Дорогі брати і сестри! Коли ми з вами відкриємо перші сторінки катехизису або Закону Божого, науки про християнське благовістя, то прочитаємо такі слова у відповідь на питання про те, хто такий є Бог: Бог є любов. Справді, розуміти так Бога є дуже правильно і пояснювати так сутність Божу є дуже вірно. Якщо навіть ми так будемо з вами пояснювати найважливіший догмат нашої Церкви, вчення про Пресвяту Тройцю, повірте, не помилимось.
Богословську науку здобувають ті, які хочуть бути священнослужителями. І навіть серед нас, священнослужителів, є такі, які догмат про Пресвяту Тройцю дуже невірно пояснюють. Чому? Тому що пояснення цього догмату коренем і підґрунтям своїм має дійсно любов. А якщо ми цієї любові не маємо, то не зможемо, чи то будучи священником, чи то будучи мирянином, цієї любові пояснити. Ані найважливішого догмату Церкви про Пресвяту Тройцю, ані інших догматів! Тому що догмати у Святій Церкві, ці прописні істини, не просто вивчаються, їх треба дійсно пояснювати і робити це через любов. Тому то, дорогі брати і сестри, сьогоднішнє свято — П’ятдесятницю, зішестя Святого Духа на апостолів, день Святої Тройці, — треба тільки розуміти через любов. Адже Бог настільки полюбив світ, що не лише віддав за його спасіння Сина Свого Єдинородного, а й послав нам Утішителя Благого.
Ось ми напевно в душі протягом цих п’ятидесяти днів від Воскресіння Христового відчували якусь таку піднесеність і урочистість, але разом із цим здавалося, що Бог наш, Який воскрес і торжествує, десь далеко від нас і ще більше віддалився від нас у Своєму Вознесінні. Хоча з іншого боку Христос втішав нас обітницями і неодноразовими явленнями і повчаннями після Воскресіння. Це й справді особливий період. Церква навіть встановила від дня Воскресіння до П’ятдесятниці молитву «Царю Небесний» не читати, немов усе замовкло в очікування чогось великого, і наші початкові молитви починалися із Трисвятого. І уперше вчора за всенічнім бдінням ми промовили цю молитву: «Царю Небесний, Утішителю, Душе істини, що всюди єси і все наповнюєш, Скарбе благий і життя Подателю, прийди і вселися в нас, і очисти нас від усякої скверни, і спаси, Благий, душі наші». Тут на думку неодмінно приходить Старозавітній епізод, подія, не зовсім така приємна для роду людського — потоп, — і поруч із цим голуб, який випущений був Ноєм з ковчегу. Ной і всі, хто врятувався разом із ним, хотіли перевірити чи зійшла вода з лиця Землі, чи можна розпочинати нове життя. І ось голуб повернувся з оливковим галуззям, а потім удруге полетів і вже не повертався. Перше явлення голуба означало, що він не знайшов чогось твердого для своїх ніг; цю твердь він знайшов другого разу, тому й не повернувся. Ще одна подія, вже Євангельська, — Хрещення Господнє. Дух у вигляді голуба сходить на Сина Єдинородного від Отця і знаходить пристановище, твердь знаходить, бо у Ньому не було скверни, жодного бруду. Мільйони людей промовляють слова молитви «прийди і вселися в нас», а вселяється Дух в наші душі. Але не може Дух Святий оселитись там, де я болото гріха, де нема твердині віри. Ми є носіями благодаті Духа Святого, але входить Дух у нас чи ні — все залежить від нас.
Є за вченням Церкуви благодать така, яка може умаляєтись, і така, яка, сходячи одного разу, залишається довіку, є незгладимою, яка не може бути умаленою. Ось те, що ми приймаємо Таїнство Хрещення і там є дія благодаті Святого Духа і той факт, що це хрещення більше не повторюється, означає, що ця благодать є незгладима, як і зокрема у Таїнстві священства. А умалятись благодать Святого Духа у нас може тоді, коли ми грішимо. Більше того, коли маємо якусь скверну всередині і коли відсутня у нас любов. Тоді ніяка дія Пресвятої Тройці і Духа Святого як Її третьої Особи зокрема не може у нас відбутись. Не може це діяння здійснитись, тому й блукаємо, брати і сестри, манівцями життя, не маючи правдивої прямої дороги. Не маємо ми цієї дороги, тому що Дух Святий, Який є не лише Утішитель, але й наставник у виборі правильного життєвого орієнтиру, через скверну гріхів наших і відсутність у серцях наших любові не діє у нас. І проявляється це дуже яскраво, коли настає у нашому житті сумм’яття, коли важко визначитись і дати адекватну оцінку суспільним процессам і подіям приватного життя.
Сьогодні народжується Церква, свята П’ятдесятниця, зішестя Святого Духа на апостолів — це визначна подія. Тому що Христос обраних дванадцятьох посилає у світ нести благовістя Царства Небесного. Хоча й цей час для нас уже минув і здається дуже далеким, але правильно говорять ті сучасні богословии і християнські письменники, які стверджують, що християнізація у наш час ще дуже потрібна і актуальна, які вживають слова євангелізація, проповідь тощо. Все це так само необхідно як тоді дві тисячі років назад; це насіння падатиме у добрий ґрунт і зійде, і дасть плоди. Якщо тільки ми не матимемо ліні проповідувати Христа і свідчити про Нього.
Я невипадково обмовився про про ті процеси, які відбуваються у нашому суспільстві. Тому що на днях до нас звернулась міська влада з проханням прочитати звернення, стосовно того, як ми себе повинні поводити під час «Євро-2012». Ну ось як ми себе повинні поводити? Я прочитав цей текст і можу вам переказати його зміст. Звичайно, ми повинні бути доброзичливими. Тим більше, після свята П’ятдесятниці і дії Духа Святого ми повинні дійсно проявляти гостинність і любов, любов до тих, хто приїздить до нас угості. Я ось лише замислююсь над цим «євро-футболом», який сам, чесно, не дуже дивлюсь. І скажу вам відверто чому. Така ось моя приватна думка: не варто фанатично падати у такий психоз. Ні вболівальникам, ні країні, ні цілому народові, тому що зиск із цього мало хто з нас матиме. Це є тимчасові речі, які приходять в азарті до душі, а потім її покидають і залишають пустоту. Це речі, які відводять нас від головного. Так, дозвілля це нормально, але не можна все це перетворювати у загально-державну ейфорію. Не можна цьому надавати надто особливого значення. Бо коли постійно говорять, що це є добре, добре, добре, людина дійсно починає у це вірити, починає думати, що це й справді є велике благо, яке принесе багато щастя. Це минеться, як сказано у премудрого Соломона: «і це все минеться». І проявимо ми свою доброзичливість і любов, буде вона, бо ми так навчені. Ми так виховані Церквою, батьками. Тому ця доброзичливість буде, але дай Бог, аби її зрозуміли гості нашого міста.
Тому, дорогі брати і сестри, пам’ятайте в житті про головне. Ось ми зараз з вами вставатимемо на коліна і будемо слухати колінопреклонні молитви. Там сказано, мені здається, найголовніше. І дуже важливо, щоби при прочитуванні, слова цих молитов пропускались через серце. Адже ми у цих молитвах дякуємо Святому Духові за наш прихід у цей світ, за наше життя і заздалегідь дякуємо за відхід, за добрий християнський відхід у вічність. Це є так важливо випросити у Бога і благий відхід із цього життя. Тому молімося, щоби нас ніколи не покинули любов і віра, щоби ми не переставали надіятись на ті вічні оселі, які приготував Господь для тих, які люблять Його. Амінь!