Дорогі брати і сестри! Філософія багатства є надто проблематичною і діалектичною категорією.
Одні люди багатіють матеріально, інші – багатіють духовно. Для одних людей багатство є надважливим у житті, але це багатство матеріальне. Для інших людей багатство також є надважливим у житті, але це багатство духовне. Але велика різниця є між цими категоріями людей. Перші думають, що мають все, не маючи насправді нічого. Другі – не маючи нічого, мають усе. Для людей, які духовно багатіють у Бозі, не страшні ніякі потрясіння, якщо вони навіть матеріально зубожіють, то завжди знайдуть у Бозі втіху і все сприймуть зі спокійною душею.
У сьогоднішній притчі, яка щойно була прочитана, Христос дуже чітко вказав нам на безумство багатої людини. Проста притча, зрозуміла для кожного із нас. Але я сьогодні хотів би сказати мабуть зовсім про інше, але в ракурсі цього Євангельського читання.
Так сталося що в ефірі однієї із радіостанцій учора дуже часто звучала одна і та ж сама реклама про сотню найбагатших українців. Рекламувався, власне, журнал, який треба було купити, щоби ознайомитися із цим рейтинговим списком.
І ось я задумався: а чи справді варто нам знати про цю сотню найбагатших українців? Одні скажуть: “Ну чого би й не почитати?” Інші скажуть: “Навіщо, нам ці люди не цікаві”.
Так чи інакше, але після багаторазового прослуховування цієї реклами пізніше по “Радіо Свобода” я слухав передачу, в якій порівнювалися маєтки двох багатих росіян: земельна ділянка одного складала 15 гектарів, іншого – трохи менше, – 5 гектарів. Але в обидвох випадках були допущені правопорушення, територія, на якій є також озера, інші будинки тощо, була захоплена незаконно.
І ось це все, як на мене, відображено у сьогоднішній євангельській притчі. Хочеться так поставити питання: скільки людині треба, щоби бути причасною до вічного життя? 5 гектарів, 15 гектарів? Треба входити до найбагатших людей світу чи не потрібно? І взагалі, як усе це ми повинні сприймати і, зокрема, в аспекті тих подій, які відбуваються сьогодні у нашій державі, особливо в Києві?
Я матиму сміливість сказати, що на мою думку вся причина і нашого з вами такого життя, і того, що ми, вибираючи Європу, не змогли підписати угоди про асоційоване членство, лежить саме у площині означеної проблеми багатства. На жаль, окремі люди надто посилено дбають про особисте багатство і окрадають увагою не лише свою душу, але й життя усього ввіреного їхньому керівництву народу.
Що є головним сьогодні у всіх цих подіях? Людина! Кожна людина, яка стоїть на майданах за майбутнє, хоче жити краще. Краще – це не так, як ця сотня багатих українців, а у понятті краще на першому місці стоїть питання прав людини. Ніхто з нас не хоче жити без прав, не хоче, бо так ми вже жили не одне десятиліття.
Серед усього цього я хочу виділити одну із тез звернення нашого Патріарха, оприлюднене у зв’язку із останніми подіями: “Церква є з народом України”. Тобто Церква буде там, де є український народ. І я повністю підтримую ці слова Патріарха і зміст цього звернення.
Ви бачили, як уночі відкрилися двері Михайлівського Золотоверхого монастиря столиці, як відкрилась перед людьми, що шукали притулку, монастирська брама. Знаєте, у мене виникла така асоціація, що щось схоже було в часи навали хана Батия, коли люди втікали до Десятинної церкви і там знайшли прихисток. Тоді Київ впав, але зараз я не вірю в те, що ми не відстоїмо свого вибору, тому що в історії нашої, як і кожної, держави є моменти, які вимагають від нас максимальної уваги, зосередженості, наполегливості і терпіння.
Сьогодні є 1 грудня. Рівно двадцять два роки тому всі ми проголосували за незалежність нашої держави. Зауважте, чомусь усі доленосні події для нашої держави відбуваються саме у цей період.
Ви напевно бачили кадри, і ці кадри не могли вас не зворушити, як люди, що були побиті спецзагонами, переховувались у храмі, вони лежали на підлозі, монахи молилися, іноземні репортери все це знімали – ось така картина нашої дійсності. Це повинно неабияк нас бентежити, і тільки той, хто серця не має, може не співчувати тому, що відбувається.
Ще Мазепа, український гетьман, говрив, що ми стоїмо між двома проваллями. Він тоді вибирав для нас Європу. Сьогодні є ще одна спроба у нас. Але можливість є вибрати не просто Європу, не союзника, як тоді, а вибрати права людини і повноцінні суспільні закони. Ніхто не може обіцяти і не обіцяє раю на землі. Але, я думаю, що в разі успіху у майбутньому ми будемо менше говорити про сотню багатих українців, а значно більше про своє особисте до певної міри заможне, спокійне і щасливе життя.
Головне – це завжди пам’ятати що все треба робити нам у руслі Євангельських слів. Дуже важливо у цих подіях і завжди пам’ятати про Христа, розуміти, що над усім, над усім світом і всім, що у ньому, стоїть Бог. Нашим гаслом і нашою партією повинен бути Христос.
Кожна людина відчуває, коли є доленосний вибір, за який треба стояти до кінця, а коли це є просто вибори. У даний момент це є той вибір, і ми повинні його зробити і голосно про це сказати.
На завершення проповіді я хотів би звернути вашу увагу на слова апостола Петра із Книги Діянь: “Срiбла й золота у мене нема; а що маю, те даю тобi: в iм’я Iсуса Христа Hазорея встань i ходи” (Діян. 3, 6).
Отож і ми, дорогі брати і сестри, повинні піднятися з колін. Ми не маємо ні золота, ні срібла, але ім’ям Господа і Спасителя нашого і тієї свободи, яка дарована людині Богом, ми повинні встати і йти до спасіння душ наших і блаженного вічного життя і також до гідного життя земного. Амінь!
ПРОПОВІДЬ >>>