Дорогі брати і сестри! Перш за все я хочу вас усіх привітати з престольним святом, святом вашого храму, освяченого на честь Вознесіння Господнього, і подякувати отцю-настоятелю і всім вам, парафіянам, за те, що сьогодні у день цього великого свята маю можливість розділити з вами цю радість і соборно звершити Божественну Літургію.
Літургія для християнина має велике значення, тому що через неї Сам Ісус Христос Своїм Тілом і Кров’ю чесними присутній у нашому житті.
Ось сьогоднішнє свято для нас яким мало би бути, якщо ми уявимо себе серед апостолів, які так звикли перебувати з Христом, а в одну мить Він благословив їх і, як сказано у Святому Євангелії, почав віддалятися від них і вознісся на небо (Лк. 24:51)? Здається, що мала б охопити журба послідовників Христа, учеників Його, святих апостолів, жінок-мироносиць, які усюди слідували за Христом.
Але Христос обіцяє через ангела знову прийти. У Своїй архієрейській молитві Господь багато говорить про суть Його місії, про неземну природу Його царства. Христос указує й на долю апостолів і всіх Своїх послідовників: “Я дав їм слово Твоє, і світ зненавидів їх, тому що вони не від світу, як і Я не від світу” (Ін. 17:14). І світ дійсно не полюбив їх, вони були гнаними всюди, де тільки проповідували Христа і Євангеліє, благовістя Христове; як ви знаєте, майже всі апостоли зазнали гонінь і мученицької смерті. Тобто Господь залишає їх, а попереду лише терпіння.
Тому ця подія, Вознесіння Господнє, мала би навести на святих апостолів журбу через те, що Христос фактично залишає їх. Але це не так! Ми не знайдемо ні у книзі Діянь апостольських, ані безпосередньо у Святому Євангелії слів про те, що апостоли, які бачили своїми очима Вознесіння Господнє, затужили, а, навпаки, сказано що вони повернулися до Єрусалима з великою радістю (Лк. 24:52). Отже Вознесіння Господнє лише утвердило в апостолах віру у те, що Христос є істинний Бог, що Кого вони слухали, Кому поклонялися, Кому служили – це є Син Божий.
Сліпонароджені, розслаблені, хворі на різні недуги, зцілені Христом, і навіть мертві, які були Ним вокрешені, – всі вони одноголосно Його визнали Сином Божим, тому що Він ніс життя, Він проповідував любов, будучи Сам джерелом вічного життя і любові.
І те, що Христос є з нами, перебуваючи на престолі слави Своєї на небесах, сидячи праворуч Бога і Отця, водночас і тут, на землі, перебуває, засвідчується саме у Святій Євхаристії, яку ми з вами звершуємо у кожне свято, кожну неділю, кожного дня. Це найбільший доказ постійної присутності Христа посеред нас.
Куди найбільше дивляться очі кожної людини: у землю чи на небеса? Усе залежить від нашого внутрішнього духовного стану, але й всі знаємо, що з кожним днем ми лише старіємо, не молодіємо і все важче нам зводити свої очі до небес. А наші очі повинні завжди бути зверненими до небес! Там є наша вічна батьківщина, там є життя вічне і Царство Боже. Туди повинні бути звернені наші очі.
На жаль доля людська багато в чому стає подібною до долі Каїна. Пам’ятаєте, жертва Авеля була угодна Богові, дим від цієї жертви здіймався догори, до небес. Каїн і вбив брата лише за те, що побачив, що Господь не приймає його жертви. Так і в нашому земному житті, у сучасному суспільстві: ми багато чого можемо придбати за свій вік, багато чого досягти, заробити статки, отримати посади, мати успіх, мати всі блага земні, але все це не приводить нас до Бога.
Тому й людина, дуже часто, через гріховність свою, дивиться в землю, як той митар, що не смів звести очей до неба. Ми ж, дорогі брати і сестри, будучи християнами, повинні завжди свій погляд звертати до небес, зі світлими душами проповідувати Христа у цьому світі, боротися зі злом. І, навіть, зі злом, яке спіткало нас, бо кожний із нас молиться і вранці, і ввечері за те, щоби був мир на нашій землі. І це є наша боротьба проти зла.
Старше покоління пам’ятає війну, ми її вже не пам’ятаємо. А тепер стали свідками нової війни. Ось так не очікувано війна може прийти до нас. І саме зараз повинна проявитися сила нашої віри і надії на Бога і ревність нашої молитви. У це свято і в усі наступні дні ми повинні молитися за те, щоби Господь послав нам мир, а нашим воїнам звитягу і відвагу подолати ворога. Тому ми піднесено молимося за богомбережену Україну, її владу і військо. І я впевнений, що кожний із вас цей християнський обов’язок виконує – і в храмі, і вдома, і де б ви не були.
На кожному кроці, постійно потрібно молитися до Бога. Пам’ятайте, що молитва наша є сильнішою за брязкання будь-якої зброї. Господь переміг гріх на хресті, на Голгофі – на видному місці, куди також багатьох були звернені погляди. І не розуміли для чого Христос зійшов на цей хрест: “Якщо Ти Син Божий, зійди з хреста” (Мф. 27:40), – кричали Йому юдеї. Але Він не зійшов, а смерть і гріх переміг і, сповнивши всі обітниці, вознісся на небеса у славі і так само у славі прийде судити живих і мертвих.
Ми ж кожного разу у Символі віри ці слова стверджуємо нашим багаторазовим вірую, вірую, вірую. Напевно ж не просто так повторюємо ці слова. Якщо наш Господь переміг зло і гріх, дарував нам життя вічне, обітницю Свого другого пришестя, засвідчив, що доти Він з нами перебуватиме аж до кінця віку, то чого ми повинні боятися?
Отже, будемо, дорогі брати і сестри, ще більше вірувати, ще ревніше і нехай милість Божа завжди перебуває над усіма нами, над нашими родинами і нашою Україною. Амінь! Слава Ісусу Христу! Слава Україні!