В ім’я Отця, і Сина, і
Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Перш
за все подякуймо Богові за те, що Він сподобив нас дожити до цих світлих і спасительних
днів посту. Це особливий час в житті кожного справжнього християнина, котрий
життя своє провадить у надії вимолити у Господа спасіння і життя вічне. І тому
Свята Чотиридесятниця, в яку ми з вами вступаємо, є світлою, радісною печаллю.
Ви чули за ранковою
Літургією як нас навчає сьогодні Апостол. Він каже, що ніч минула, а день наблизився.
(Рим. 13, 12) Для кожного із нас зараз
не лише у природі настає весна, а настає найперше духовна весна, яка приходить
до нас кожного року, коли ми викликаємось вирушати у далеку дорогу. Бо піст —
це дорога, яка, при тому, неодмінно нас приводить до Святої Пасхи, Воскресіння
Господнього. Там далеко видно це свято, але на цій дорозі нас ще підстерігає
ворог роду людського, який, як тільки ми з вами подумаємо про подвиг посту,
справжній подвиг, посіє у наших душах сумнів чи варто накладати на себе цей
подвиг, навіщо він узагалі потрібен цей піст. Справді, для чого ми з вами зараз
тут у цей святий вечір прийшли до храму? Яке є наша мета? Адже щонеділі увечері
ми приходили з вами до храму, щоби звершувати читання акафисту Покрові Божої
Матері і насолоджувались співом цього акафисту. А сьогодні вечір незвичайний,
сьогодні Церква навчає нас попросити прощення один в одного, скреслити всі
образи і ступити на шлях самозаглиблення і самовдосконалення.
Скажете це так легко
зробити? Насправді, ні. Легко вимовити устами «Простіть мене!» і почути
відповідь «Бог простить і мене простіть!». Але чи так само легко вимовити це
серцем? Інколи ми цієї відповіді «Бог простить» можемо і не почути. Буває, що
наші образи є вищими за бажання попросити пробачення і простити самим.
Запитаєте, чи в кожного треба просити прощення? Так, треба просити прощення
один в одного, рідних, близьких, навіть у тих, кого ми не знаємо. Думається, чи
не абсурдно це, просити пробачення у незнайомців або у тих, кого нічим не
скривдили. Але пам’ятаймо, сьогоднішній день є згадуванням Адамового вигнання з
раю. А в Адамі, каже Апостол, всі згрішили. (Рим. 5,
12)Тому то потрібно у всіх щиро просити прощення, бо всі однаково грішні і
винні один перед одним. І цей святий вечір для кожного з нас відкриває через
прощення дорогу у піст
Поститися, брати і
сестри, кожен може. І перш за все перед нами постає видимий подвиг посту —
тілесний піст. Тому що кожен готовий сказати: «Я приймаю на себе подвиг посту.
Це ж не так важко, особливо для здорової людини, відмовитись від деякої їжі».
Але насправді не такий піст проповідує нам Церква. Навіть у богословських
текстах ви ніде не знайдете твердження, що одного тілесного посту є достатньо.
що він є достатнім проявом каяття, гідним приготування до світлого дня
Воскресіння Господнього. Бог не вимагає від нас ніякого голоду. Авва Іперехій
так і каже: «Якщо Ви готові поститись, але їсте брата свого, то краще їжте
м’ясо, пийте міцні напої і цим не будете так осуджені, аніж, коли постячись
тілесно, голодуючи, будете кривдити, ображати, обмовляти, осуджувати свого
ближнього». Такий піст на себе не накладайте.
Дієтологи також
пропонують нам свого роду пости. А хіба хворі люди тілесно не постять? Хіба не
змушені вони утримуватись від тих чи інших страв? Піст справжній — це поститись
духовно і тілесно, тілесно і духовно. Стримання від їжі лише певною мірою
налаштовує нас на духовний піст. Взагалі, їжа якось так у нашому житті набула
особливого ритуалу. Навіть сьогодні у цю сиропусну неділю ми ще доїдаємо все, у
своїх домівках споживаємо їжі дуже багато, переживаючи, щоби нічого не
залишилось і не зіпсувалось за час посту. Можливо творимо й правильно — шкода,
вся їжа купується на важко зароблені гроші. Але відкрийте книги, ті книги, які
пропонує нам читати Свята Церква. І ви побачите скільки в них розуму, істини.
Будь-яка книга,що говорить про піст, навчить вас, що людина повинна споживати
стільки їжі, щоби лиш підтримувати своє життя — все інше буде зайвим. Так само
є й інші речі, які є зайвими у нашому житті. Ми постійно спокушаємось, щоб мати
різноманітний одяг, щоб мати кілька домівок, автівок, всього потрохи. А
насправді, коли ви без зайвої допомоги, без навіть настанов священика і Церкви,
коли ви самі із собою зустрінетесь у житті і подивитесь на себе збоку, то
неодмінно запитаєте: «А навіщо це все, навіщо нам це все мати?» Усе що маємо,
потрібно буде поділити між дітьми і будемо мати через це скорботу, бо хтось із
нащадків найпевніше залишиться незадоволеним. І так тіснота і печаль приходить
від усіх без виключення зайвих речей.
Тому, дорогі брати і
сестри, ці святі дні подаються для нас, щоб ми зрозуміли, що наше земне життя,
сенс його полягає у тому, щоби пройти вузькою стежкою і знайти Бога. Щоби
зустрітись із Ним, дійсно не потрібно нічого зайвого, а лише потрібно
зрозуміти, що піст і покаяння — це два крила, на яких ми неодмінно піднімемось
до небесних осель.
З давніх-давен існує
традиція просити прощення у цей святий вечір один в одного, якщо тільки ми
по-справжньому накладаємо на себе подвиг посту. Традиція ця прийшла до нас від
єгипетських пустинножителів, від монахів, які також збирались перед початком
посту і просили один в одного прощення. Після цього вони покидали монастир,
свого ігумена і йшли далеко в пустелю, в печери для того, щоби там провести усі
дні посту і повертались лише на Страсному тижні. Ніхто не знав що їх там чекає.
Багато з них вже ніколи не повертались до монастиря, знаходячи у печерах місце
свого останнього спочинку. Згідно ж цієї традиція і я прошу у всіх вас, дорогі
брати і сестри, прощення як ваш архипастир. Тому що й мені як архиєрею є в чому
каятися, бо усвідомлюю, що можливо не до кінця ревним був священнослужителем,
не до кінця ревно проповідував, повчав, і лінь маю як і кожен з нас. Простіть
мені, отці чесні, дорогі брати і сестри, чим згрішив перед вами словом, ділом,
думкою в усі дні життя мого! (після
відповіді присутніх) Бог благодаттю і щедротами Свого чоловіколюбства
простить і помилує всіх нас. Амінь.
(слово
виголошено 26 лютого 2012 року у Покровському кафедральному соборі м. Львова за
прощеною вечірнею у неділю сиропусну)