Дорогі брати і сестри! Щойно почуте Євангельське читання змушує нас замислитися і над словами сьогоднішнього Апостола. Богоглаголивий Павло закликає нас чинити як мудрі і уникати діл нерозумних. У Євангельській же притчі ви бачите, як вчинив багатій, коли вродила рясно нива. Він настільки сп’янів від свого врожаю, що розум його геть затуманився і він почав діяти зовсім не так, як вчить Господь, він пішов за ділами нерозумних.
Ми у своєму повсякденному житті дуже часто поводимо себе подібно до цього багатія. Тут врозріз зі Святим Письмом перед нами постає одне питання, я вважаю навіть, що це онтологічне питання, важливе як для усього людства, так і для кожної людини зокрема; в міру того, як людина відходила від Бога, все більше ставало перед нею це питання: що належить мені особисто, а що належить Богові? Подумаймо, чи можемо ми таким чином ставити це питання? Можемо запитувати, що є власністю людини, а що є Боже? Бачу, багато хто зрозумів вже для себе відповідь на це питання: все Богові належить! Все належить Богові! А ось цей нерозумний багатій, коли побачив як рясно вродив у нього врожай, подумав, що це все належить йому, що завдяки його праці все так гарно зросло і дозріло, і відкинув у цьому дію промислу Божого. Нам же слід розуміти, що людина лише поставлена на землі, щоби працювати і все, що є у Божій владі, а це увесь світ і все, що його наповнює, використовувати на примноження слави Творця.
Нічого не буває нашого в цьому житті. Якщо ми усвідомимо це, якщо покладемо цю думку у своєму серці, то уподібнимось до одного благочестивого чоловіка, до якого завітали два старці-пустинножителі. Чоловік цей був скотарем, мав великі стада худоби і як наслідок – чималі статки, і ось згадані аскети завітали до нього як раз поглянути як він використовує своє багатство. На їхнє запитання він відповів, що не вважає все це своєю власністю: якусь частину заробленого він роздавав убогим, дещо відкладав і витрачав для того, щоби приймати подорожніх, а що залишалось, те віддавав дружині. Очевидно, що такими вчинками він намагався себе від усього цього відмежувати і захистити, не дати жодного шансу земному багатству заволодіти його серцем. Але й також зважте на останні його слова. У них розкривається важливий припис Святого Письма: чоловік повинен бути головою сім’ї і повинен піклуватись про свою сім’ю. І зароблені ним кошти – не його власність, але вони є заробленими для усього сімейства.
Дорогі брати і сестри! Сьогоднішня притча також закликає усіх нас до пильності. Пильнуймо, щоби за земними житейськими турботами не згубити щось значно суттєвіше. Бог промовляє до багатія: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе». (Лк. 12, 20) Він увесь перебуває в думках про свої статки, про новий врожай, будує плани на майбутнє, але цього майбутнього для нього вже не буде, бо Господь кличе душу його давати відповідь за свій земний путь. Чому в наш час так багато різних злочинів? Однією з причин є панування майнової ідеології. Ось який тут є алгоритм: спочатку ти звикаєш до того, що щось таки у цьому світі належить тобі, є твоєю власністю, а потім апетит зростає і вже прагнеш забрати у ближнього. І все це звершується у страшному заблудженні, у нерозумінні, що і те, й інше, і твоє, і ближнього, насправді не наше, але найперше належить Богові. Хто є посібником цього? Диявол. Він, звісно, не потребує нічого з того, що ми наживаємо чесним чи не чесним шляхом, він лише використовує матеріальні речі як один із способів ввести людину у спокусу, підштовхнути до вчинення гріха і погубити її душу.
Безумний багатій навіть не думав про свій останній день. Ми можемо зробити такий висновок, бо та людина, яка постійно перебуває у думці про смерть, не помре наглою смертю, не допустить цього Бог. Однак людина, яка збирає собі багатство на землі ніколи не розмірковує про кінцівку свого життя, вона просто не допускає думки, що колись вона розпрощається з усіма своїми статками. Тому кінець такої людини завжди раптовий і дуже плачевний Характерним є і те, що дуже часто люди славетні, люди праведні, люди, які багато потрудились тут на землі заради ближніх – всі вони помирають не у розкошах, однак пам’ять про них з роду в рід. А от меркантильні багатії з людської пам’яті стираються дуже швидко. Навіть Христос в іншій Своїй притчі про бідного і багатого, називає бідняка на ймення – Лазар, а багатію не дає імені.
Ось таким, брати і сестри, є повчання, яке повинні ми для себе винести зі сьогоднішньої притчі. І нехай допоможе нам у цьому милостивий Господь, нехай дарує нам, щоби слова її глибоко залягли у наше серце і формували у нас не власницький, не матеріальний погляд на світ, що нас оточує. І так пам’ятаймо завжди, що все у цьому світі до найдрібнішої піщинки є лише Боже! Амінь.