Слово Високопреосвященного митрополита Димитрія за подячним молебнем у День Державного Прапора України

Всечесні отці!

Дорогі у Христі брати і сестри!

Цього святого недільного вечора я хотів би всіх вас привітати зі сьогоднішнім Днем нашого Державного Прапора і з прийдешнім Днем Незалежності України. Щиро вітаю вас із цими нашими державними святами!

Щойно ми звершили молебень - подячний молебень, що я хотів би підкреслити, тому що ми не повинні переставати дякувати Богові за те, що відбувається в нашому особистому житті і також те, що відбувається в житті нашої Української держави. Господь усе знає, бо Він і Творець всієї нашої історії і Серцезнавець, Який бачить усе, що робить наш народ у цей важкий і відповідальний час.

І двадцять третю річницю, і двадцять четверту річницю Незалежності наша держава зустріла в особливих умовах - в умовах війни на Сході України, на наших східних кордонах, і всі ми переконані і добре знаємо, що йде війна не проти тих самопроголошених так званих “республік”, не проти тих людей, які живуть на Сході України, а йде війна всієї України, української держави проти Російського нашестя. Але у Священному Писанні є слова про те, що ті, хто надіються на Бога, вселяють страх у ворогів. І я хотів би, щоби ці слова стали лейтмотивом цього святого вечора і щойно відслуженого молебню. І я ще раз їх повторю: хто надіється на Бога, вселяє страх у ворогів!

Я вірю, що всі ми зараз, у цю хвилину і в ту годину, поки тривав цей подячний молебень, з надією піднімали свої очі до Бога і возносили щиру молитву за нашу Українську державу, виявляючи цим самим любов до своєї Батьківщини, до свого краю і до свого народу. І ця наша надія і любов в особливий спосіб страхом виливається на тих, хто несправедливо повстає проти нас, хто йде на нас війною; Чому несправедливо? Найперше, тому що ми є миролюбний народ!

В історії нашій були періоди, коли ми проголошували нашу державність, але чвари всередині, сукупність багатьох зовнішніх чинників унеможливлювали побудову міцної держави. Але навіть в тих умовах ми ніколи нічого не захоплювали і ні на кого не нападали. Фактично остання справді сильна держава в нас була ще 800 років тому. Але тоді розпалася наша Галицько-Волинська держава, а перед тим і держава Київська Русь. На що ми могли претендувати? Хіба що тільки вороги наші постійно посягали на наші землі, а нам було зовсім не до того. І в доктрині сьогоднішній нашої держави, нашого християнського люду, народу українського немає таких думок і бажань. І тому ми віримо і стверджуємо, що ведемо справедливу війну, справедливо захищаємо наші кордони східні від ворога, який ще й нахабно носить ім’я “православних християн”. У це важко повірити і не хочеться вірити власне, що ці люди ховаються за гаслами православної віри, Православної Церкви. Але, видно, вони не чують, що каже їм Господь: блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться (Мф. 5:9). І ми сьогодні бачимо абсолютно інше.

На жаль на двадцять четвертому році незалежності України доводиться сказати правду і про нашу українську еліту, якої як такої і не було, а якщо вона і являлася в якусь мить, то, зазвичай, її одразу виводили із системи правління нашої держави. І тому розкрадання, корупція, хабарництво, інші злочини всі ці роки роз’їдали нашу Українську державу зсередини. І саме тому ми з вами повинні радіти тим незначним змінам, які відбуваються в нашій державі сьогодні.

Показово, що ми так велично щойно проспівали величання Преображенню Господньому. Господь закликає нас змінитися і духовно, і по-державницькому змінитися. Але всі ці зміни потрібно починати, перш за все, зі себе. І водночас нам належить вітати ті зміни, які відбуваються сьогодні в нашій державі. Ось сьогодні у Львові стартував проект нової поліції, і ми повинні підтримувати цих хлопців і дівчат, які викликалися берегти наш із вами спокій. Це вже є досягнення, бо тепер у нас уже буде менше цього зовнішнього страху. І це є дуже добре, бо ж ми живемо у прекрасному місті - граді Лева, і залишається лише дякувати Богові за те, що хоча б у нашому Галицькому краї є мир і спокій.

Молімося щиро і молімося постійно за мир в Україні! Особливо я звертаюся до наших жіночок-берегинь. Молімося день і ніч за мир і спокій на Сході України; за тих українців щирих, які бажають Україні державності; за наших захисників - солдатів, які бережуть наші кордони; молімося за тих двадцять двох священиків Львівсько-Сокальської єпархії, які добровільно викликалися поїхати до наших солдатів і там бути із ними. Зараз таку місію звершують шестеро священиків, тридцятого вересня поїдуть ще шестеро, і за цих священнослужителів також потрібно молитися! Повірте, вони телефонують і розповідають мені речі, від яких возноситься душа, тому що вони на власні очі бачать і розповідають про ті перетворення, які відбуваються в серцях наших захисників. Вони розповідають, як радіють воїни, що поруч із ними у цих лежанках є священики, до яких завжди можна звернутися, до яких вони приходять на сповідь, в яких причащаються, з якими вранці і ввечері моляться. А до цього часу, фактично, до 5 серпня, на луганському напрямку цього не було. Не було духівників! Загалом же від усієї нашої Церкви 5 серпня туди вирушили тридцятеро священиків, й у вересні поїде така ж сама кількість. Тому молімося, молімося за всіх і за все, щоби цей довгоочікуваний мир був стверджений і зовнішньо, і внутрішньо в наших серцях.

Нехай Покров Божої Матері та Її заступництво завжди перебуває над нашою Українською державою, над нашими збройними силами і над усіма нами. Амінь!

(слово виголошене після подячного молебню в Покровському кафедральному соборі в День Державного Прапору України, 23 серпня 2015 року Божого)
Прес-служба Львівсько-Сокальської єпархії




Pоздрукувати матеріал
Налаштування доступності
Налаштування контрасту
Розмір шрифту
Міжбуквенний інтервал
Міжстрочний інтервал
Зображення
Шрифт
Скинути налаштування