Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми вшановуємо чудотворний образ Почаївської ікони Божої Матері – нашу велику українську святиню.
Покровителька нашої землі Пресвята Богородиця у Своєму чудотворному образі явила нам велике заступництво. Сьогодні ж, коли ми по-особливому шануємо образ Богородиці, відбувається наша незвичайна зустріч з Нею. Ми згадуємо той час, коли заступництвом Божої Матері було врятовано Почаївський монастир, лавру, всю нашу землю від турецько-татарської навали. Далекими є ті часи, але народ ще береже пам’ять про те, як Божа Матір прийшла на допомогу, коли здається всяка надія вже була втрачена.
Коли ми з вами, дорогі брати і сестри, проаналізуємо всю нашу уже 1025-річну християнську історію, то побачимо особливий Покров Божої Матері над нашим православним українським народом. Від самого початку наші просвітителі і великі князі почали будувати храми на честь Божої Матері, і перший храм на нашій Русі-Україні був збудований святим рівноапостольним князем Володимиром саме на честь Божої Матері. Його сини і нащадки будували величні храми і присвячували їх Божій Матері, особливо Її Успінню, наче підкреслючи, що Божа Матір, перебуваючи на небесах, ніколи нас не покидає тут на землі.
Богородиця у Святому Євангелії згадується і з’являється не так багато разів, дуже мало зустрічаємо згадок про Неї, читаючи Святе Євангеліє. Але разом із тим, ми знаємо, що коли Ісус Христос проповідує, зціляє, чудотворить, Вона завжди є поряд із ним. Подібно як наша мати, яка постійно дбає про нас і клопочеться про те, щоб нам було завжди добре, залишається наче в тіні, її праця можливо залишається не до кінця нами оцінена і пошанована, але коли її нестає, ми дуже різко відчуваємо її відсутність, ми сиротіємо і дуже гірко це переживаємо. Однак ми не сироти, бо Божа Матір усіх нас прийняла під Свій Покров.
Я хотів би вам, дорогі брати і сестри, розповісти одну притчу, яка дуже яскраво показує роль матері в нашому житті. Мабуть, це навіть скорше не притча, а дуже навіть життєва історія. Багато наших матерів живуть у селах, і часто, залишені дітьми, які переїхали до міста, стають самотніми. Зрештою, на старості років, коли матерів залишають тілесні сили, діти забирають їх до себе, де ті вже доживають віку. Хоча, мабуть, кожна старша людина хотіла би повернутись на свою малу батьківщину, пам’ятаючи приказку: «Де вродилось, там і знадобилось».
Так ось, сталося так з однією матір’ю. Тяжко захворівши, вона приїхала на зиму до доньки. Це була молода сім’я, в якої і свої турботи, і своє життя, донька з чоловіком займались бізнесом, діти були всі в навчанні, тож довелося найняти для матері опікунку. Хвороба не минала, а старенька мати тільки те й робила, що без упину молилась. Зрештою мати попросила доньку запросити священика для сповіді. І ось під час сповіді священик чув, як старенька без упину творила молитву за своїх дітей, за їх сім’ю.
Через короткий час вона померла. Здавалося б, всі жили своїм життям, старенька мати в окремій кімнаті нікому не заваджала і особливо не впливала на життя сім’ї. Однак в скорому часі донька прийшла до того ж священика і поділилася з ним своїми внутрішніми переживанням, мовляв відчувається якась самість, покинутість, та й не все гаразд з роботою. Священик же, знаючи як ревно молилась мати за дітей, пояснив доньці, чого саме їй не вистачає – молитви матері.
Молитва матері, дорогі брати і сестри, має велику силу, і коли твориться з вірою, здатна робити чудеса. Молитва матері охороняє дім, охороняє сім’ю, охороняє рідних і близьких, охороняє і випрошує у Бога доброї долі для дітей. Великим є моління матері перед Богом. Це повчання і дітям, і матерям. Нам, дорогі брати і сестри, слід перебувати у постійному молінні один за одного.
Так говорячи про наших земних матерів, тим більше застосуємо ці слова до Божої Матері, до Матері всього світу. Не можливо, сказано, любити Бога, не люблячи ближнього свого. А я скажу вам, що не можливо любити Пречисту Божу Матір і сподіватись на поміч Її, не люблячи і не шануючи своїх матерів. Богородиця ж звертає наші молитви до Бога, і тоді все у нашому житті є благополучним і щасливим.
Ми дуже переймаємось життєвими проблемами, але якщо навіть їх немає, то ми можемо їх самі придумати для себе. Життя стає надто нестерпним. Як часто сьогодні ми не маємо змоги прийти у храм через роботу абощо. Тому я особливо радію, бачачи сьогодні, у понеділок, у перший робочий день тижня, як багато вас у цьому храмі на богослужінні.
Проте не забуваймо ніколи, що все у житті окрім духовного є другорядним. Звісно людина повинна десь жити, одягатися, турбуватися про дітей тощо. Але не можна реалізовувати свої матеріальні потреби за рахунок занедбування своєї духовності. Біймося забути про Бога і про найближчих і найдорожчих нам людей. Коли ми втратимо Бога, коли втратимо близьких, все інше втратить будь-який сенс і настане великий колапс.
Божа Матір здатна відвертати від нас стріли ворога. Як колись Вона порятувала Почаївський монастир від ворожих стріл, так відвертає від нас бісівські стріли пристрастей і спокус. Потрібно лиш завжди уповати на Її заступництво і не полишати своїх молитов до Неї.
Я, дорогі брати і сестри, вітаю вас із цим особливим днем для вашої парафії, де так шанується Божа Матір і Її чудотворний Почаївський образ. Вона є неподалік від нас у Своїй святині і є великою Заступницею Галицько-Волинського краю. Нехай Покров Божої Матері, Похвали Почаївської, завжди буде над усіма нами. Амінь!
(проповідь виголошена за Божественною Літургією у Введенському храмі смт. Брюховичі під час Архипастирського візиту до смт. Брюховичі у у день свята Почаївської ікони Божої Матері 5 серпня 2013 року Божого)