В ім’я отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі брати і сестри!
Вітаю вас зі світлим святом Різдва Христового словами, що їх свого часу виголосив святитель Григорій Богослов. який у своїх працях досліджував таїну Боговтілення другої Іпостасі Пресвятої Тройці Бога Слова: Христос рождається!
Ми сьогодні вшановуємо пам’ять святого першомученика Стефана, архидиякона Новозавітньої Церкви Христової. Зверніть увагу, у Церкві є мученики, великомученики, священномученики, а архидиякона Стефана ми називаємо саме першомучеником. тобто першим мучеником, постраждавши за Христа, відводимо йому особливе місце і роль у церковній історії. Виникає питання чому? Адже ми вже знаємо із історії Різдва Христового, що мучениками були і діти Вифлеємські, яких Ірод у кількості кількох тисяч безжально убив; мучеником став й Іоан Хреститель, якому була відсічена голова; і ось у Діяннях святих апостолів розповідається про мученицьку кончину архидиякона Стефана через каменування. Яка різниця між вбивством немовлят, усіченням глави Іоана Хрестителя і пролитою кров’ю святого Стефана? А вона полягає у тому, що це перша кров, пролита у новозавітній Христовій Церкві, в тій Церкві, яку заснував Христос, і яку не здолають ворота пекла. І загалом перші віки християнства була увіковічені саме мученицькою кров’ю багатьох християн.
Але давайте поміркуємо для чого ми з вами стоїмо перед цими яслами, у які покладений втілений Бог, про що ми роздумуємо, які думки відвідують наш далеко не завжди спокійний розум? Перш за все, нас вражає краса і таємничість різдвяної ночі. Зірка, яка провістила пришестя у світ Месії, яка у мить розсіяла морок ночі. Ми бачимо пастухів, які приходять, щоби знайти Богонемовля; бачимо волхвів, які вклоняються новонародженому великому Царю; бачимо Й ангельські сили. які славословлять пришестя на землю Сина Божого, — і за усім цим стоїть велика любов і смирення. Господь, Який, як каже святитель Іоан Золотоустий міг наново створити цей світ набагато красивішим, народжується в убогому вертепі і дозволяє покласти Себе у тваринні ясла, народжується подібно до нас. Ми можемо запитати себе: а що, Господь для нашого спасіння не міг послати ангела, адже свого часу вони вчинили на небесах війну за істину, війну проти дениці і скинули його з неба, перемогли цього лукавого ангела, хіба не міг Господь для того, щоб спасти нас від гріха і смерті послати своє незчисленне небесне воїнство? І відповідь дано — ні. Господь, сказано, захотів втілитись, стати людиною, «щоби подобою подібне призвати», щоби, визволивши людину від гріха і смерті, обожити її, показати, що вона створена Богом для вічності, для вічної любові і вічного життя. Саме тому Він і не міг покинути Своє творіння.
Зауважте коли співаєте або чуєте колядки, який глибокий богословський зміст вони несуть у собі, як правильно і витончено наш простий народ, який не посвячений у глибокі таємниці догматичного богослов’я, розумів, складаючи колядки, ту місію, яку повинен був виконати Син Божий, прийшовши на землю. Зміст і слова цих колядок не можуть не подивовувати. Співаючи «Бог Предвічний народився», ми утверджуємо велику істину. Так, Він був перше всіх віків, перше, ніж став світ видимий і невидимий, і прийшов до нас. Прийшов не тільки дві тисячі років тому, але незмінно приходить до наших сердець. І це є дуже важливо, особливо важливо у наш час, коли дуже часто ми відчуваємо себе немов би полишеними, коли в наші душі входить все більше відчаю, коли здається втрачається сам сенс життя, коли людські душі бентежаться від безвиході. І ось раптом Церква являє нам такі свята, свята великої надії, любові, миру, спокою, які приходять до наших домівок, щоби втішити нас. Ми ж співаємо, що Різдво Христове зішле всім нам втіху. Зішле тим людям, які бачили Христа, ходили за Ним і слухали Його слова, тим, які народилися і жили вже після Його Вознесіння і відійшли у вічність, нам з вами, які нині живемо і тим, які ще народяться — всім Господь зсилає втіху і всіх обнімає, кличе і пригортає до Себе.
Сотворімо же, брати і сестри, у своїх душах ясла, приймімо Христа, так як прийняли Його безсловесні тварини, які нічого не могли до Нього промовити, але знали, що перед ними стоїть їх Творець. Якщо й тварини прославляють новонароджене Немовля, то що залишається нам, розумним творінням, істотам з душею і тілом, як не прославляти в любові свого Творця, Творця всього видимого і невидимого.
Я вдячний вам за те, що сьогодні маю можливість із вами розділити радість Різдва Христового. Щойно ми звершили безкровну жертву, в якій всі об’єднались щоби перш за все подякувати Богові за всі Його благодіяння, які Він виливає на нас, за те, що Він не пам’ятає наших гріхів і беззаконь, що прощає не лише нам, але й нашим батькам і прадідам, які можливо колись не слідували Його заповідям, а деякі навіть чинили замах на наші святині. І ми сьогодні просячи в Бога за них прощення, відроджуємо ці святині, повертаємо їх із забуття для того, щоби зміцнити віру у наших душах, зміцнити нашу Українську Церкву та нашу Українську державу. Амінь!
(проповідь виголошена у храмі Преображення Господнього с. Ясенівці Золочівського р-ну 9 січня 2012р.)