В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Думаю, кожен із вас щойно уважно слухав євангельську розповідь і, напевно, впав у певні роздуми відносно цього багатого юнака, який приступив до Ісуса Христа в той момент, коли Господь поблагословив дітей, звернувшись попередньо до своїх учнів зі словами «Не забороняйте дітям приходити до Мене, бо таких є Царство Небесне». І ось, мабуть, юнак, що стояв поруч, на якусь мить подумав, що він може бути подібним до дітей, і приступив до Христа. Цей юнак, можна сказати, був непростим, євангеліст акцентує нашу увагу на тому, що він був заможнім. Сьогоднішня євангельська розповідь, взагалі, торкається теми, яка є дуже актуальною в наш час — теми багатства і бідності, при чому, якби кожен священнослужитель уважно готувався до проповіді і перелистав би велику кількість літератури, то неодмінно відзначив би для себе, що особливо у проповідників XIX ст. тема багатства і милосердя була просто таки центральною й, іноді, проповіді одна за одною повторювали одне й те саме.
Здавалося, що не так давно (принаймні нас у цьому переконували) всі були рівні. Зараз всі ми розуміємо, що це є не так. Однак, слід зазначити, що тему багатства і бідності піднімали цілі народи, існували цілі доктрини та петиції, все це деколи втілювалось у заворушення, революції, державні перевороти, війни, страждання багатьох, зміну одного державного ладу на інший, але, попри все, залишались багаті, так само, як і у ще більшій кількості — бідні. І так революція за революцією, а бідних ще більше. А все тому, що ті люди, які намагалися, відкинувши Бога, вчення Церкви Христової, більш менш вирішити цю проблему, не знали одного, того, що насправді багатство не є зло, принаймні, так можна зрозуміти з Євангелія. Подібно, і у своїх тлумаченнях сьогоднішньої євангельської оповіді до такої думки схилялись учителі Церкви. Наприклад святитель Іоан Золотоустий дуже часто торкався цієї теми у проповідях і казав, що багатство не є злом, а часто — навіть даром Божим. Але, звичайно, мова йде не про те багатство, яке ми маємо сьогодні, не про тих багатих людей, які, як ми знаємо, порушили не одну з тих заповідей, які виконував цей євангельський юнак. Адже, коли Христос перерахував йому всі заповіді, юнак сказав, що усього цього дотримується ще змалку. Ми розуміємо, що велика кількість теперішніх багатіїв не на тому наростили свої статки, що виконували заповіді Божі, а скоріш навпаки — одні стали обкраденими, а інші збагатіли. Звичайно, що таке багатство не буде приємне Богові, але ми всі повинні усвідомити, що навряд чи усі ми у цьому житті будемо рівними, що усі отримуватимуть однакову зарплату, що процвітатиме рівність і милосердя, та й не лише ми, а й майбутні покоління. Це утопічна мрія.
З самого Євангелія ми дуже чітко можемо зрозуміти, що для того мають існувати багаті люди, щоб допомагати бідним. Бо якби не було багатих, очевидно, не було би й бідних, якби не було людей вчених, не було би й неграмотних. Адже для того одні люди вчаться і тяжко працюють осягаючи премудрості наук, щоб через свої відкриття та праці допомагати неосвіченим, яким, в свою чергу, належить зовсім інша праця. І ми прекрасно знаємо, що одним наука, професійний розвиток дається і досить легко, а другі не виявляють до цього жодної схильності. Але у наш час, у час великого зла і насилля процвітає саме ця антилюдська мораль, вимога рівності, яка у багатьох вбиває надію на краще життя, ламаючи власне саме розуміння того, яким насправді має бути оце «нормальне» і «справедливе» життя.
Якщо поміркувати, то приклад цього євангельського юнака для кожного з нас насправді не є прийнятним. Бо він не почув голосу Бога, не прислухався до Христової поради, а як сказано відійшов у турботі. Тому й Христос зробив для нас такий висновок, що багатство не дає можливості так легко увійти у Царство Небесне, наслідувати вічне життя, тому що все одно це я та зла матеріальна сила, яка відволікає нас від Бога. Недаремно Господь каже: «Де будуть скарби ваші, там буде і серце ваше». Якщо ви наскладаєте їх у себе вдома у коморах, у сейфах, то туди увесь час буде линути ваша душа і ви забуватимете про Церкву і Бога.
Святитель Миколай Сербський у цій євангельській розповіді знаходить ще й місце для порівняння. Уявіть, що тоне корабель на морі, у якому було безмірне багатство. І один безумець, заволодівши рятівним човном, вирішив не лише самому врятуватись, а й заволодіти хоч часткою того багатства. І наносячи скарбів все більше і більше, наче й вимірював, однак коли сів сам, то човен пішов під воду і він втонув. Так само і ми, якщо будемо надію свого серця покладати лише на силу грошей, ніколи не ввійдемо у Царство Боже. Правда ж неможливо з точки зору здорового глузду верблюду пройти крізь вушко голки? Але Господь каже, що це навіть легше, ніж багатій людині не схибити на своєму життєвому шляху.
Євангельський юнак очевидно з юності та через великі статки не прийняв слів Христових. Нам нічого не відомо про його майбутнє життя, не відомо, чи у зрілості він все ж зрозумів Господню настанову, у якій багато хто, зокрема, вбачає поклик до чернечого життя. Як раз це євангельське місце і засвідчує поклик до монаршого життя і на цьому принципі стоїть інститут монашества у Церкві. Якщо почитати Печерський Патерик, то там можна знайти як князі лишали усе і приймали чернецтво. Потім вони, пояснюючи свої рішення, засвідчували, що, коли підступали до стін монастиря, у них прокидалось бажання хоч би сміттям, поламаною палкою валятись біля монастирської брами. Настільки в них, у їхніх серцях оживав Бог і поклик до вічного життя із Творцем. Ми ж, дорогі брати і сестри, повинні для себе винести головну суть із цієї євангельської оповіді та із Христової настанови, для того щоб наслідувати у майбутньому вічне життя. Амінь