Богоявлення — одне з найдавніших свят християнського календаря, яке спершу разом із Різдвом Христовим складало єдине торжество, що вшановувало Втілення Слова і початок Його земного Домобудівництва. З IV століття ці події починають святкуватися окремо, проте в церковних службах на Різдво і Водохреща залишається багато спільного. Обидвом святам передує святвечір, а час між ними відзначено відсутністю посту.
Образи Богоявлення, що з’явилися вже в перші віки християнства, увіковічнювали не лише Хрещення Спасителя у Йордані від Іоанна Предтечі, але, перш за все, явлення світу втіленого Сина Божого як Одного з Осіб Святої Тройці, про Якого свідчать Отець і Святий Дух, що зійшов на Христа у вигляді голуба. Це підкреслюється у піснеспівах свята: «У Йордані хрестився Ти, Господи, і Троїчне явилось поклоніння...» (Тропар свята).
У ранніх християнських пам’ятках IV-V століть, таких як ампули Монци, мозаїки одного з баптистеріїв у равенні, плакетки з трону архієпископа Максиміана, охрещуваний від Предтечі Христос зображувався молодим безбородим юнаком. Однак, надалі, відповідно до церковних переказів, загальне поширення отримає зображення Хрещення Спасителя в дорослому віці.
Незважаючи на те, що головним джерелом іконографії події, що розглядається, було Євангеліє, на свідоцтві якого ґрунтувалися описи Хрещення в апокрифах, образи Богоявлення містили елементи, запозичені не з розповіді святих євангелистів. Так, слідуючи античним образотворчим прийомам, у сцені Хрещення художники поміщали персоніфікацію річки Йордан у вигляді сивочолого старця, який сидить, як, наприклад, в мозаїці купола аріанського баптистерію, на березі або перебуває в самій річці разом з персоніфікацією моря, у вигляді жінки, що пливе у даль. Ці зображення ґрунтувалися на тексті псалма: Море побачило і побігло, Йордан повернувся назад... (Пс. 113, 3). Н.В. Покровський пояснював причину з’єднання ілюстрації на цей текст псалма з зображенням Хрещення тим, що дані слова вказують на старозавітний перехід євреїв через Червоне море, а ця подія в Новому Завіті (1 Кор. 10, 1-2) і святоотецькій літературі розумілася як пророча вказівка на Хрещення. Згідно цьому тлумаченню названий вірш псалма був перенесений у гімнографії свята. [1]
Крім того, Євангеліє не повідомляє нам про присутність при Господньому Хрещенні ангелів, хоча їх фігури, починаючи з VI-VII століть, завжди зображуються стоячими на протилежному від св. Іоанна Предтечі березі Йордану, зазвичай займаючи праву частину композиції. Число ангелів може бути різним. Найбільш часто зображувалися три ангели, які схилилися до Христа, і, подібно до хресних батьків, тримають покрови на руках. Однак зустрічаються й інші варіанти. У мініатюрі зі Слів Григорія Назіанзина (XI століття, Історичний музей у Москві) два ангели злітають до Христа з небес.
Над Спасителем, Який стоїть у воді, з найдавніших часів зображувався сегмент неба, з якого до Христа сходять голуб — символ Святого Духа і промені «троїчного світла». У багатьох пам’ятках, в тому числі і знаменитих мозаїках головного храму монастиря Дафні під Афінами (друга половина XI століття), книжкових мініатюрах й іконах зображується благословляюча правиця Всевишнього, що означає «жест мови», голос із неба. Розглянута мозаїка знаходиться в одному з тромп, на яких утримується купол храму. Оскільки тромпи мають криволінійну «увігнуту» поверхню, світло, що падає на мозаїку, заломлюється таким чином, що особливим сяйвом виділяється саме центральна частина сцени. Тим самим акцентується момент явлення Божества, теофанії.
Зображення Хрещення в мозаїках Палатинської капели в Палермо і церкви Св. Луки в Фокиді (XII століття) схожі з Богоявленням в Дафні. Поряд з використаною в них лаконічною іконографічної схемою, у візантійському та давньоруському мистецтві була поширена більш докладна. Так, у фресці церкви Спаса на Нередиці (Новгород, 1199 р.) на березі Йордану показані люди, що роздягаються і чекають своєї черги хреститися. Один з них знімає сорочку, а інший вже пливе по воді. Звертає на себе увагу й те, що постать Спасителя не оголена, як у деяких інших пам’ятках, а підперезана. У руці св. Іоанна Предтечі знаходиться сувій — символ його проповіді про Христа народу. На воді, ліворуч від Ісуса, накреслено зображення хреста як знаку освячення світових вод. Таке ж зображення хреста на воді, виділене червоним кольором, присутнє на іконі «Хрещення» XIII століття, що зберігається в монастирі св. Катерини на Синаї.
У Національному музеї Сербії (м. Белград) знаходиться ікона XIV століття, що володіє ще більшою кількістю деталей. Численна юрба юдеїв, присутніх при хрещенні Господа, показана на обох берегах річки, в ній виділяються старці, юнаки, жінки, які тримають на руках немовлят. У верхній частині ікони зображені дві невеликі оголені фігурки, що сидять на вершинах гір і виливають воду з ємностей. Це персоніфікації легендарних джерел Іора і Дана, при злитті яких утворився Йордан, про що повідомлялося в давніх переказах — у Йосипа Флавія і блаженного Ієроніма. Крім того, біля ніг Іоанна Предтечі зображена сокира, що нагадує про мученицьку кончину пророка, а ліворуч — сцена його проповіді. Головною іконографічною особливістю образу є зображення небесних врат, що відчиняються, як про це говориться в Євангелії (Мф. 3, 16), ангелів і Христа Еммануїла в небі.
Злиття потоків Іора і Дана на древній псковській іконі (перша половина — середина XIV століття, Державний Ермітаж) показано таким чином, що вони утворюють лінію скелястого берега над головою Христа. Його постать у воді виявляється укладеною в ущелину, що нагадує, за спостереженнями Л.І. Ліфшиця, безодню пекла, символізуючи очищену від гріха і оновлену хрещеною жертвою плоть Адама [2], відповідно до тексту Послання апостола Павла до римлян: «Всі ми, що хрестились в Христа Ісуса, у смерть Його хрестилися? Отже, ми поховані з Ним хрещенням у смерть, щоб, як Христос воскрес із мертвих славою Отця, так і ми в оновленому житті ходити почали»(Рим. 6, 3-4). Л.І. Ліфшиць зазначає, що в зображеннях Хрещення художники різними способами вводили мотиви, що нагадують про поховання Спасителя і Його Зішестя в пекло. Так, з похованням асоціювалися зображення Христа, зануреного під воду з головою, а із Зішестям в пекло — зображення Спасителя стоїть під час Хрещення на підніжку, що нагадує, як у фресках Грачаніца (1321 р.), здолані ворота пекла.
Найбільшу увагу у всіх образах Богоявлення привертають постаті Спасителя і св. Іоанна Предтечі, який покладає правицю на голову Христа. Цей жест перейшов в мистецтво з обрядової церковної практики. У гімнографії свята, як і в іконах, акцентується тема прийняття Господом Хрещення від Свого раба: «як покладе раб руку на Владику», — співається в тропарі на водосвяття. Поза Христа буває різна. У ранніх пам’ятниках Його постать часто поставала строго фронтально, надалі найбільш популярними стають зображення в легкому розвороті та рух, начебто Христос робить крок. Це прямо пов’язано з євангельським текстом, де говориться, що, охрестившись, Ісус «вийшов негайно з води» (Мф. 3, 16). Саме так показано Хрещення на Васильївскьких вратах (нині — в Троїцькому соборі м. Александрова, XIV століття), іконах-«таблетках» з Сергієво-Посадського музею-ризниці і Софійського собору (XV століття). Практично у всіх іконах Богоявлення Спаситель благословляє правою рукою.
У давньоруських пам’ятниках XVI - XVII століть, незважаючи на заборону церковними соборами зображувати Бога-Отця, в Богоявленні, у сегменті неба часто присутня фігура Саваофа. Так, на іконі початку XVII століття майстра Михайла Саваоф у білому одязі зображений сидячим на престолі, по боках від Нього шестикрилі серафими. З Його уст виходить промінь, в якому зображений у вигляді голуба Святий Дух. У пізньому іконописі XVIII - XIX століть Бог-Отець часто зображувався сидячим на хмарі з сувоєм в руках. Цей сувій з текстом: «Цей є Син Мій улюблений», — виконував ту ж функцію, що і в давніх пам’ятниках символ руки в небі.