Перш за все дозвольте мені привітати вас усіх зі святом Тройці, Святої Єдиносушної і Нероздільної, святом П’ятидесятниці, днем зіслання Святого Духа на апостолів.
Кожного року у цей день ми приходимо на могили наших митрополитів (зараз ми ще підемо на могилу митрополита Євсевія, а тут щойно пом’янули митрополитів Миколая й Андрія).
Кожний із цих архієреїв утілював цілу епоха життя Православної Церкви у нашому Галицькому краї. Наша ж присутність тут і наша молитва – це є данина їхній пам’яті, це наша вдячність їм за те, що вони гідно і мужньо стояли на сторожі Православної Церкви у Галичині.
Коли вчора я готувався до проповіді на свято П’ятидесятниці, у святителя Григорія Палами на цей день я знайшов слова, які хотів би вам зачитати. Саме зачитати, щоби правильніше передати думку цього православного богослова, якого, як ви знаєте, щоби зрозуміти, треба добряче помізкувати. Тому я не хотів його переказувати, а хотів би зачитати слова, які, мені здається, будуть зрозумілими вам. І не зважаймо, що він це говорив, будучи Фесалонікійським архієпископом, ці слова прямо можна віднести до кожного архієрея і, зокрема, до тих наших спочилих архіпастирів, які покояться на цьому святому місці.
“Таким чином кожний архієрей, – каже святитель Григорій Палама, – у свій час приходить, приносячи місту благодать і дар Божий і, через Євангеліє, просвічення Божественного Духа. Ті, хто відкидають кого-небудь із них, переривають, втрачають Божественну благодать, і втрачають Божественне приємство, спадкоємство Христове”.
Ці слова святитель Григорій Палама, напевно, сказав у зв’язку з тим, що час цієї проповіді непростим був для нього, як для архієрея міста Салоніки. Так само, ми знаємо, що в непростий час Львівською кафедрою керували наші спочилі архієреї: були такі, які відійшли від них, які чинили непослух.
Не нам, звісно, сьогодні судити цей час і тих священнослужителів і людей, які приходили на їхні богослужіння, але які, відійшовши від них, втратили своє Божественне приємство.
Я вірю, що ці наші святителі зараз біля престолу Божого, і, якщо навіть і молимося ми за них, то молитва ця у більшій мірі є даниною їхній пам’яті.
Сьогодні ми читали, сподіваюсь, уважно коліновклонні молитви, і там не раз згадувалося про те, як єднається Церква небесна і земна. Ми молилися за спокій душ померлих і молилися за ще живих, і говориться в одній із цих молитов, що ми дякуємо Богові за прихід у світ і за наш відхід із нього. Поки ми маємо таку можливість, ми повинні дякувати Богові за те, що ми прийшли у цей світ, і за те, зауважмо, що у свій час, як і ці спочилі архієреї і всі ті, що тут і повсюди спочивають, відійдемо з цього світу і переселимося до Бога.
Нехай Господь упокоїть наших спочилих архіпастирів в оселях святих Своїх, а нас всіх помилує, бо Він Благий і Чоловіколюбець, і дасть нам пам’ять кожного року приходити на це святе місце і вклонятися могилам, з любов’ю вклонятися могилам спочилих архіпастирів. Амінь!