Я перш за все дякую отцю Олексію, який від імені всього духовенства Львівського деканату привітав щойно мою недостойність зі святом Різдва Христового! І одразу скажу, що аби справді заслужити на більшість із тих епітетів, які були мені присвоєні сьогодні, я повинен ще багато-багато працювати.
Але хотів би сказати кілька слів про враження, які неодмінно відвідують кожного із вас: і отців, які стоять в ці дні біля престолу Божого, і парафіян цього храму, людей, які святкують Різдво. Ці думки також відвідують і мене і я хотів би з вами ними коротко поділитися. Зверніть увагу, що Різдво до нас приходить трішечки раніше - вже в день свята Введення в храм Пресвятої Богородиці ми співаємо віковічні слова святителя Григорія Богослова, які я навів у цьогорічному Різдвяному посланні: Христос народжується - славте, Христос із небес – зустрічайте! За дві неділі до Різдва, в неділю святих отців, ми читаємо книгу родоводу Ісуса, і вже тоді Євангеліє нам нагадує про те, що має народитися Син Божий. А коли уважно відвідуємо передріздвяні богослужіння, які розпочинаються читанням триспіву (це відбувається у перших числах нового року), ми вже чуємо про наближення свята Різдва. І так день-за-днем це свято приходить до нас і воно оповите великою таємничістю, а водночас і великим історизмом.
Я хочу звернути вашу увагу на те, що апостоли і євангелісти не залишають без уваги жодної історичної події, які супроводжували у світ Сина Божого. В Євангелії ми читаємо перепис населення за правління Августа, в дні якого народився Ісус Христос, - земного царя, який, до речі, був настільки обожненим римлянами, що нам залишається хіба що дивуватися падінню людства і не дивуватися з того, що не поміченим залишилося народження Месії.
Кожний із нас сьогодні, як і кожний із тих, хто не повірив у пришестя Сина Божого тоді, може задуматися: чому ж Ісус Христос не прийшов до нас у силі? Ми ж потребуємо сьогодні цієї сили, адже боремося проти найлютіших наших ворогів - як внутрішніх, так і зовнішніх, і благально дивимося на все те, що має силу, з бажанням моментальної перемоги. Такого складу характеру був імператор Август, статуї якого на кожному кроці стояли в містах Римської імперії. Що правда, ці статуї перестояли самого імператора - він був такий же тлінний, як і кожна людина. А отже зовнішня міць і сила нічого не дає людині і не цього нам слід шукати у Христа.
Що ж відбувається? Для Бога не знаходиться місця! Вифлеєм перед Ним не відкриває ні воріт, ні дверей домів, і Він народжується в убогих яслах. Пастир словесного стада народжується в оточенні овець безмовних і протягом усієї земної проповіді Він завжди стверджуватиме свою готовність повернутися за однією загубленою вівцею, залишивши дев’яносто девять, які не заблукали.
Які ще думки мене відвідують у ці різдвяні дні… Коли ми вітаємо один одного із Різдвом Христовим (зустрівши перед цим Новий рік, а після цього - ще й, як кажуть у народі, Старий Новий рік), то з наших уст лунають слова “Христос Рождається!” і неодмінно ми до цих слів додаємо вітання “З Новим роком!” Але що за цими словами стоїть для кожного з нас особисто? Знаєте, інколи проповідник опиняється у скрутному становищі в дні Нового року, тому що треба? щось говорити своїй пастві, треба вітати одне одного, зичити щастя… І ми це робимо! І я вітаю вас, і віншую, і кланяюся, але усвідомлюю, що з цим промайнувшим роком ми всі лише наблизилися до межі вічності. Літа наших життів несуться стрімко, як коні, їх не зупинити, і багато людей відходить від нас. Подивіться, тут, разом із нами, ще минулого року стояв отець Ярослав, ми разом колядували, а його вже немає, ми нещодавно провели його в останню путь, а був він тут із нами двадцять п’ять років. І тому ось ці хвилини, перш за все, в наших душах повинні відроджувати пам’ять про вічність. І кожен із нас повинен готуватися до зустрічі з Христом, як у цьому храмі, так і після нашого земного життя. Церква та храм, до якого ми приходимо на молитву, вони приводять нас до Бога, до Христа, як подорожуючих волхвів вела яскрава зірка. Ось про це ми повинні думати в дні Різдва Христового.
Наші традиції настільки багаті та різнобарвні, що вони нас дуже часто відволікають від найголовнішого в кожному святі. Рідко коли, на жаль, людина може сказати, що традиції (деколи зовсім перекручені) допомагають зустрітися їй із Богом. Ми чомусь турбуємось про приготування і зайняті підрахунком страв - усе це легко прослідковується завдяки новітнім технологіям на всіляких інтернет-форумах, у соціальних мережах, і ніхто, ніхто не задумується над вічним, над тим, що приводить нас до Бога. Нема нічого поганого в традиціях, навпаки дуже добре пам’ятати та підтримувати їх, але будь-що зовнішнє корисне лише тоді, коли воно приводить нас до внутрішнього, головного.
Отож, у цей святий вечір Різдва Христового, коли ми так прекрасно віншували і прославляли народження Сина Божого, а погода звеселяла нас, бо за стінами цього храму настала справжня зима, я хотів би вам усім побажати постійно мати у своєму розумі, серці та душі пам’ять зустрічі з Богом. Нехай кожний рік від Різдва до Різдва приносить нам ще більше духовного досвіду і зміцнює в нас цю пам’ять про те, що колись неодмінно ми віч-на-віч, особисто зустрінемося з Богом, прихід Якого у світ ми прославляємо в ці дні. Нехай Господь Ісус Христос народжується найперше в наших душах і серцях і спасе кожного з нас, і виведе на небеса. Амінь!
Христос народжується!