Я перш за все хочу подякувати Господу Богу і Пресвятій Владичиці Богородиці за те, що ми сьогодні звершили це велике освячення храму на честь Покрова Божої Матері.
Я дякую також благочинному Кам’янко-Бузького району отцю Михаїлу Піху, настоятелю цього храму отцю Ігорю та всім вам, парафіянам, за те, що запросили мене освятити цей новозбудований храм і своєю працею взагалі зробили можливим це освячення.
Як мені уже розповідали, у вас ніколи не було храму. Але цей храм постав – на вашій великій любові, на великій молитві. Яка це любов і молитва? Це, перш за все, ваша любов до Бога і Пречистої Матері Божої Діви Марії і щира молитва, яку, я переконаний, ви творили день і ніч.
Все вже звершилося. Від сьогодні у цьому храмі звучатиме молитва. Можливо, ви вже у часі будівництва приходили до цього храму на молитву, але сьогодні престол цього храму утвердив Сам Господь. А отже, за нашими з вами молитвами, молитвами священнослужителів і мирян, і милістю Божою він буде збережений повік не захитаним.
Я думаю, що символічно сьогодні звучало Євангеліє про найголовнішу божественну заповідь – любов.
Можливо бувало, що хтось із вас задавав собі питання, чому так мало чудес нині являється людям на землі. Але все залежить від того, що ми називаємо чудом і яких чудесних знамень шукаємо. Я вам скажу, що той, хто вміє любити своїх ворогів і прощає щиро їм провини їхні, той є воістину чудотворець. Бо це в принципі не можливо для нашої падшої людської природи.
Чи багато знайдеться серед нас таких, хто любив би тих, які їх ображають і постійно безчестять? Тому то той, хто любить ворогів своїх, хто благословляє тих, хто його проклинає, той воістину є чудотворцем!
Бо що таке є чудо? Чудо – це є надприродне явище. Кожний із нас розуміє, що чудо може бути тільки те, що є надприродним, надлюдським, що не може бути поясненим з точки зору нашого єства і буття. Тому то, хто здобув у серці любов, той сотворив одне із найбільших у світі чудес.
Тут потрібно розрізняти людей, які безпосередньо чинять нам зло і ображають нас, а також тих, так би мовити “загальних ворогів”, якими є вороги нашої держави, мови, Церкви тощо. Останніх легко любити, бо вони нам безпосередньо ніякої шкоди не вчинили, ми їх і на ім’я не знаємо і в лице ніколи не бачили. Усіх треба любити і таких людей також.
Але найперше про іншу любов навчає Христос – про любов до тих, з ким щодня зустрічаємось, кого добре знаємо, і хто, на жаль, буває часто зраджують нас або ображають в якийсь інший спосіб. І найпершим нашим завданням є навчитись любити саме таких людей.
Скажете ви, це дуже важко зробити. Але мусимо ми робити над собою зусилля, смиряти свої серця і любити всяких людей, бо лише так сповнимо ми закон Христовий.
Ось цей новозбудований храм, дорогі брати і сестри, допомагатиме вам любити і друзів, і ворогів. Адже, якщо ми приходимо до церкви зі щирим молитовним налаштуванням, то дійсно, як сказано у церковному піснеспіві, «дух віри і любові витає над нами». Саме у храмі ми утверджуємось у думці, що наш гнів є ніщо у порівнянні із божественною любов’ю і милістю Божою, яка сходить на тих, хто здобув у серці своєму любов.
Цей храм, який ви збудували, маючи велику віру, повинен утверджувати у ваших серцях і віру, і надію, а найбільше любов. Бо любов рухає нашим життям. Якби ми не мали любові, хоч би зовсім трошки, то не змогли б жити на цьому світі. Бо тут все створено правицею Божою, а Бог є Любов.
Ця любов від Бога дається нам як дар через нашу молитву, віру і через нашу присутність у Божому храмі. Але мало просто ходити до храму, мало навіть виконувати бездоганно увесь устав, вичитувати усі можливі молитви і канони. Бо той, хто має, хто здобув оцей дар любити, любити і друзів, і кривдників, той у сто разів достойніший в очах Божих, аніж навіть той, хто щонеділі і кожного свята причащався Святих Христових Таїн, але мав при цьому у своєму серці ненависть.
Необхідно, щоби мир наповнював наші серця. І ми повинні про це пам’ятати. Бо апостол Яків навчає нас, що всяке добре і всяка істина “сіється у свiтi тими, якi зберігають мир” (Як. 3, 18).
Сьогоднішнє моє слово мабуть повинно також бути словом подяки усім вам за те, що ви і вранці, і ввечері возносили молитви до Бога, щоби цей храм постав. Звісно, без вашого внутрішнього хотіння і бажання цього храму не було б. Але бачимо, що церква стоїть.
Тому я дякую усім вам за вашу любов до Бога. Я дякую вашому благочинному отцю Михаїлу Піху, всім меценатам, благодійникам, жертводавцям, всіх хто вклав хоч краплю своєї праці і часу у цей храм. За всіх вас ми молилися за цією Божественною Літургією і просили в Бога для вас милості, ласки Його над вашими родинами. Але знайте, що не лише за цим, але за кожним богослужінням, яке звершуватиметься у цьому храмі, будуть згадані його жертводавці.
А жертва це не лише фінанси, не лише гроші. Жертва – це ваш спів, це вишитий рушник, це навіть ваша молитва.
Напередодні свята Покрова Божої Матері і відтепер вашого престольного свята я хочу побажати вам, щоби цей Покров ніколи не зникав, але завжди перебував над вашим храмом, над вашим селом, над усіма вами. І знайте, що храм цей вашим благословенням від Бога.
Зрештою, можливо я зійду зараз на таку простоту, але скажу все ж, що ваше село віднині є повноцінним, бо у ньому з’явився храм. Інакше це був би хутір, присілок, приписна парафія, що завгодно, але не повноцінне українське село. А від сьогодні це самостійна парафія, це справжнє українське село. Бо духовність – це не від’ємна риса нашого народу.
Я щиро молився, щоби ви цей храм наповнювали кожної неділі і кожного свята. Щоби ви не забували і не лінувались приходити сюди не тільки в якісь особливі дні, як наприклад сьогодні. Але нехай не змовкає ваша молитва і нехай вона буде угодною Богові.
Нехай же Боже благословення і заступництво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії завжди перебуває з усіма вами. Амінь!