В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі Брати і сестри! Прихід Спасителя на землю є межею Старого і Нового Завітів, і хрещення, яке приймає Господь Ісус Христос від рук Іоанна Предтечі власне символічно показує, що Господь стає на межі Старого і Нового Завіту, виходить на проповідь благовістя, чим і розпочинає Новий Завіт.
Хто був на Святій Землі, бачив невелику річку Йордан. Стоячи біля цієї річки, можна було б подумати, а чому Господь не прийшов до великої річки, до великого океану; водночас і святі отці і вчителі Церкви себе запитують: хіба Йордан міг наповнити море, чи замінити море? Звичайно, що міг, тому що Господь як Творець, сходячи в Йордан, освячує водне єство, як Творець усього видимого і невидимого світу наповнює і освячує Йордан. Яка ж участь у цьому відношенні Іоанна Хрестителя, який, проповідуючи, говорив, що Той, Хто хрестить Духом і вогнем, прийде за ним, але попереду нього є, і що він недостойний розв’язати ремінь на ногах Його? І ось Іоанн нахиляється, щоби розв’язати ремінь, прихиляється перед Сином Божим і водночас кладе руки свої на Його голову для того, щоби охрестити. З Євангелія ми бачимо смирення людини перед Богом, смирення того, хто народився від жінки, перед Тим, для кого Дух Святий був Отцем, а Діва носила в своїй утробі.
Народження і пришестя у світ Сина Божого стає також і явленням, навіть і саме свято Богоявлення колись святкувалось разом із Різдвом Христовим. Святитель Іоанн Золотоустий запитує себе: «Скільки було чи ще буде явлень у світ Бога, у цей світ, який створений Богом?», і відповідає для себе: «два явлення». Які саме? Перше — це явлення на ріці Йордан, а друге — звичайно ж, це Друге Пришестя, явлення у світ Сина Божого при кінці світу. Іншого явлення не може бути.
Тому ми, дорогі брати і сестри, святкуючи сьогодні це велике свято, приклонімося подібно до Іоанна Предтечі перед Спасителем, перед Богом, тому що мета явлення у світ Сина Божого це, звичайно ж, обожити саму людину. І Таїнство Хрещення, яке абсолютно не потрібне було Христу, дароване нам для того, щоби, як каже святитель Іоанн Золотоустий, немов колісницею вивести нас на небеса. Тому ми, відроджені у купелі Святого Хрещення, є справжніми істинними християнами, зодягнувшись у білу одіж ми повністю посвятили себе Христу, наслідуємо Христа, виконуємо Його заповіді. І кожний рік, коли святкуємо Хрещення Господнє, ми нагадуємо собі, що подібно до Христа і кожний із нас хрестився у купелі Святого Хрещення. А святу воду почерпаємо ми для того, щоби омитися нею і чистими бути і тілом, і душею.
Я хотів би звернути вашу увагу на саме освячення води, яке називається великим. Кожний із вас може протягом року замовити собі молебень із освяченням води, але священнослужитель звершуватиме це освячення за малим чином. І лише раз на рік звершується чин великого освячення води, який грецькою мовою називається Αγίασμα і перекладається як «велика святиня». Цей чин звершується Православною Церквою двічі: в Навечір’я Богоявлення, тобто вчора, і сьогодні, у день Богоявлення, і щойно завершиться Божественна Літургія ми приступимо до звершення цього чину.
В деяких місцевостях України люди мають за звичай почерпати воду двічі. І дуже часто можна почути, що, начебто, вода, освячена в день Навечір’я є «сильнішою», аніж освячена у день самого свята Богоявлення. Це є зовсім неправильно так думати, це велика помилка, тому що вода однакова за своїми властивостями що вчора, що сьогодні. Властивості води від того, коли вона освячується і коли ви її почерпаєте не міняються. Для нас головним має бути той факт, що це є свята вода, велика і помічна святиня, освячена на спомин великого і славного свята Хрещення Господнього, явлення у Пресвятій Тройці істинного Бога. Так само у старих книгах можна прочитати багато чого про Велику Агіасму, і святитель Петро Могила у виданому ним требнику 1641 р. звертає увагу на ті помилки та вкорінені маловірні звичаї, які були у нашому народі зі старих часів. Наприклад вважалося, що свята вода, Велика Агіасма може бути прирівняна до Святого Причастя. Це також неправильно і є великою помилкою, і дуже часто бувало так, що люди не причащалися у церкві і думали, що ковток святої води замінить їм це Таїнство. Святитель Петро Могила у своєму требнику все це відкидає. Робились виключення лише у деяких випадках. Наприклад тим, на кого була накладена епітимія (злодії, розбійники, які сиділи по в’язницях), священики приносили святу воду і дозволяли вживати цю воду як певну замінену Причастя, від якого вони були відлучені через свої тяжкі гріхи, як хоч якась можливість виявити покаяння і долучитись до якоїсь святині. Ми ж, як люди свідомі, навряд чи станемо прирівнювати себе до них; якщо ми є вільні і не маємо жодної заборони приступати до Причастя, то звичайно ніяка вода не замінить нам цієї великої Тайни, Божественної Євхаристії, яка щодня звершується у святих храмах. Дай Бог, щоби ми не мали у думках усіляких забобонів чи вигаданих упереджень стосовно святої води, відносилися до неї як до святині, окроплювали нею свої домівки, омивались нею, покладаючи собі у душі, що тим самим ми символічно омиваємо і наші гріхи і приготовляємо себе до вічного життя. Амінь.
(проповідь виголошена у Свято-Покровському кафедральному соборі м. Львова 19 січня 2012 р.)