – надію, надію на те, що з Богом ми неодмінно переможемо.
Отже, дорогі брати і сестри, споглядаючи на це знамено перемоги, яке ми називаєм прикрасою для Церкви, прикрасою для всіх християнських держав і виразкою для демонів, постійно молімо і просімо Бога, Пресвяту Богородицю і всіх святих про мир і спокій на нашій українській землі, а вашу парафію, ваше село і храм нехай сила Животворчого Хреста Господнього завжди оберігає від усякого зла і біди. Амінь!
Слава Ісусу Христу! Слава Україні!