Як вже було сповіщено, 10 квітня 2020 р. наприкінці доби, близько опівночі, напередодні Лазаревої суботи, на 44 році життя, від інсульту, раптово відійшов до Господа протоієрей Андрій Дуда, клірик Свято-Миколаївського храму м. Львова, капелан і волонтер.
Спочилий народився 12 вересня 1976 р. у Львові в сім'ї священнослужителя. Батько: митрофорний протоієрей Ярослав Дуда, декан Львівського благочиння. Рукоположений в сан диякона в академічному храмі св. Іоана Золотоустого 26 листопада 2013 р., а на священника в Свято-Миколаївському княжому храмі м. Львова 19 грудня 2013 р. митрополитом Львівським і Сокальським Димитрієм Рудюком.
За час нетривалого земного життя (1976 р. н.) о. Андрій став зразком і прикладом відданого служіння Православній Церкві та своєму народові. Обдарований митець – співак, художник та декламатор поезії, усі свої дари спрямував на виховання й утвердження в суспільстві найголовніших, духовних, пріоритетів та уміння шанувати кожну хвилину земного життя: “Головні людські цінності – милосердя, любов, співстраждання… Минуле – це не те, що минуло. Минуле – це нереалізовані можливості, що ми реалізовуємо зараз і в такий спосіб вступаємо у зв'язок з минулим”. Саме відчуття спадкоємності та глибини правічної історії України, духовної єдності Церкви Небесної із земною стало основою його особистісного переживання Євхаристійного Таїнства, благодатність якого священик відчитував і проповідував у храмі, на фронті, в Університеті, школі та всюди, де міг бути почутий.
Вже у шкільні роки, за прикладом батька, о. Ярослава, Андрій обрав шлях священичого служіння, навіть думав про чернечий постриг. Згодом так склалося, що служба у Збройних Силах підкоригувала його життєві плани, а набутий досвід став актуальним з початком російської агресії на сході України. Коли брат Роман пішов служити добровольцем, о. Андрій 2015 р. разом з іншими ієреями Львівсько-Сокальської єпархії зголосився до Синодального управління з ініціативою нести духовну службу на фронті. Це був час становлення новітнього інституту капеланства у Збройних Силах України. Капеланське служіння о. Андрія у 80 бригаді десантно-штурмових військ було відзначене державною нагородою – орденом “За заслуги” ІІІ ступеня.
Важливу роль у життєвому становленні священика відігравало мистецтво. “Я священик родом з “Дударика”, – жартома згадував він про роки навчання у співочій школі. Завдяки художньому мистецтву о. Андрій пізнав сенс мистецького осмислення світу, почав опановувати здатність ловити миттєвість і через неї споглядати вічність. Мистецтво як метод євангелізації він застосовував і в публічній проповіді поза храмом. Серед втілених мистецьких проєктів о. Андрія – презентація сакральних пам’яток свого храму “Скарби княжої церкви св. Миколая у Львові” (2016-2017), спільний з народним художником України Мирославом Отковичем та директором Львівського будинку офіцерів полковником Віталієм Провозіним проєкт “Король Данило. Нащадки княжої слави” (2017-2018), проєкт фотолистівок спільно з керівником студії “Фотографії старого Львова” Романом Метельським (2019), фотовиставка “Фронтові друзі” (2019) та багато інших.
Окрасою Шевченківських зустрічей та вечорів, втім і цьогорічного у Львівській Опері, було декламування поезій, виконання яких було записане на диску. “Його” Шевченко не залишав байдужими слухачів, що дивувалися неймовірному талантові і пам’яті невтомного священика. Кошти з реалізації під час численних презентаційних заходів компакт-диску “Мій Шевченко” незмінно скеровувалися на підтримку Української Армії. “Тарас Шевченко – це слово Бога для України, – наголошував о. Андрій в одному з виступів. – Адже на початку було Слово, і Слово було від Бога, і Слово було Бог. Кожен із нас приходить до Бога, у кожного свій шлях. Для мене – це шлях Євангелія і “Кобзар”.
Окремо слід згадати й парафіяльну ініціативу о. Андрія “Святий Миколай – Захисникам України” – спільно з волонтерами та військовими разом з допомогою він готував мистецьку колядкову програму, з якою відвідував бійців на фронті. На Великдень військові радісно зустрічали капелана, що їхав до них із писанками та ділився радістю Воскресіння Христового.
У час поширення пандемії, священик Княжого храму вів активну волонтерську діяльність, забезпечуючи антисептичними та захисними засобами львів’ян.
Зранку о. Андрій відслужив Божественну Літургію, наставляючи сповідників у покаянні. Парафіяни прийняли від нього дар Причастя, а наприкінці дня, на порозі Лазаревої суботи, Господь покликав його на Свою трапезу Небесну.
Висловлюємо свої співчуття декану Львівського благочиння митрофорному протоієрею Ярославу Дуді, їмості та всім родичам покійного. Це надзвичайно важка втрата для усіх нас. Її зараз важко збагнути. Отець десятки разів їздив на передову, там де зараз вирує війна, займався на Донбасі просвітницьким та милосердницьким служінням, горів любов‘ю до України.
За матеріалами: прес-центру Львівсько-Сокальської єпархії та Свято-Миколаївського княжого храму м. Львова
Pоздрукувати матеріал
Галерея
