Я надзвичайно зворушений, бо зовсім не очікував якихось відзнак. Мимоволі ретроспективно я думками повертаюсь у 1973 рік, місто Санкт-Петербург на берегах Неви, 22 квітня. Відчуваю на своїй главі руку приснопам'ятного, вже покійного нині, митрополита Никодима Ротова, який, молячись, слов’янською мовою промовляв такі слова: «Божественна благодать, що все немічне лікує і виснажене поповнює, поставляє тебе Павла у пресвітери». Владика Никодим прожив всього лиш сорок дев’ять літ, молодим він помер… А мені не здається що я вже сорок літ є священиком. Це немов би у тій пісні: «Це так було недавно, це так було давно». Чотири десятиліття вони пройшли як одна мить. Інколи мені здається, що життя наше довге, щоби зробити, можливо, і багато помилок і занадто коротке щоби виправити їх.
Дорогий Владико! Через Вашу особу я хочу перш за все скласти подяку Святійшому Патріарху Філарету, а також, звісно, й особисто Вам за оцінені труди. Однак приймаю я все це не як щось особисте і власне, а як працю усіх наших священиків і всіх наших вірян. У часовому просторі ми вже вступили в це свято жон-мироносиць, і скажу, це дійсно вони, жінки, зберігали церкву у всі складні часи. Слава Богу за все! Нам довелося пережити, 89-90-ті роки минулого століття, тяжке служіння на площі Юра коли і каміння летіло і обплювання терпіли, але Господь нас укріпив, Господь не давав відступити. Інколи мені не хотілося йти до того собору: а може я буду сьогодні обпльований. Але ж ні, міркував потім, коли люди там – іди.
Тому, дорогий Владико, дуже вдячний я Вам і зичу всім нам ласки Божої і радості у Воскреслому Христі Спасителі на многая літа!