В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри! Другий день свята П’ятдесятниці присвячений Духу Святому, третій Особі Святої Тройці. Духу Святому, Який дихає, де хоче, і все наповнює.
Саме у цей період Дух Святий розпочинає Своє діяння у Церкві Христовій, яка й була заснована у день П’ятдесятниці, зішестям Його на апостолів у вигляді вогненних язиків і виходом їх на проповідь. Для чого ця подія була необхідна, для чого Дух Святий сходив на апостолів саме у вигляді язиків полум’я? Ми зустрічаємо на початку Благовістя Христового, що Дух Святий сходив на Сина Єдинородного у вигляді голуба. Чому сьогодні ми, згадуючи Всеблагого Утішителя, бачимо, що сходить Він у вогняному вигляді? Для того, щоби не тільки запалити істинну віру у святих апостолів, але й дати їм дар мов, тому що це є також особливий дар Духа Святого. І ми бачимо, як християнська Церква ширилась через проповідь святих апостолів, які отримали цей дар говорити мовами усіх народів світу. Недаремно ж ми співаємо у кондаку сьогоднішнього свята, що, зійшовши, Дух Святий язики, тобто народи, з’єднав. До якої єдності насправді покликав нас Дух Святий? До єдності із Богом. Тому сьогодні прочитується особливе Євангеліє, де згадується слово «Церква». Так, нині ми справді святкуємо народження християнської Церкви, Церкви Христової, її заснування. Не минаються, але утвердуються слова Сина Божого, Який казав: «Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її». (Мф. 16, 18)
Ми проживаємо з вами особливий період, коли Церква вільно дихає, вона не є кимось гонимою так, як це було у різні історичні епохи. Скільки на очах різних народів у різні часи було розгорнуто гонінь на християн?! Ось ранній період життя Церкви засвідчений кров’ю сотень і тисяч мучеників. Щось дуже подібне пережили ми у ХХ столітті. Навіть може здатись, що Церкві жити у такому стані є дуже комфортно. Тоді християни є більш пильними до дотримання заповідей, а священнослужителі більш ревними до своїх пастирських обов’язків. Дійсно, час мирний Церкву дуже розхолоджує. Недаремно навіть святитель Іоанн Золотоустий вже у період припинення гонінь на християн, перебуваючи на Константинопольській кафедрі, у своїх проповідях неустанно закликав приходити до храму. Він докоряв віруючим, говорячи, що надто рідко приходимо ми до храму Божого. А згадаймо псалмоспівця Давида, який казав: «Бажаю краще стояти біля порога в домі Бога мого, аніж перебувати мені в палацах грішників». (Пс. 83, 11) Ці слова говорив цар Давид, який усвідомлював, що таке є храм Божий, і ми їх також промовляємо, коли читаємо псалтир, коли молимось. Справді, краще стояти у храмі, аніж перебувати у своїй домівці або й узагалі деінде на якихось зборищах чи гуляннях. Це ще добре, якщо наші помешкання є спокійними, якщо у них панують мир і злагода, бо Дух Святий дише, де хоче. Але, якщо нема любові, якщо нема добра і миру, то ситуація є плачевною. Бо Дух не дихає там, де відсутня любов, де існує неправда, наклеп, сварка та інша скверна. Він просто не може там існувати, подібно, як бджола не летить на сморід і не сідає на мертву квітку, подібно, як ми з вами не хочемо жити у брудному занедбаному житлі. Ми відчуваємо дискомфорт від дотику до чогось нечистого. То, як ви гадаєте, може діяти благодать Духа Святого в душі, яка погрязла у беззаконнях і гріхах?! Звичайно, що її там немає.
Кожного разу, коли священик розрішає гріхи, він читає молитву над тим, хто кається, і там є такі слова: «примири і з’єднай його з Твоєю Соборною і апостольською Церквою». Невже ми чимось відсікаємо себе від Церкви, невже, будучи охрещеними, ми якось виводимо себе із Церкви Христової? У чому необхідність знову з’єднуватись із Церквою і Христом? А причина проста - гріх, - скверна, яка відводить нас від Бога.
У пророка Ісайї є прекрасні слова, що гріх, який зачервонився, став як багряниця, Дух Святий убілить; якщо цей гріх став, наче пурпурова тканина, благодать Духа Святого вибілить його як вовну. Тобто, наша душа дією Духа Святого очиститься, омиється, вибілиться, і стане білосніжною. І де це відбувається? У Церкві! Храм дісно завжди готовий послугувати нам затишною мирною пристанню, в якій буря пристрастей вщухає і немає жодної влади над кораблем нашого життя. Коли ми приходимо до храму, то все житейське, марнотне, суєтне - воно покидає нас, бо ми перебуваємо у спілкуванні з Богом. Не тільки душа, але й тіло преображається. Ви навіть можете поглянути на себе у дзеркало після молитви: яким умиротвореним стає обличчя! У молитвах ми торкаємось Джерела невичерпної любові, і любов Божественна огортає нас. Отож, брати і сестри, не забуваймо приходити до нашої тихої пристані, де душі наші отримують спокій і затишок, і благодать Духа Святого неодмінно ввійде у наші душі. Амінь!
(проповідь виголошена за Божественною Літургією у день Святого Духа у кафедральному соборі Покрови Пресвятої Богородиці м. Львова 4 червня 2012 року Божого)