Слава Отцю і Сину і Святому Духові!
Дорогі брати і сестри! Один премудрий старець повчає так: любити царя можна і на відстані, мати його портрет, що висітиме на стіні, в царські дні не ходити на роботу і таким чином його вшановувати, але ось любити матір царя це вже велика проблема. Тому що любити її, це значить увійти в царські палати, увійти, щоб її побачити. Не думайте, що цей старець був в захоплені від земних царів, він підводить нас до розуміння того, як потрібно шанувати Божу Матір. Для того, щоб ЇЇ належно вшановувати, потрібно ввійти в небесні Царські оселі Христа Спасителя.
Сьогодні є свято, наголошую, саме свято Успіння Пресвятої Богородиці. Цього дня ми відчуваємо, що означає любити Матір Христа Спасителя. Цим святом Церква немов завершує земне життя Богородиці, і ми навіть можемо сказати, що Матір Божа померла. Якби тут поставити крапку, то ніколи б не відзначали ми цього свята, бо знали б, що Діва Марія померла, як померли і наші родичі, друзі, знайомі. Але ми знаємо, що це свято саме тому й стало святом, що гроб, куди було покладено тіло Божої Матері не втримав цього тіла, подібно як Христа Спасителя; як ученики, послідовники Христові не знайшли у гробі тіла свого Вчителя, так апостоли не знайшли у гробі і тіла Богородиці. Тому Церква не називає цю подію смертю Божої Матері, але Успінням. Тому що джерело життя виточує не гроб повний червів і тління, але б’є життя із гробу пустого — не пограбованого злодіями, а такого, в якому не зазнало тління пречисте тіло, а було забране на небеса. Бо такою була воля Христа Бога. Ось чому ми сьогодні не сумуємо а святкуємо, бо так само, як у Різдві дівство зберегла Божа Матір, так само і при відході з цього тимчасового життя і вшестя на небеса вона цього світу не залишила. І ми сьогодні відчуваємо особливу близькість Богородиці до нас.
Ніхто можливо не звертає увагу, коли читає, якщо читає, канон на відхід душі від тіла, що він звернений до Діви Марії. Бо, перш за все, саме вона стоїть при дверях нашого переходу від земного і тимчасового життя до вічного. І цьому є багато свідчень у святих подвижників, пустинножителів, учителів Церкви. Ось чому, дорогі брати і сестри, для нас так важливо Успіння Божої матері, її особлива присутність навіть у цьому дуже таємничому для нас святі.
Взагалі, всі Богородичні свята мають певну таємничість. А ось свято Успіння особливо люблять саме монахи. У нас на Україні є дві Лаври саме на честь Успіння Пресвятої Богородиці і це не просто так. Бо це свято тих, хто кожну хвилину свого життя пам’ятає про час смерті. Людині гріховній — це страшно, а людині духовній — велика насолода чекати цього дня. Смерть не приходить до нас, щоб ми подали їй каву, а приходить, щоб запитати про те, як ми жили і чи чинили те, що нам належало. І про цей час смерті ми завжди повинні пам’ятати. Звісно, нам нізащо не уподібнитись Матері Божій у її Успінні. Але є одне «але». Так само як Втілене Слово Боже воскрес із гробу, як Матір Божа була взята із гробу, так само колись воскреснемо і ми своїми тілами, адже такою є основа нашої християнської віри, воскреснемо на Страшний Суд Христів, щоб отримати остаточний присуд Христів.
Це свято нас особливо наближає до цієї пам’яті, адже пам’ятати про час смерті означає не згрішити ніколи, а якщо й згрішити, то негайно каятись, провадити духовне життя і пам’ятати, що всі ми тут тимчасові.
Нам відомо з Церковного передання дуже багато про Успіння Божої Матері, багато можна прочитати про цю подію, але ми, взираючи на образ святої Плащаниці, яка лежить посеред храму, повинні твердо усвідомити, що Матір Божа не є мертвою, але живою заступницею і молитвеницею за нас перед Престолом Божим. Амінь