Християнська душа у сьогоднішній день переживає священну радість, бо «Христос воста, веселіє вічноє», «Вчера спогребохся Тебі, Христе, совостаю днесь воскресшу Тебі».
У Вашому Великодньому посланні, дорогий Владико, домінуюче місце Ви відвели священному гробу, від якого віє життя. Дивна асоціація здавалось би – Воскресіння і гріб. Ще в Старому Завіті шеол, місце темряви, вважалося місцем смутку і старозавітній праведник, багатостраждальний Іов, сходячи в шеол, перед друзями сказав ці геніальні слова: «Я знаю, Відкупитель мій живий, і Він в останній день воскресить з пороха цю мою шкіру, що розпадається, і я у плоті моїй побачу Бога». (Іов 19, 25-26) І не дивно, що Воскресіння і гріб так часто поєднуються у пасхальних піснеспівах, бо ж ми співаємо: «хоч і до гробу зійшов Ти, безсмертний, проте пекельну зруйнував єси силу», (тропар Великої суботи), а також і в тропарі Пасхи: «Христос Воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував». Навіть перед початком кожної Літургії священик, звершуючи кадіння довкола святого престолу, завжди промовляє слова тропаря «У гробі тілом, у пеклі душею як Бог, в раю ж з розбійником і на Престолі був Ти, Христе…». Тому й ми називаємо цей гріб живоносним, бо з нього для усіх нас повіяло життя. І також саме тому, коли ми в ці Пасхальні дні ідемо в некрополі, на цвинтарі, ми не відчуваємо смутку: біля пам’ятників, навіть біля, нараз, похиленими хрестами, віє життя. Повні радості ми у пасхальні дні будемо співати в акафісті: «Радуйся, живоносний гробе, бо з тебе Христос Воскрес».
Дорогий Владико, у сьогоднішній день ми, духовенство Львова, кафедрального собору, представники духовної школи, наші віряни кафедрального собору, як Ваші діти, хочемо привітати Вас. У цей наречений і святий день, коли небеса звеселяються і земля радіє, наші побожні серця хочуть об’єднатися любов’ю з Вашим люблячим батьківським серцем. Вже третю Пасху Ви святкуєте в культурній столиці України, княжому місті Лева. Двадцять літ свого життя Ви святкували в Києві, ще будучи студентом, пізніше монахом і єпископом, і, певно, собі і на думці не мали, що в 2010-му році промисел Божий вкаже Вам дорогу до нас. Тоді Ви, смиренно корячись волі Божій, прийшли до нашої, тоді вже осиротілої, хати. І за цих три роки Ви так ментально вжилися тут, що ніхто б не сказав, що Ви десь з Центральної чи Східної України. Та й родом Ви найближчий наш земляк, уродженець країв, де стикається Волинь, Галичина, Поділля. Нам, Владико, приємно і те, що наприкінці минулого року Ви стали доктором церковно-історичних наук. У такий відповідальний час і життя нації, і держави, і Церкви – це є велике надбання. Тому хочемо, дорогий Владико, щоб Воскреслий Христос Спаситель кріпив Ваші духовні і тілесні сили ще довгі-довгі літа нести вістку про Христа Воскреслого. Дозвольте привітати Вас славним апостольським привітом: «Христос Воскрес!». Воістину Воскрес Христос! Іспола еті деспота!