У сьогоднішньому, недільному, Євангелії ми чули слова: камінь, який відкинули будівничі, той самий став наріжним каменем (Мф. 21:42). Дуже символічно, що саме сьогодні ввечері ми освячуємо наріжний камінь і покладаємо його в основу вашого майбутнього храму. Це означає, що ми не відкинули цього Євангельського каменя, а, навпаки, всією істотою своєю прагнемо єднання з Господом Ісусом Христом. Я бажаю вам, щоби зовсім незабаром ми освятили на цьому місці довершений храм.
Я хотів би від себе особисто і від вашого імені подякувати нашій міській владі за те, що врешті-решт після багатьох років розглядів процес остаточного оформлення і передачі у власність релігійної громади цієї земельної ділянки добігає до кінця. Отже на цьому місці ми можемо зі спокійним серцем будувати храм Божий.
Можливо когось дивує, як можна у такий скрутний час будувати храми. Інколи люди, які є не зовсім добрими та істинними християнами, хоча й, думаю, всі вони охрещені, осуджують будівництво храму. Одні кажуть, що церков уже є надто багато, інші кажуть, що витрачені на будівництво кошти було б доцільніше скерувати на допомогу людям, особливо у цей скрутний для нашої Української держави час. Але це дуже оманливі слова. Про це навчає нас і Господь Ісус Христос: віддавайте кесареве кесареві, а Боже – Богові (Мф. 22:21), і ще: вбогих завжди маєте з собою, а Мене не завжди (Ін. 12:8).
Ми маємо приклад західних багатих країн: хіба там люди, які живуть доволі заможно, займаються будівництвом храмів? Ні! Навпаки, у багатьох таких країнах храми закриваються або перетворюються на музеї абощо. Нічого не повинні мати ми проти достатку і заможного життя, але багатство не повинне володіти людиною і відводити її від Бога.
Сьогодні в Апостольському читанні ми чули страшні для нас слова апостола Павла: хто не любить Господа Iсуса Христа, нехай буде проклятий (1 Кор. 16:22). Не Бог проклинає нас, але ми самі, відходячи від Бога, накликаємо на себе прокляття. Почувши вкотре ці слова, я найперше подумав про тих людей, які так палко заперечують Бога, відкидають Його існування, так відверто і вперто заявляють, що вони не вірять у Бога. Що буде із цими людьми? Можливо цей храм, який починає від сьогодні будуватися, своїми банями, увінчаними хрестами, своїми дзвонами і богослужбовими співами привертатиме увагу людей і нагадуватиме про існування Бога. І якщо в цьому храмі спасеться хоч одна людина, то, повірте, вартувала ця справа витрати великих коштів на його будівництво.
Вірю, що громада храму на чолі з отцем Андрієм неодмінно розпочне будову цього храму і вкотре засвідчить, що ми є нація нескорених і навіть у найтяжчі часи ми звертаємо наші погляди до Бога і будуємо святі храми.
Радіймо, дорогі брати і сестри, і дякуймо Творцю за те, що над нами, над нашою Галицькою землею, над нашим богомбереженим містом Львовом, це осіннє небо є мирним. Чутно голоси дітей, які переспівують наш хор, і від цього на душі стає дуже радісно. Ми сьогодні закладаємо наріжний камінь в основу майбутнього храму і нехай Господня правиця утвердить тут Свою святу церкву. Амінь!