Слово Патріарха Філарета до єпископа Юліана на вручення архиєрейського жезла

Преосвященний єпископе Юліане,
улюблений у Христі брат!

Несподівано для тебе, але ми віримо, що з волі Божої, Священний Синод обрав тебе на єпископа Городоцького, вікарія Львівської єпархії. Нині дією Святого Духа через покладання рук архієреїв ти зведений на вищий ступінь церковного служіння.

В молодому віці покликав тебе Господь на служіння Церкві. Після отримання богословської освіти ти був викладачем Львівської Православної Богословської Академії. Нещодавно прийняв чернецтво і, з благословення Львівського митрополита Димитрія, відкрив при Львівській академії чоловічий монастир. Тепер, заради чернечого послуху, тобі належить бути вікарним єпископом – помічником митрополита Димитрія в управлінні однією з найдавніших єпархій Української Церкви – Львівською єпархією.

За традицією, перед тим, як ти почнеш своє нове служіння, нам належить сказати тобі повчальне слово. Тобі відомо слова апостола Павла: «Хто бажає єпископства, той доброго діла бажає» (1 Тим. 3,1). Багато хто із ченців хочуть бути єпископами. Вони думають, що саме їхнє бажання є добрим ділом. В дійсності це не так. Великі святителі Церкви Христової тікали від єпископства. Чому? Тому що боялися відповідальності перед Богом, вважаючи себе недостойними такого високого служіння. Вони думали, що не зможуть у всій повноті виконати архієрейські обов’язки.

Чому вони так думали? Тому що уявляли, що таке архієрей, які труднощі пов’язані з цим високим положенням в Церкві, і які страждання треба йому перетерпіти. Тому апостол Павло цілком справедливо сказав, що той, хто бажає єпископства, той доброго діла бажає. Бажати єпископства – це означає бажати нести тяжкий хрест, це майже те ж саме, що йти за Хрестом на Голгофу.

Але в наш час багато хто із бажаючих єпископства бачать в єпископстві не тяжкий хрест, а лише архієрейську владу і славу. Такі єпископи глибоко помиляються! Паства хоче бачити в єпископі світильника, а недостойний єпископ не може подати приклад високоморального духовного життя, тобто своїм життям не може світити. Одні з них стають п’яницями; другі – користолюбцями, повністю заглибившись в накопиченні земних тимчасових благ; треті впадають в розпутство і навіть неприродні плотські стосунки; четвертими оволодіває марнославство і гордість.

Як правило, такі єпископи не трудолюбиві, вони навіть лінуються регулярно звершувати богослужіння, але над духовенством і паствою виявляють своє владолюбство. На таких єпископів не може покладатися ні паства, ні вся Церква. Вони часто бувають зрадниками. Хіба це ті єпископи, які «доброго діла бажають»? Хіба таких єпископів мав на увазі апостол Павло?

Священнодія єпископа є найважливішою частиною служіння єпископа, і насамперед – відправлення Таїнства Тіла і Крові Христової. Для того, щоб увійти до вівтаря, священнодіючий повинен облачитись в священні одежі, щоб бути через це ніби вилученим із мирського середовища. Але ми, священнослужителі, часто забуваємо, що облачення у священні ризи – це не зовнішня прикраса. Священні ризи повинні відповідати душевній і тілесній чистоті, умиротворенню духу, усвідомленню високого обов’язку перед Богом і паствою. Єпископи і священики часто вдягають світлі і розкішні одежі на брудні душі і нечистими руками торкаються Тіла Христового.

Служіння єпископа є жертовне вмирання заради любові до пастви і Церкви. Сила любові відповідає його любові до церковного служіння. Зв’язок єпископа з духовенством і мирянами повинен звершуватися не через звичайне панування і адміністрування, а через взаємну любов, через служіння. З боку єпископа любов повинна бути батьківська, піклувальна, а з боку духовенства і мирян – синівська, вдячна. Господь сказав: «пастир добрий душу свою покладає за овець» (Ін. 10, 11) і «вівці голос його чують» (Ін. 10,3).

Святитель Іоанн Золотоустий говорить: «Єпископ повинен належати всім і носити тяготи всіх… Єпископу може винести вирок кожен, осудити всі – і мудрі, і нерозумні… якщо будеш діяти сильно – набудеш ім’я жорстокого, якщо слабо – недбайливого… Як буває змушений він засмучувати багатьох волею чи неволею! Як буває він змушений обходитися суворо з багатьма, хотів би він цього, чи не хотів».

Єпископ повинен мати дар співстраждальної любові. Це означає, що чужі біди і падіння він повинен відчувати ніби свої. Єпископ зобов’язаний турбуватися про душі, впливаючи на них як заходами осудження й прощення, так і заходами суворості та дисциплінарного покарання.

Святитель Василій Великий дає таку пораду єпископам: «Сильний у слові не повинен вживати свою владу на зневаження підлеглих і величатися перед ними; навпаки, висоту свого сану зобов’язаний мати за привід до смирення перед ними».

Єпископське служіння кличе тебе, улюблений брате, до багатьох подвигів, до готовності переносити труднощі, скорботи і випробування. Будеш іти цим шляхом, нагорода твоя велика на небесах. Зневажатимеш своє високе служіння – успадкуєш долю грішників. Але ти наберись терпіння і завжди пам’ятай слова Господа, сказані апостолу Павлу: «Сила Моя виявляється в немочі» (2 Кор. 12, 9). Покладай усі надії на Господа і на Його Пречисту Матір. Виховуй свою паству в дусі любові до Бога і ближніх, і відданості Україні і її народу.

Спочатку твоє архієрейське служіння проходитиме під керівництвом досвідченого архіпастиря преосвященного митрополита Львівського Димитрія. Це полегшить твоє входження в архієрейське служіння.

А зараз прийми цей жезл – як символ архієрейської влади й опору у важких житейських обставинах, і від даної тобі благодаті Святого Духа благослови цей віруючий побожний народ, який молився сьогодні за тебе і твоє подальше єпископське служіння.




Pоздрукувати матеріал
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування