Відзначення пам'ятної дати 300-річчя з дня упокоєння святителя Димитрія, митрополита Ростовського (11(?). 12. 1651 – + 10. 10. 1709) дає нам підстави ще раз заглянути у життєвий, подвижницький шлях цієї величної, яскравої особистості нашої церковної історії на тлі тієї доби, яка істориками названа, як доба політичної Руїни, як період втрати визначних прав і привілеїв Київської митрополії, внаслідок перепідпорядкування її з Константинопольського Патріархату Московському і насамкінець невдалого виступу гетьмана Івана Мазепи та Полтавської катастрофи 1709 року.
Не раз преосвященний митрополит линув думками до своєї рідної землі, до свого отчого макарівського краю, до сивочолого Дніпра, київського подолу, який потопав у вишнях на дніпрових скронях і на якому провів своє дитинство. Він знову наче переносився до милого серцю Києво-Кирилівського монастиря, в якому став уперше на чернечий шлях. Згадував своїх перших наставників-вчителів ігуменів Мелетія Дзика та Інокентія Монастирського. Під чудовий спів півчих з України він часто линув у Чернігів та Батурин, де прийшлося йому кілька років свого життя присвятити церковному адмініструванню. Спогади його не покидали, а любов до своїх приснопам'ятних родителів ще більше розпалювалась і обростала великою шаною. Адже столітній батько Сава Григорович Туптало ще не так давно, як упокоївся (+ 1703). На погреб своїх родителів Сави та Марії - великих ктиторів Кирилівського монастиря, і в пам'ять спочилих своїх сестер ігумені Памфілії та черниці Февронії, святитель з Ростова прислав не тільки кошти але й пожертвував у срібному позолоченому вбранні ікону Божої Матері. Кирилівські ченці так зраділи цьому святительському дарунку, що невдовзі спорудили для неї різьблений ківот з написом вверху «по преставленіи игуменіи Памфиліи и Февроніи сестры ея сей образ пресвятой Богородицы данъ Архіерею Димитрію Ростовскому, бывшему въ обители свято-Троицкой кіево-кирильской и монахом и игуменомъ, и потомъ темъ же святителем изъ Ростова присланъ в сію же свято-Троицкую обитель лето 1705 декабря въ день»2.
Сам святитель у своєму «Діаріуші» власноручно записав, що його «во грісі родила мати 1651 року, місяця грудня». Нарекли майбутнього святителя іменем Даниїл «на той час була війна Радзивілова і хрещенням святим просвітлений був».
Дослідники житія святителя до цього часу задаються запитанням: «Коли ж був хрещений святитель Димитрій (Туптало) і в честь якого Даниїла?» Адже тільки у грудні місяці, коли народився майбутній ієрарх Церкви, святкується пам'ять чотирьох святих з ім'ям Даниїл – св. Даниїла Стовпника (11 грудня за ст.ст.); св. Пророка Даниїла (17 грудня за ст.ст.); св. Даниїла Сповідника (17 грудня за ст.ст.); св. Даниїла Сербського (20 грудня за ст.ст.). Для більш правильного розуміння особистості святителя було б важливо встановити на честь якого Даниїла був хрещений при народженні «руський золотоустий». Цей святий вважався небесним покровителем Данила Туптала до його постригу в чернецтво3. Відносно недавно А. Крумінг вичислив дату народження святого – 11 грудня 1651 р. Прагнучи обґрунтувати свою гіпотезу, А. Крумінг стверджував, що ця дата «11 грудня» присвячена пам'яті преподобного Даниїла Стовпника. Отже, звідси висновок, що народжений майбутній святитель був названий Даниїлом саме на честь цього святого4. Проте тут є одна цікава деталь, яка дає нам можливість стверджувати, що Данило Туптало був названий на честь іншого святого – пророка Даниїла, пам'ять якого Церква звершує 17 грудня за ст.ст. Згідно документів Якового монастиря, у 1817 р. в Зачатіївському соборі, над гробницею святителя Димитрія, Ростовського розмістили дві великих ікони – святого пророка Даниїла і святого великомученика Димитрія Солунського. Другий святий був небесним покровителем святителя у чернецтві, тому дослідник А. Мельник стверджував, що саме на честь пророка Даниїла у день хрещення був названий святитель5. Однак можна вважати правильними і першу версію і другу. Справа в тому, що у ХVІ –ХVІІ ст.ст. дітей хрестили не в день їх народження, а через декілька днів. День пам'яті святого, на честь якого називали новонароджене немовля, не співпадав з днем його народження. Тому тоді вважали, що у такої дитини є два небесних покровителі – святий в день якого немовля народилося і святий в день якого це немовля хрестили. Отже, святитель Димитрій міг народитися 11 грудня – в день пам'яті Даниїла Стовпника, а хрестили його 17 грудня – в день пам'яті пророка Даниїла.
Народився святитель у неспокійний для України час. Вже третій рік тривало велике повстання під проводом Богдана Хмельницького. Були успіхи у Богданових військових кампаніях, але й була і поразка під Берестечком влітку 1651 року. Все це не могло не відобразитися на становищі сотенного містечка Макарова. Коли, після нещасливого миру, який було укладено у Білій Церкві з Річчю Посполитою 28 вересня 1651 року, польські війська були розставлені по всій Правобережній Україні, окрім Києва, Чернігова і Брацлава, то сотник Туптало за розпорядженням гетьмана Богдана Хмельницького розташувався з вірним йому загоном козаків в м. Макарові, для того щоб протистояти польському натиску6
Батько святителя Сава Григорович Туптало народився 1599 р. і фактично жив у трьох століттях - ХVІ, ХVІІ і ХVІІІ. Він був полковником Макарівської сотні київського полку. Походив із шляхетської родини Савичів. Попри узвичаєння називати святителя Димитрія прізвищем Туптало, мусимо зазначити, що це ім'я було лише козацьким прізвиськом його батька Сави. Сам же святитель Димитрій завше підписувався прізвищем Савича7. Однак і прізвище «Туптало» стає відомим з кінця ХVІ ст. Серед ревних захисників православ'я, які були присутніми на Берестейському соборі 1596 року був Подільський єпископ на прізвище Туптало, якому папісти відрізали бороду8.
Полковник Сава Туптало та його дружина Марія були людьми побожними. Благочестиву віру своїх предків вони передали, як дорогоцінний скарб, своїм дітям. В святителя було ще три сестри, які народилися вже у Києві і згодом обрали чернечий постриг з іменами Памфілія, Февронія та Параскева9.
У 1660 р. Сава Туптало з родиною переселяється з Макарова до Києва, де приймає посаду київського сотника, яку не залишав аж до самої смерті. За довголітню правдиву службу та козацьку звитягу сучасники назвали сотника Туптала «славою і честю малоросійського війська». Батьки святителя поселилися на Подолі, придбавши шмат землі в одного київського старожила на прізвище Салтановський між Флорівським монастирем і церквою Миколи-Притиски. У власності Тупталів цей будинок із землею знаходився до 1710 року аж поки наймолодша сестра Параскева не заповіла перед своєю смертю «дворъ свой отеческій близ Притискаго Николы» Києво-Кирилівському монастирю10.
Не дивлячись на неодноразові пожежі й руйнування, стародавній Київ залишався гарним містом з великою кількістю святинь, чудотворних ікон і мощів святих угодників. Це не могло не відобразитися в серці маленького Данилка. Приблизно цього часу відвідували Київ іноземці. Подорожуючий з Антіохійським патріархом Макарієм архідиякон Павло Алепський так описав архітектуру і краєвиди тодішнього Києва: «Ми їхали серед чисельних садків, де були незчисленні тисячі горіхових і шовковичних дерев і багато виноградних насаджень… Відтак ми прибули до великого міста з оборонними спорудами й великою кількістю садків… Будинки в долішньому Києві (на Подолі) ошатні, високі, поставлені в зруб, з деревини, обтесаної зі всіх боків. Коло кожної хати, неначе коло палацу, росте великий сад, тут побачиш плодові дерева, які лише в цій країні прижилися… Нам оповідали, що починаючи з Печерського та довколишніх монастирів, Святої Софії і зруйнованих сусідніх церков, а також кам'яних, які тепер під захистом фортеці, зруйнованих і відбудованих, до Києва та околиць його, - усього налічиш десь близько сотні церков і монастирів»11.
У Києві батьки майбутнього святителя більшу частину свого часу віддавали на виховання дітей. Вони бажали щоб віра міцніла в серцях їхніх діток, була діяльною і благочестя їх стверджувалось. Сава й Марія були грамотними, тому вони бажали щоб Даниїл також навчався грамоти. Як стверджують дослідники житія святителя першу початкову освіту майбутній ієрарх Церкви отримав дома. Під керівництвом свого батька він вивчив буквар, спершу став читати часослов і псалтир, житія святих. Неподалік їх двору знаходився знаменитий на Подолі храм Миколи-Притиски, де на кліросі маленький Данилко читав під час богослужінь. Інколи він читав так багато, що у нього ледь вистачало сил. З дитинства його здоров'я не було міцним, як власне і протягом всього його земного життя12.
Коли Даниїлу сповнилося 11 років і він навчився писати слов'янською, батьки вирішили його віддати до Києво-Могилянського колегіуму. В цей час її ректором був знаменитий проповідник і письменник Йоаникій Галятовський. Про роки навчання майбутнього святителя у Києво-Могилянському колегіумі ми нічого практично не знаємо. Відомо лише про одну цікаву подію – явлення Києво-Братської ікони Божої Матері. 1662 року ця ікона була принесена до Києва водами Дніпра із зруйнованого татарами Вишгорода. Татарин, який тонув у Дніпрі, чудом був врятований, допливши на іконі аж до самого Києва. Шанована ікона стала покровителькою Києво-Могилянського колегіуму, його дидаскалів і спудеїв. Перед цією іконою не раз молився і Данило Туптало. Скільки років провчився майбутній святитель у Києво-Могилянському колегіумі нам також невідомо. Його наставниками були високоосвіченні вчителі архімандрити: Йоаникій Галятовський, Мелетій Дзик, Варлаам Ясинський. Є свідчення, що науку Данило Туптало міг переривати лише на період хвороби. Як вважали деякі історики, ніяких розорень Києва і його головної школи гетьманом Петром Дорошенком 1665 р. не відбулося, як вважали деякі історики. Колегіум продовжував функціонувати.
Слабке здоров'я, глибока релігійність, бажання усамітнитись від мирських небезпек і пристрастей привели Данила Туптала з дозволу батьків до Києво-Кирилівського монастиря, який знаходився на живописній горі неподалік Києва. На сімнадцятому році життя він приймає чернецтво. Постриг над ним звершує ігумен Мелетій Дзик 9 липня 1668 р. і дає йому нове ім'я – на честь святого великомученика Димитрія Солунського.
Подальший пастирський та архіпастирський подвиг святителя – окрема сторінка його величного земного житія, яке увінчалось блаженною кончиною та прославленням через 54 роки після упокоєння.
Митрополит Димитрій (Рудюк)
---
Примітки
Дослідниця «Діаріуша» святителя Димитрія, митрополита Ростовського Ірина Жиленко вважає, що майбутній Ростовський ієрарх належав до ультра національного крила українського чернецтва. Це пояснюється тим, що в дияконський сан майбутнього святителя рукопокладав митрополит Київський Йосиф Нелюбович-Тукальський, який боронив незалежність Української Церкви від московських зазіхань. - Жиленко І. Автобіографія свят. Димитрія Савича (Туптала).http://izbornyk.org.ua/synopsis/syn.htm.
2Петр Орловский, свящ. Сотник малороссійскаго войска Савва Григорьевич Туптало и законная супруга его Марія Михайловна – родители святителя Димитрія Ростовскаго // КЕВ. – 1868. № 16. Отд. 2-й. – С. 616. Як своїх благодійників (ктиторів) поминали сім'ю Тупталів у Братському Богоявленському монастирі і у Києво-Могилянському колегіумі. Допомагав Сава Григорович Оленоконстянтинівській церкві на Подолі. Пізніше в пам'ять про це тут було збудовано ще один престол на честь святителя Димитрія, митрополита Ростовського. Церква, правда без дзвіниці, стоїть і досі. На кошти сотника Сави Туптала відновлений Миколо-Йорданський монастир.
3Мельник А. Г. Когда был крещен св. Димитрий Ростовский? // Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. Исследования и материалы. - Спасо-Яковлевский Димитриев монастырь. - Ростов Великий, 2008. – С. 183.
4Круминг А. А. Святой Димитрий Ростовский: точная дата рождения // Сообщения Ростовского музея. – Ростов, 1992. – Вып. 3. – С. 3-8.
5Про ці зображення святих над ракою св. Димитрія, митрополита Ростовського писалося так: «Оба в виде стоящих, коих лица и руце, а у пророка и нозе живописные, а ризы равно у пророка гора и у великомученика крест и копие шитые золотом и серебром превосходным мастерством». – РГАДА. Ф. 1407. Оп. 1. Д. 633. Л.5. Описание Ростовского ставропигиального первоклассного Спасо-Яковлевского Димитриева монастыря и приписанного к нему Спасского, что на Песках. – СПБ., 1849. – С. 26. За: Мельник А. Г. Когда был крещен св. Димитрий Ростовский? // Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. Исследования и материалы. - Спасо-Яковлевский Димитриев монастырь. - Ростов Великий, 2008. – С. 184-185.
6Петр Орловский, свящ. Сотник малороссійскаго войска… – С. 608.
Шляпкин И. А. Св. Димитрий Ростовский и его время (1651-1709). – Спб., 1891. – С. 1. Цит. за: Жиленко І. Автобіографія свят. Димитрія Савича (Туптала).http://izbornyk.org.ua/synopsis/syn.htm.
8Петр Орловский, свящ. Сотник малороссійскаго войска… – С. 607.
9Три сестри святителя Димитрія - Памфилія, Февронія і Параскева згодом заснували при Йорданській церкві монастир, який підпорядковувався Києво-Кирилівському і одна за одною були в ньому настоятельками. Остання з них ігуменя Параскева упокоїлась 1710 р. Однак з сестрами святителя Димитрія ціла плутанина. В більшості дослідників є свідчення лише про три сестри. Але існують й інші дані, що сестер в святителя Димитрія було чотири. Старша Олександра, Памфилія, Февронія і Параскева. – Рубцова М. Л. Жизнь, труды и эпоха святого Димитрия Ростовского // Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. Исследования и материалы. - Спасо-Яковлевский Димитриев монастырь. - Ростов Великий, 2008. – С. 30-31. Остання з них Параскева була до чернецтва замужньою і від шлюбу з Романом Артем'євим вона мала доньок Софію і Феодосію, а також сина Іллю. Донька Параскеви Софія (1708-1811) у Києві була відома як «Артемиха» і відповідно була внучкою Сави Туптала і племінницею для святителя Димитрія, як і дід її, прожила 103 роки. Її рідна сестра Феодосія була замужем за Іваном Драбинкою-Лешкевичем. Їхня донька Палажка вийшла 1810 р. замуж за київського архітектора Андрія Меленського. Від цього шлюбу народились у них донька Феодосія та син Іван. Донька Палажки і Андрія Меленських, Феодосія вийшла замуж за віце-губернатора Федорова. Відомо про існування їх двох дітей - доньки Олени і сина Сергія, які проживали у Києві в другій половині ХІХ ст. Внучкою Феодосії Федорової була дружина Івана Щитківського, який 1920 року працював у ВУАН. – Попельницкая Е. А. Киевляне – потомки Саввы Туптало // Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. Исследования и материалы. - Спасо-Яковлевский Димитриев монастырь. - Ростов Великий, 2008. – С. 199-202. У Синодику в роду святителя Димитрія згадується ще один родич – племінник ієродиякон Пармен, який був у найближчому оточені митрополита в період його керування Ростовською кафедрою. Ще серед найближчого оточення святителя згадується племінник «черный поп Михаил». - Рубцова М. Л. Жизнь, труды и эпоха святого Димитрия Ростовского // Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. Исследования и материалы. - Спасо-Яковлевский Димитриев монастырь. - Ростов Великий, 2008. – С. 140.
10Двір цей, як монастирський, за розпорядженням Катерини ІІ у 1786 р. був переведений у будинок для інвалідів, а у другій половині ХІХ ст. належав відставному інженеру М. Чесноку. - Петр Орловский, свящ. Сотник малороссійскаго войска… // КЕВ. – 1868. № 16. Отд. 2-й. – С. 610. У Києві на Подолі, біля Притиско-Микільської церкви й досі показують місце, де знаходився батьківський будинок святителя Димитрія, який ймовірно загинув у вогні великої Києво-Подільської пожежі 1711 р. – Титов Ф. Св. Димитрий, митрополит Ростовский, бывший ученик Академии (1651-1709 г.) // Труды КДА. – 1909 г. - № 10. – С. 176. Будинок Туптало бачив у 1775 р. поручик Василь Іванович Новгородцев, автор «Географического описания города Киева», в якому записав, що батько Димитрія, митрополита Ростовського, «… быв сотником Киевским Саввою Тупталом, даровал на ту церковь (Никольско-Притискую) дом жилой его, против самой той церкви состоящий». Але ми знаємо, що заповіт сестри святителя 1710 р. передав цей батьківський будинок Києво-Кирилівському монастиреві. Дослідниця Н. Рогожина вважає, що заповіт Параскевії Тупталівни був дійсно виконаний на користь Києво-Кирилівського монастиря, а потім, коли цей монастир в роки секуляризації закрили, то будинок Тупталів було дійсно передано церкві Миколи Притиски на Подолі. – Рогожина Н. В. К истории родительського дома святителя Димитрия Ростовского // Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. Исследования и материалы. - Спасо-Яковлевский Димитриев монастырь. - Ростов Великий, 2008. – С. 188. Пізніше в цьому будинку дійсно містилась церковно-парафіяльна школа храму Миколи Притиски, який згодом набув статусу приватної власності. – Попельницкая Е. А. Киевляне – потомки Саввы Туптало // Святитель Димитрий, митрополит Ростовский. Исследования и материалы. - Спасо-Яковлевский Димитриев монастырь. - Ростов Великий, 2008. – С. 200-201.
11Путешествие Антиохийского патриарха Макария в Россию в половине ХVІІ века, описанное его сыном Павлом Алеппским. Перевод с арабского Г. Муркоса по рукописи Московского Главного Архива Министерства иностранных дел. – М., 2005. – С. 153, 175-176.
12Слабке здоров'я святителя супроводжувало все його земне життя. «Не можу писати швидко, - свідчив він у листі про самого себе, - це не тільки від того, що робота тяжка, але й від того, що немає більше сили і Бог один знає, чи вдасться завершити мені розпочате, від багатьох недугів перо падає із рук і приходиться мені лягати на постіль. Для мене це гріб, який заставляє мене думати про смерть. До того ж і очі погано бачать, окуляри мало допомагають, рука тремтить, коли пишу і вся тілесна оселя близькою є до розрухи». Однак, попри життєві недомагання, святитель був людиною великих чеснот, дуже скромним, надзвичайно лагідним, доброзичливим і доступним для всіх. Дбав про бідних, сиріт і скривджених. При цьому він був привітним, уважним до всіх, до своїх слуг і навіть до іноземців. «Муж прекрасний, муж по-справжньому чесний», - говорив про нього один із єзуїтів, який бачив святителя в Москві. Зберігся й опис зовнішнього вигляду святителя: «Митрополит Димитрій був невеликого зросту, білявий з сивиною, худий, сутулився, з гострокінечною бородою, яка ледь видовжувала підборіддя, в окулярах, вдягнений в темно-зелену рясу (це був його улюблений колір). Зовні святий Димитрій не справляв враження сили. Але цим худим, тонким тілом володів винятково бадьорий дух, що дозволяв йому переносити немало труднощів і подвигів, особливо духовних. Ця праця його підтримувала і зміцнювала настільки, що навіть перед смертю святитель вражав тих, хто оточував його, своєю чіткістю і твердістю розуму». – Иоанн (Коловгривов), иеромонах. Очерки по Истории Русской Святости. - Издательство «Жизнь с Богом». – Брюссель, 1961. – С. 278.
Pоздрукувати матеріал