Коли людина серед усієї суєти свого життя раптом чує про смерть людини, яку знає, вона схильна відразу вдаватися до думок: чи не я наступний, чи, можливо, мені так само, як і цьому чоловікові, звістку про смерть якого я отримав, незабаром визначено буде йти у вічність?
Святі отці кажуть, що память про день смерті, що гряде, має велике значення у житті людини і є необхідним. Недаремно отці-пустинножителі, які подвизалися у пустелях, говорили: пам’ятай про останній день і повік не будеш грішити! Так само сьогодні священнопротоієрей Володимир, який ще знаходиться разом із нами на цій землі і начебто мовчазно лежить у цьому гробі, водночас виразно і яскраво промовляє до нас і нагадує про день смертний, нагадує саме про наш останній день.
На Львівській кафедрі я лише чотири роки, і прийшов у той час, коли отцю Володимиру виповнилося 82 роки. Пам’ятаю, що отець-благочинний попросив мене привітати відзнакою отця Володимира, якого раніше я, природно, не бачив і не знав. Минуло кілька днів і отець Володимир зайшов у двері мого кабінету: я побачив перед собою благовидного старця, який промовив до мене, ще в порівнянні молодого архієрея, слова, які закарбувалися у мене в памяті: “Дякую Вам, Владико, за привітання і хочу Вам побажати леше одного – щоб ви прожили стільки років, скільки я. Більше ми не мали жодної розмови, але ці побажання, як я казав, по-особливому закарбувалися у моєму серці і пам’яті.
Отець Володимир додав собі віку і прожив ще чотири роки, відійшовши у вічність вже на 87-му році життя.
Каже Бог: “Хто любить Мене, того полюбить Отець Мій; і Я полюблю його і явлюся йому Сам” (Ін. 14:21), а також: “Я прославлю тих, що прославляють Мене” (1Сам. 2:30). Я впевнений, що отець Володимир любив Бога і через цю любов прославляв Його, прославляв, як ви чули, у багатьох храмах нашого Галицького краю. Він виконував церковний послух і виконував його ретельно, тому що тільки добрим словом згадують його співбрати священнослужителі і колишні парафіяни.
Воістину довгий вік прожив спочилий священнопротоієрей Володимир і бачив на своєму віку дуже багато! Тільки подумати: двадцять восьмий рік, де ще це є? Далеко позаду Перша світова війна і ще далі попереду чекає Друга світова, а коли згадувати роки початку його служіння у священному сані, то це для нас, немов Старий Завіт. Знаймо, ці роки були непрості, тому що свідчити про Бога у той час було нелегко! Це зовсім не так, як нам із вами, отці, брати і сестри, ніхто не заваджає приходити до храму, ніхто не вказує, коли і як можна служити і що можна, а що не можна говорити, ніхто не перепиняє на дорозі до храму.
Це була доба, так званих, Хрущовських гонінь, але й після цих гонінь не можна сказати, що все для Церкви стало так добре і що всім християнам і особливо священнослужителям стало дуже комфортно жити. Половину свого священичого життя отець терпів, бо минуло не так багато часу і розпочалися для Православ’я випробовування 90-х років. Православ’я на Галичині є вистражданим, а тому і все, що є в цьому храмі, нагадує і буде нагадувати про спочилого отця Володимира.
Святитель Іоан Золотоустий для того, щоби ми з вами пам’ятали про день відходу у вічність, наголошує, що кожний день і кожна хвилина наближає нас не до чого іншого, як тільки до цього часу. Тому ми не кажемо отцю Володимиру “Прощавайте!”, ми кажемо йому “До побачення!”, тому що з ним ми ще неодмінно зустрінемося; наше життя ще продовжується, човен наш гойдається на хвилях бурхливого житейського морі, а його човен пристав уже до тихої пристані. І хай нас це не лякає, але наставляє жити з Богом, і тоді час смертний для нас буде не жахливим, але буде миттю жаданої зустрічі з Творцем.
Каже Господь: “Візьму вас до Себе, щоб і ви були там, де Я” (Ін. 14:3). Вірю, що слуга Божий, працівник винограднику Христового, священнопротоієрей Володимир буде там, де Господь, де Його Творець, де Його Бог, тому що з любов’ю і натхненням Він молився до Нього протягом усього свого життя, молився за себе, за своїх рідних і близьких, за Церкву, за Батьківщину і рідний край, молився і за вас, свою паству, яка сьогодні почуває себе осиротілою. Але не треба так багато печалитись, хоча стримати наші людські емоції не завжди є так легко. Християнин за покликанням і визначенням своїм – оптиміст. І сам Господь каже: “Ви маєте печаль нині; але Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше” (Ін. 16:22).
Сьогодні в останню путь, путь усієї землі, ви проводите не просто отця, а отця-старця, який багато прожив на цьому світі, молився за вас і, натомість, просить тепер ваших молитов. Ваш святий обов’язок і належна данина пам’яті отця Володимира – завжди згадували його у своїх ранніх і вечірніх молитвах, за богослужіннями у храмі. Це так важливо молитися один за одного! І за живих, і, тим більше, за померлих.
Творіть молитву неустанну, любіть Бога, дякуйте за те, що ми прийшли у цей світ. Будемо дякувати Творцю за все, поки ще живемо і можемо відкрити уста, і будемо дякувати також і за те, що одного дня ми відійдемо з цього світу і перейдемо у вічність. Живімо з вірою, з палкою вірою у Бога!
Нехай Господь упокоїть душу священнопротоієрея Володимира, з невимовною Своєю любов’ю і всепрощенням погляне на всі його прогрішення і дарує йому вічну блаженну і світлу пам’ять. Амінь!