Слово митрополита Димитрія на 4-ту Пасію Великого посту

В
ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!



Дорогі брати і сестри! Господь наш Ісус Христос молився у Гефсиманському саду
перед Своїми стражданнями. Святий євангелист свідчить, що, коли Христос молився,
то «був піт Його як краплі крови, що
падають на землю» (Лк. 22, 44)
. Дуже часто ми ставимо перед собою
запитання: чи була потреба Христу, Сину Божому, молитися, якщо Він задовольняє
всі наші прохання, якщо Він є податель і учитель молитви?



Всі добре знають, що під час молитви ми розмовляємо з
Богом. Всі ми, християни, потребуємо молитви, як дерева води. Молитви — це
нерви душі нашої. Тому, хто не творить молитви перед Богом, той є мертвим,
бездушним і відкинутим.



Ми повинні знати, що Бог не вимагає від того, хто
молиться, красоти мови і вишуканого впорядкування слів, а навпаки душевної
теплоти і щиросердечності. В нас буває так, що приступаючи до кого-небудь з
проханням, ми шукаємо і підбираємо слова, а тут нічого особливого не потрібно,
а тільки необхідно мати тверезий розум і тоді нічого не буде на заваді тобі
бути поруч з Богом. Цьому навчає нас Христос Бог: «А молячись, не говоріть зайвого, як язичники, бо вони думають, що в
багатослів
ї своєму почуті будуть» (Мф. 6, 7).



Завжди необхідно молитися так, щоб бути почутим Богом,
бо і фарисей молився, але від тієї молитви пішов менш оправданим. Ми будемо
вислухані тоді, коли будемо достойні отримати те, чого просимо, якщо молимося
відповідно до законів і заповідей Божих, якщо молимось постійно, якщо не
просимо нічого такого, що є невгодним Богові, якщо просимо тільки корисного,
якщо виконуємо все, що потрібне. Таким чином, багато хто був почутим за
благочистиве життя: сирофінікіянка — за невідступність у молитві; Соломон — за
достойне прохання; митар був почутий Богом за смирення. Ми буваємо не почутими —
коли виносимо з вуст своїх для себе некорисне, коли, молячись, не залишаємо
своїх гріхів.



Чому ми часто говоримо, нарікаючи на Бога, що Він
начебто не чує наших молитов? Тому що в нас збідніла, висохла як осіннє стебло,
віра, тому що в нас немає благочестя, любові і співстраждання. Навіть у
церковних колах, серед священнослужителів процвітає більше секуляризму, аніж у
простих православних віруючих. Ми зараз всі заражені духом свободи. Але якої,
думаєте божественної, тієї, яку нам дарував Господь через Голгофську жертву? Ми
говоримо, що пишемо і продукуємо демократичні закони. Але ж ті закони
зневажаються перш за все тими, хто їх приймає, бо вони ніколи не творяться з
молитвою і благословенням. Отже, живучи в такому морі цинізму, ми хочемо, щоб
нас почув Бог, щоб Він звернув увагу на нашу молитву? З огляду на Божественні
заповіді і їх виконання, це важко собі уявити.



Ми часто шукаємо виправдання для того, щоб не
приходити до храму — місця молитви і постійного спілкування з Богом. Ми дійсно,
з огляду на те, що потрібно працювати, не можемо ставати постійно до молитви.
Але не виправдовуймо і не заспокоюймо цим себе. В молитві важливі не стільки
звуки, скільки думки; не здіймання рук, а здіймання розуму; не зовнішній
вигляд, а внутрішній зміст. Можна, йдучи по вулиці, творити молитву; можна,
сидячи на роботі, присвячувати Богові свій дух. Словом, можна всюди творити
тривалу й усердну молитву.



Найбільш досвідченими у молитві були преподобні
старці. Їхні повчання горять великим багатством правильного творіння молитви
перед Богом. Прп. Макарій Оптинський навчав, що до храму потрібно приходити у
мирному дусі, бо молитва не приймається від тих, хто перебуває у гніві. «Під
час молитви не корисно прагнути до високих почуттів. Необхідно тільки вникати у
зміст проказаних слів, уважно молитися, і тоді, з часом, Господь подасть і
осяяня духовне, і заспокоєння сердечне», — каже нам інший Оптинський старець
Никодим.



Молитва є винуватицею всіх добрих діл. Хто може бути
світлішим за того, хто розмовляє з Богом? Якщо ми, здобуваючи освіту, слухаємо
викладачів, наставників і дуже швидко стаємо такими як вони, то тим більше,
ведучи розмову з Господом, ми будемо ставати чистими, мудрішими і правильно
розпоряджатися у своєму житті. Господня молитва супроводжувалась кровавим
потом, а ми свою молитву повинні супроводжувати хоча б слізьми, і тоді неодмінно
будемо почуті Господом. Амінь!






Pоздрукувати матеріал
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування