21-24 травня 2017 року з благословення Високопреосвященного митрополита Львівського і Сокальського Димитрія парафіяни двох православних громад під керівництвом о. Андрія Лотоцького і о. Романа Якимоського здійснили паломницьку поїздку в край, який іменується як "Золота підкова Черкащини".
21–24 травня цей задум здійснили паломники-парафіяни двох православних громад храмів Київського Патріархату – Святого Духа (с. Оброшино) та Собору Пресвятої Богородиці (с. Велике Поле Яворівського району). Духівники паломництва – о. Андрій Лотоцький і о. Роман Якимовський. Отець Андрій розповів, що до цієї поїздки ми готувалися 3 роки з дня святкування 200-ліття народження Т.Г.Шевченка в нашому селі Оброшино 9-10 березня, і Бог благословив. Паломницька група налічувала 30 чоловік. Відслуживши молебень за щасливу дорогу, автобус з паломниками 21 травня о 18 год. вирушив на Київ до міста Канева. Поїздка співпала з двома важливими датами в день 22 травня. Це – перенесення мощей Миколая Чудотворця (1087 р.) і перепоховання тіла Т.Г.Шевченка з Петербурга до Канева (1861 р.).
В м. Канів ми прибули о 7 год. ранку і зразу разом з настоятелем храму о. Сергієм відправили Божественну літургію в Покровській церкві, яку ще називають «Тарасова церква». Дуже гарне враження справила на нас ця невеличка дерев’яна церква. Більшість парафіян прийняли Святу Сповідь і Святе Причастя. По закінченні Літургії наші отці подарували на Тарасову церкву ікону Вмч. Юрія Переможця, настоятель о. Сергій подякував всім подорожуючим і подарував свої дарунки… Тут здійснили також молитву на могилах трьох гетьманів України – І.Підкови, С.Кішки і Я.Шаха. За цей час підійшла організована хода молоді і всіх бажаючих людей, до якої приєдналися ми і рушили далі з колоною хресним ходом на Чернечу гору до пам’ятника і могили Т.Г.Шевченка – великого українського поета. Тут відбулися урочисті заходи до дня перепоховання Кобзаря. Було дуже святково – виступи керівників столиці, депутатів Верховної Ради, керівництва області і району та ін. З вітальним словом звернулися Віце-прем’єр міністр В.Кириленко, голова Черкаської обласної державної адміністрації А.Ткаченко та народні депутати. Після заупокійної молитви на могилі Кобзаря, яку звершили чотири православні священики, під час виконання «Заповіту», відбулося покладення квітів до могили Т.Г.Шевченка.
Наша група охоче відвідала музей Т.Г. Шевченка. Всі були вражені, особливо хто побував перший раз. Також ми побували в гарному Успенському храмі. У цій церкві відспівували Тараса Шевченка у 1861 році 22 травня.
Далі продовжили поїздку і прибули в м. Черкаси. Побачили панораму міста. Дуже гарне, особливо центр, тихе, чисте, охайне, свіже вечірнє місто, яке рівною лінією прикрашають стрункі квітучі каштани, особливо центральну вулицю – бульвар Шевченка. Із захопленням подивились на величний Дніпро. Грізними і непривітними були у свій час Дніпровські пороги для чужинців. Тарас Шевченко писав: «Ой ти, Дніпре, ой ти, Батьку». Ввечері о. Андрій за домовленістю із своїми колишніми парафіянами, де він служив, розмістив всіх нас по їх оселях. Це було продумано, щоб більше познайомилися і подружилися парафіяни між собою.
Другий день. Згідно програми о 9-00 год. прибули в м. Чигирин – козацьку столицю. Здійснили подорож по Чигиринщині. Першим відвідали музей Б.Хмельницького і його резиденцію. Гід детально розповіла нам про життя і подвиги гетьмана. Постать Богдана Хмельницького займає особливе місце не тільки в історії козаччини, а й усієї України. Богдан з дитинства спостерігав пригнічення і страждання українського народу, який не бажав підкорюватися панам. Тому Богдан-Зіновій всім своїм єством вбирав вільний дух козацтва і це впливало на формування характеру майбутнього гетьмана. Часи гетьманства Богдана Хмельницького були 1648–1657 рр. Сім’я Богдана Хмельницького була досить великою. Він мав чотири доньки і трьох синів. Вони мешкали в родовому маєтку на хуторі Суботів.
З цікавістю ми побували у церкві Апостолів Петра і Павла. Тут була митрополича кафедра Йосифа Нелюбовича Тукальського. Це український митрополит, якого наша церква канонізувала і мощі його спочивають на Полтавщині, який переніс великі муки, заслання, та був непохитний у вірі і вірний Богові та Україні. Побували також на Богдановій горі, звідки видно Бастіон Дорошенка. Також в місті Чигирині ми відвідали цікавий музей археології Середнього Подніпров’я.
Далі наше паломництво продовжилось в с. Суботів, де знаходиться Ільїнська церква, яку побудував гетьман. Ця церква збереглась під час німецької окупації. Побували біля трьох криниць, які були викопані самим гетьманом Б.Хмельницьким. Характерно, що б’є три джерела, які зливаються в одне і б’ють сильною струєю, а вода в кожній криниці за смаком різна. Відвідали ми джерело Св. мучениць Віри, Надії, Любові і матері Софії. Майже всі паломники з бажанням окунулись по декілька разів в це джерело, температура в якому круглорічно 4 градуси за Цельсієм. Але це здорово. Далі проїхали в с. Мельники, де знаходиться Мотронинський монастир, який також і відвідав Т.Шевченко. Важливо, що село Мельники, яке тягнеться довжиною понад 16 км, зберегло історію повстанців-патріотів, де в центрі села споруджено три пам’ятні знаки на пам’ять героїв повстанців, що полягли в Холодному Яру і пам’ятна дошка патріота Василя Чучупаки і його родини. Ми мали можливість завдяки цікавій розповіді директора краєзнавчого музею Богдана Васильовича Легоняка побувати на Гайдамацькому Ставі, де холодноярівці і наші воїни щороку освячують зброю за участю духовенства, щоб захищати свою землю від нашестя чужинців. На хуторі Буда відвідали церкву Св. Петра Калнишевського (гетьмана України). Цей гетьман з 1764 по 1775 рік був незмінний кошовий отаман, тобто цілих 10 років, про що історія пише: «Чого зроду-віку не бувало». В хуторі Буда, де відновлюється населення і життя жителів, паломники мали можливість побачити 1000-літній височезний кремезний дуб Максима Залізняка, а також помолились на братській могилі, в якій невинно розстріляно 83 жителі хутора 18 червня 1943 року. Ввечері прибули ми в м. Тальне, де також з благословення о. Андрія, були розміщені на нічліг. За спільною молитвою і вечерею гарно та дружно поспілкувались і разом відпочили від напруженого дня ходьби та екскурсій.
Третій день. Ранішня молитва. Сніданок. О 8-00 год. відвідали храм Св. Апостолів Петра і Павла. Поспілкувалися з прихожанами. Було досить дружно і затишно в їхньому храмі. Величавий і багатий храм, побудований за два роки (2007–2009 рр) однією людиною меценатом Володимиром Мовчаном, і був освячений Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом. Собор святих Ап. Петра і Павла є дійсно одним із найкращих з сучасних святинь не тільки на Черкащині, але в усій країні, і приємно, що і ця святиня є українською.
Далі подорож була скерована на Умань, в перлину України. ЇЇ ще називають візитною карткою нашої держави. Такою перлиною є Національний дендрологічний парк «Софіївка» Національної Академії наук України. Парк «Софіївка» – видатне творіння кінця XVIII-XІXст. Це поема з каменю, води, рослин, архітектурних споруд і скульптур. Софіївку називають ще «вічний пам’ятник коханню». Парк, що розкинувся на площі близько 170 га, і сьогодні вражає відвідувачів своєю неповторною красою та загадковою романтичністю. Парк створено власником міста Умань, польським магнатом Станіславом Потоцьким, як подарунок коханій дружині, красуні-гречанці Софії Вітт-Потоцькій. Екскурсія парком разом з хорошим гідом тривала більше 1,5 години. Нам сприяла насолодитись цією красою навіть сама природа, так як день був сонячний і не спекотний. Парк «Софіївка» перетерпів багато наруги, перетворень та змін. Зараз «Софіївка» є цінним науковим і культурно-освітнім центром. З 1991 року їй надали статус науково-дослідної установи Національної академії наук України, а з 2004 року Указом Президента України «Софіївці» надано статус Національної установи і називається відтепер Національний парк «Софіївка» НАН України. Кожний куточок парку овіяний міфами і легендами стародавньої Греції та Риму, пов’язаними з переказами та романтичними історіями про сімейне життя Потоцьких. З якого б боку ви не зайшли до парку, він скрізь прекрасний. Його красу не переповісти. Це треба тільки бачити і можливо не один тільки раз.
І так наша подорож підійшла до кінця. Всі прочани виражали своє захоплення і задоволення від поїздки. Дякували всім, хто приклався до цієї подорожі – особливо нашим отцям, які супроводжували нас всюди, настановляли і духовно збагачували. А черкащани, в свою чергу, виразили вдячність за наш дружній візит. Вони висловлювались що такі зустрічі єднають, згуртовують, зміцнюють націю, піднімають національний дух України. І цими заходами ми здійснюємо пророчі слова нашого генія Тараса Шевченка: «Любітеся, брати мої, єднаймося…».
